|
|
| Учасники вертепу ЗОШ с. Новий Кропивник Дрогобицького району на Львівщині, де діє шкільна козацька республіка Українського Реєстрового Козацтва |
У багатьох колядках наявні мотиви весняних господарських робіт, тому фольклористи вважають, що в дохристиянські часи Новий рік святкувався навесні. Елементи колядування на Подніпров’ї відомі історикам, археологам ще з III тисячоліття до н.е.
Найархаїчнішими з них вважають колядки міфологічного змісту: про космічне море, острів-камінь, світове дерево (образ Всесвіту), про птахів-деміургів — творців світу. Ось одна з таких пісень:
Коли не було з нащада світа,
Дажбоже! Тоді не було неба ні землі, а лише було синєє море,
(Приспів «Дажбоже!» повторюється після кожного рядка).
А серед моря зелений явір. На явороньку три голубоньки,
Три голубоньки радоньку радять, радоньку радять, як світ сновати:
«Та спустімося на дно до моря, та дістанемо дрібного піску,
Дрібний пісочок посіємо ми, та нам станеться чорна землиця,
Та дістанемо золотий камінь, золотий камінь посіємо ми,
Та нам станеться ясне небойко.
Ясне небонько, світле сонечко,
Світле сонечко, ясен місячик, ясен місячик, ясна зірниця, ясна зірниця, дрібні звіздочки».
Скільки ж тисячоліть могли співати наші предки цю різдвяну пісню?
Це відчуття безкінечності Всесвіту, своєї малості в порівнянні з космосом і бажання прилучитися до цього космосу спонукало людей шукати своєрідну точку опори — так виникає обряд прилучення до Бога, до його безмежності і вічності.
Цікаво, що міфологічний сюжет, відображений у цій архаїчній колядці, не раз використовувався і в мистецьких виробах найдавнішої доби: на одній знахідці зі скіфського кургану (бронзовий рельєф) бачимо створення світу птахами. Тут і дерево-явір, і сонце, і місяць. Можна ще й нині знайти подібні сюжети на стародавніх рушниках, збережених якимось дивом серед нашого, перетвореного на хаос, розбурханого лихоліттями світу.
До Сонця в колядках часто звертаються як до Дажбога, хоча в давніших уявленнях народу воно було жіночого роду — Сонячна панна.
Місяць також міняв свій рід. Його свято відзначається 1 січня. Інша назва божества Місяць-Василля. В українців він спочатку був жіночого роду, бо Місяць уявлявся як наречена Сонця. Про це йдеться в стародавній колядці:
Свята Василля діжу місила,
Пироги пекла букатії, рогатії.
Назву Місяця «уаціля» залишили в Україні ще давні племена кіммерійців. Пізніше вона перетворилася у чоловіче ім’я Василь. Крім того, в цій колядці відображений звичай наших предків приносити жертву Місяцю у вигляді ліплених пирогів.
З часом уявлення про Місяць і Сонце змінюються, Сонце виступає як жінка, а Місяць — як чоловік:
Ясен місяць — пан господар, Красне сонце — жона його, Дрібні зірки — його дітки.
У багатьох дохристиянських колядках, щедрівках, весільних піснях зберігся образ Дажбога:
Поміж трьома дорогами,
рано-рано, поміж трьома
дорогами, ранесенько.
Там здибавсь князь із Дажбогом,
рано-рано, там здибавсь князь
із Дажбогом, ранесенько...
Християнська церква, як відомо, з перших років свого існування переслідувала язичницькі вірування і свята. Тим більше, що першими єпископами Русі-України були греки. За колядки, щедрівки, писанки, веснянки вони до крові карають людей. У 1274 р. Київський митрополит Кирило III накладає прокляття «на народні пісні, щедрівки, колядки, бо вони бісовські, поганські». У книзі «Церковні настанови» також читаємо: «Хто колядує: «Уроди, Боже, жито, пшеницю» — хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей».
Проте й нині в багатьох колядках є заспіви, що починаються: «Ой, дай Боже», в яких чуємо відгомін «Ой, Дажбоже». Те ж саме — у новорічних побажаннях: «На шастя, на здоров’я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!»
Християнські священики, відчуваючи своє безсилля перед одвічними народними звичаями, намагалися підпорядкувати язичницькі свята християнському календарю. Про це йшлося і на Нікейському соборі (325 р.). День народження Місяця-Василя призначили днем святого Василя і почали давати це ім’я людям. У Чехії головним Богом був Святовіт. Коли побудували церкву, то її назвали церквою Святого Віта, щоб народ пішов туди. У Новгороді церкву, споруджену на місці капища Велеса, назвали церквою святого Власія. Так поступово і в колядках та щедрівках з’являються образи Матері Божої, Ісуса Христа, а в народній драмі, вертепі — образи Ангела, Чорта, Ірода. Так, Олекса Воропай на Херсонщині записав:
«А в полі, полі сам Господь ходив.
Сам Господь ходив, зерно розносив.
Діва Марія Бога просила: «Уроди, Боже, жито, пшеницю,
Жито, пшеницю, усяку пашницю...»
Отже, з часу хрещення України-Русі поступово змінюється й символіка колядок та щедрівок. Міф про створення світу також набув християнізованої форми: замість птахів виступає сам Христос, а замість Явора — кедрове дерево, на якому він був розіп’ятий або з якого будують диво-церкву. Мотив побудови Всесвіту перетворився на мотив побудови церкви.
Колядки мають здебільшого 10-складовий вірш з дворядковою строфою (5+5)2. Іноді він записується як чотиривірш з 5-складовими рядками.
Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за колядування. Як стверджували давні автори Інокентій Гізель, Дмитро Туптало, Микола Карамзін, Коляда — один з язичницьких богів, що символізував початок року. Можливо, від Коляди походить і слово календар (рік). У римлян ідентичним Коляді був бог Янус, а від нього — назва першого місяця року «януаріс» (січень). Слово коляда є в усіх слов’янських народів із тим же значенням, що і в українців. На думку народознавця Олександра Знойка, Коляда — це річне «Коло Лада».
Щедрівка — слово українського походження, його значення прозоре. Це щедрі побажання рідним і близьким, щедре частування гостей. Щедрівки виконуються на Щедрий вечір (31 грудня) і аж до Стрітення (2 лютого). Взагалі, протягом Різдвяних свят звучали і колядки, і щедрівки, й інші пісні. Часто щедрувальники звертаються до господаря:
«Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?»
А отримавши дозвіл, починали щедрувати. Щедрівки так само, як і колядки, є стародавні (язичницькі) і ті, що створені по прийнятті християнства, тобто мають біблейські сюжети й образи.
Зразком стародавньої щедрівки може бути ось ця:
«Ой там, за горою, та й за кам’яною,
Щедрий вечір, на добрий вечір.
Ой там виходило три товариші.
Що перший товариш — то яснеє сонце.
Що другий товариш — то ясен Місяць.
Що третій товариш — то дрібен дощик.
Що сонечко каже: «Як я ізійду —
То зрадується стареє й малеє».
А місяць каже: «Як я ізійду —
То зрадується весь звір у полі.
Ой звір у полі, чумак в дорозі,
Чумак в дорозі, хазяїн у домі».
А дощик каже: «Як я ізійду —
То зрадується жито й пшениця.
Жито й пшениця і всяка пашниця».
Про те, що колядки, щедрівки чітко не розмежовувалися, складаючи всі разом зимовий цикл святкових пісень, свідчать такі пісні, у яких згадуються «три празники» уже в християнізованому вигляді:
Застеляйте столи та все килимами.
Та кладіть калачі з ярої пшениці.
Бо прийдуть до тебе три празники в гості:
А що перший празник — Рождество Христове,
А що другий празник — святого Василя,
А що третій празник — святе Водохреща...
Є окрема група пісень, котрі співали на Водохреща (Водосвяття), проте часто їх виконували як колядки і щедрівки:
Ой, на леді , на Йордані Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає. Ворон коні напуває.
Там Орися біль білила, рум’янеє личко мила,
До місяця говорила: «Ой, місяцю, місяченьку, Освіти ясно криниченьку...»
Як бачимо, християнські мотиви тісно переплітаються із стародавніми символами: Янголи, Йордан і Місяць. Сюжетами християнських щедрівок і колядок переважно було повідомлення про те, що Діва Марія народила дитя, про велику радість, прихід Нового року та побажання добробуту, щастя тощо.
У колядках і щедрівках, різдвяних піснях збереглися справжні глибинні звичаї, обряди, які ми вже не завжди розуміємо, проте вони хвилюють нас, як відгомін минулих віків, як перлини архаїчної творчості наших предків.