Гетьман Юрій Хмельницький |
У жовтні цього року ми згадували подію 350-річної давнини, яка неоднозначно трактується дослідниками історії, подію, яка на багато десятиліть визначила долю України, – підписання Юрієм Хмельницьким у 1659 році Переяславських статей.
Після поразки Івана Виговського та оволодіння російськими військами Лівобережною Україною на козацькій раді в Переяславі, що відбулася в жовтні 1659 в оточенні 40-тисячного війська князя О. Трубецького, новим гетьманом був обраний Юрій Хмельницький. 18-річний гетьман потрапив фактично у становище заручника Трубецького і, переляканий силою російського війська й погрозами Трубецького, повірив підробленому тексту Переяславської угоди 1654 року, складеної між Богданом Хмельницьким і російським царем, і підписав новий і дуже невигідний варіант документа. Його зміст переносив українсько-московські відносини зі сфери конфедеративного союзу у площину обмеженої автономії України у складі Московії. Згідно з Переяславським пактом 1659 року російські залоги розташовувалися не лише у Києві, а й в усіх найбільших містах. Більше того, козакам заборонялося вести війни і вступати у зовнішні зносини без дозволу царя. Не дозволялося їм також без схвалення Москви обирати гетьманів, генеральну старшину і полковників. Для Москви цей договір став великим кроком уперед в її постійних намаганнях міцніше ухопитися за Україну. А Юрій Хмельницький пішов на поступки, які ще п’ять років тому його батько навіть не розглядав би. Таким чином, він припустився першої з довгої низки політичних помилок.
Спадкоємець Богдана Хмельницького
Відомостей про молоді роки Юрія Хмельницького небагато. Народився він 1640 року у родовому хуторі в Суботові. Був молодшим сином Богдана Хмельницького і його першої дружини Ганни Сомківни.
Молодий гетьманич отримав непогану домашню освіту, був добре обізнаний із Святим Письмом, міг читати і писати не лише українською, але й церковнослов’янською, польською, грецькою та латинською мовами, хоч і поступався в цьому відношенні своєму батькові. Вчився Юрій Хмельницький і в Києво-Могилянському колегіумі. Одним із учителів гетьманича у колегіумі був видатний український письменник, філософ і теолог Іоаннікій Галятовський. Повернувшись додому через хворобу, Юрій продовжував науку під керівництвом домашнього вчителя - ченця Києво-Печерської лаври Іларіона Добродіяшка, який навчав гетьманича латини і музики. Військової справи і дипломатії навчав сам Богдан Хмельницький. Він призначав Юрія наказним гетьманом, доручав підготовку війська до походу на Ташлик. Так батько готував до виконання обов’язків майбутнього гетьмана.
Богдан Хмельницький плекав ідею про спадкоємність гетьманської влади. Він покладав великі надії на талановитого старшого сина Тимоша, але той загинув зовсім молодим. Тому, коли гетьман уже був при смерті, зібралася старшинська рада, і, щоб потішити Богдана, козаки оголосили, що наступником гетьмана має стати його син Юрась. Схвильований до сліз такою до нього любов’ю, Хмельницький “возблагодарил” народ, покликав до себе Юрія і вручив йому гетьманські клейноди.
15 серпня 1657 року серце Богдана Хмельницького зупинилось...
Три гетьманування Юрія Хмельницького
На жаль, 16-річний Юрій був не готовий до великої відповідальності, що лягла на його плечі після смерті великого Богдана. Країні потрібен був талановитий і досвідчений керманич, авторитетний, щиро відданий народній справі, здатний поступитися своїм дріб’язковим честолюбством, підтримати народні прагнення і розвинути міцні громадські основи. Таких рис керівника Юрась Хмельниченко не мав. Тож незабаром усім стало зрозуміло, що така ноша не під силу юному гетьману. Тоді генеральний писар Іван Виговський, який ще за життя Б.Хмельницького викохував надію заступити його, спочатку умовив Юрася відмовитися від гетьманства через молодість і відправив на навчання до Києва, потім організував опікунство над ним і став “гетьманом на той час”, тобто на час військовий.
Гетьман Виговський раніше всіх зрозумів сумні перспективи подальшого союзу з Москвою, тому пішов на альянс із Польщею, виторгувавши для України найширші права і свободи. Та ні більшість старшин, ні широкі маси цього не зрозуміли і не підтримали. Довелося Виговському відмовитися від гетьманування. Козаки знову опинилися в обіймах Москви, а булаву одержав Юрась. І хоча ніяких військових талантів у Юрася Хмельницького не було, йому довелося вести козацькі війська проти Польщі. В цей час із Києва на захід вирушила російська армія на чолі з боярином В.Шереметєвим. Та через неузгодженість дій між московитами і козаками спочатку при містечку Чуднові було розгромлено військо Шереметєва, потім поляки взяли в облогу і козацьке військо. Під тиском своєї старшини юний гетьман капітулював і мав присягнути на вірність польській короні.
Тим часом на Лівобережжі сталося заворушення – повстали полки Ніжинський, Чернігівський і Переяславський. Юрась Хмельницький разом із поляками і татарами переправився через Дніпро і почав наводити кривавий порядок, безперервно спустошуючи землі трьох згаданих полків. Та російський князь Ромадановський разом із наказним гетьманом Сомком наздогнали правобережне військо навпроти Канева. При втечі, під час переправи через Дніпро, всі полки Юрія Хмельницького потонули. Лише сам Юрась із невеличкою купкою прибічників якимось дивом таки порятувався. Щоб відігратися, він запросив на допомогу кримську орду, яка побила загони лівобережців.
Міжусобиці розкрили народові ганебну політику гетьмана, який забув свій обов’язок перед батьківщиною. Два роки він, змагаючись за владу, вогнем і мечем жорстоко спустошував Лівобережжя. Кримська орда нещадно грабувала українські землі, виловлювала людей у неволю, захоплювала худобу, а оселі спалювала. Народ нарікав, відмовлявся виконувати накази гетьмана, а запорожці надіслали дошкульного листа від усього війська, радячи йому полишити булаву, бо повстане проти нього весь народ.
Цей лист вплинув на Юрася, він страшенно злякався і наприкінці 1662 року поклав булаву, заявивши, що решту життя проведе серед ченців, у молитвах. На початку 1663 року київський митрополит Діонісій Балабан у Корсуні постриг Юрася у ченці під іменем Гедеона.
Новим гетьманом рада обрала Павла Тетерю, а той, побачивши у Юрії небезпечного супротивника, написав донос полякам, в якому звинуватив Ю.Хмельницького у зв’язках зі старшиною. У 1664 році Гедеона (Юрія) схопили і під охороною відправили до Львова, а далі – до Мальборкської фортеці, що на півночі Польщі. Коли Тетеря, пограбувавши козацьку скарбницю і захопивши козацький архів, утік до Польщі і сховався у Варшаві, Гедеона відпустили. Він повернувся на Україну і поселився в Уманському монастирі.
У 1672 році, коли між гетьманом П.Дорошенком і Т.Ханенком спалахнула війна, на допомогу Дорошенку прийшли турки і змусили польського короля підписати Бучацьку угоду, за якою Поділля та Південна Україна опинилися під владою Туреччини.
У цей час чернець Гедеон (Юрій Хмельницький) разом з ігуменом Філаретом тікає до Києва, але по дорозі його схопили і відправили до Стамбула. Певний час він утримувався у в’язниці Чуфут-Кале неподалік від Бахчисарая.
Коли Дорошенко здався московському цареві, турецький султан надумав підкорити Україну і згадав про Гедеона, вирішивши використати його гучне ім’я. Хмельниченко скидає рясу, одержує титул козацького гетьмана та сарматського князя. Турки знов посунули на Україну.
Влада Юрія Хмельницького за підтримки турецької армії поширювалася головним чином на Київщину, частину Поділля, міста Черкаси, Корсунь, Канів, Бар, Жаботин, пізніше – Немирів, Меджибіж, Кальник. Тут землі були надзвичайно спустошені внаслідок безперервних війн, що тривали упродовж трьох десятків літ. Закріпитися на Правобережжі йому не вдалося.
Своєю резиденцією Хмельницький обрав Немирів на Брацлавщині. Тут при ньому було з кількасот найманців, нечисленні українські загони. З допомогою цих військ Юрій збирав податки з того невеликого клаптя землі, на який поширювалася його влада, чинив суд і розправу.
Повний честолюбних намірів, але без реальної влади, недолугий нащадок великого гетьмана зустрів усе зростаючу ненависть подільського населення, що врешті-решт призвело його до тяжкої депресії. Юрій усе частіше почав шукати забуття у вині та розгульному житті, став хворобливо підозрілий і жорстокий, почав розправлятися навіть зі своїми найближчими сподвижниками. Так, наказав стратити свого наказного гетьмана Астаматія, кальницького полковника Варяницю. А брацлавського полковника Коваленка вбив за те, що той погано постачав провіант у Немирів. Рятуючись від Юрася, втік до Львова найближчий дорадник Яненко.
Жорстокі розправи не допомагали. Становище “сарматського князя” невпинно погіршувалося. Брак грошей і провіанту відчувався усе гостріше. Тоді Юрій знайшов оригінальний спосіб добування грошей. У Немирові зробили яму-тюрму, в яку кидали заможних купців і орендаторів. Якщо потерпілі не сплачували призначеної суми, чинилося насилля. На Хмельницького посипалися скарги, що занепокоїло турецьку адміністрацію в Україні, котра зовсім не бажала спалаху нового повстання. В 1681 році Юрася позбавляють гетьманства і під вартою, щоб не втік, знову відсилають до Стамбула.
Але через чотири роки турки повертають йому булаву і вдруге призначають “гетьманом України”. “Відсиджування” в Стамбулі не вгамувало Юрася і розуму аж ніяк не додало. Він став ще жорстокішим і більш жадібним. Вигадує і вигадує нові податки, бо йому все замало прибутків, йому весь час не вистачає грошей. Бажаючи збільшити свої статки, Юрась установив новий податок, змушуючи тих, що одружуються, просити в нього дозволу й платити за це мито.
Тим часом у Немирові одружував сина багатий єврейський купець Орун, який дуже розбагатів, торгуючи військовою здобиччю турків, й особливо продажем до турецьких гаремів українських красунь. Цей промисел дозволив йому встановити зв’язки з високими турецькими чинами. Тому Орун, не питаючи дозволу гетьмана, відсвяткував весілля, не заплативши мита. Дізнавшись про це, гетьман розлютився та послав яничар для розправи, які, не заставши господаря вдома, спалили хату та ув’язнили дружину, яку Юрій наказав закатувати.
Орун негайно поскаржився турецькому паші, вимагаючи суду. У 1685 році Хмельниченка заарештували і привезли до Кам’янця-Подільського, де козацького гетьмана і князя сарматського судили три турецькі паші. Юрась Хмельницький визнав свою провину. На знаменитому Кам’янець-Подільському фортечному мосту Юрася Хмельницького вдавили шовковим мотузком, а тіло скинули у річку Смотрич.
Так безславно скінчилися життя й політична кар’єра наступника славного Богдана.
Юрій Хмельницький, незважаючи ні на що, любив свого батька, свою родину, свою батьківщину, але жорстока доля розпорядилася так, що він став маріонеткою в руках різних соціальних сил, які захищали власні егоїстичні інтереси, що суперечили інтересам України та її народу. Він, узявши до рук гетьманську булаву, не зміг, на превеликий жаль, використати своє становище для продовження великої справи свого батька.