|
|
| Агенція моделей Решетилівського професійного художнього ліцею |
Візитною карткою нашої національної культури давно стали вишиванки та українські рушники. Без них наші бабусі й діди, втім, як і ми, не уявляли життя. Вишивані знаки долі, обереги на земному шляху, супроводжували людину все життя. Коли народжувалась дитинка, її клали на маленький вишиваний рушничок, щоб була здорова й красива та не знала біди. Підростала – одягали вишивану сорочечку, «льолю». Шили її з крижми, полотна, в якому хрестили дитину, й оздоблювали по подолу та навколо шиї синіми й білими шовчиками, що мали захисну магічну дію. Тож давній вислів «народитися у сорочці», тобто бути щасливим, який дійшов до нас із сивої глибини століть, свідчить про віру наших предків у силу вишитих знаків, якими обдаровували людину, що вдягала вишиванку чи брала у дорогу вишитий рушник.
Для кожної важливої події у житті наші предки готували особливу сорочку й особливий рушник. Для першої борозни у весняному полі – одні, для весілля, народження дітей, хрестин – інші. Сорочки та рушники для коханого вишивала дівчина, синові – мати, чоловікові –дружина, бо ж полотно, вишите з любов’ю, надією, набувало чарівної сили.
Чимало таємниць української вишивки, цього національного коду, загубилися у глибині століть, а особливо у роки випробувань, коли ворожі сили, знищуючи прадавні традиції і звичаї, рубали древо народу під корінь. Всупереч усьому решетилівські народні промисли дійшли до нас. Нині мистецтво килимарства та вишивки, яке існувало на Полтавщині з непам’ятних часів, живе і чарує неперевершеною красою.
|
|
| Рушник «Україні присвячується» |
Решетилівська весна
Останні п’ятнадцять років у селищі Решетилівка, одному з українських центрів народної творчості, на початку квітня розцвітає «Решетилівська весна». Обласний етнофестиваль збирає до кола знаних майстрів-килимарів, вишивальниць, художників, їх учнів та численних поціновувачів народного мистецтва. Активну участь у фестивалі, який рік від року стає яскравішим, беруть колективи Решетилівської майстерні художніх промислів, яку очолює Сергій Колінченко (смт. Решетилівка Полтавської області, вулиця Шевченка, 4, тел. 05363-2-63-90, 050-230-14-83), художньої галереї під керівництвом Ніни Іпатій, творчої майстерні Тетяни Москівець та численні народні майстри, адже килимарством та вишивкою тут займається трохи не кожен мешканець містечка над Говтвою.
Стартує фестиваль на порозі Центру культури і дозвілля «Оберіг», у художній галереї якого можна помилуватися виробами всесвітньо відомих килимарів Надії Несторівни Бабенко, чиї витвори прикрашають будівлю ООН, Леоніда Самійловича Товстухи, широко відомого гобеленами у США, Німеччині, Бельгії та багатьох інших країнах світу, вишивками Альбіни Іванівни Литвиненко, Алли Володимирівни Кісь, Надії Вікторівни Вакуленко, Ніни Іванівни Іпатій. Вишиванки, створені цими майстрами, у гардеробі Президента України і Прем’єра, відомих політиків, співаків, вони експонуються на всеукраїнських та міжнародних виставках.
Тут же, на подвір’ї Центру, працюють творчі майстерні і майстер-класи, де початківці можуть перейняти секрети творчості знаних килимарів і вишивальниць, опанувати навичками гончарної справи, лозоплетіння, малюнка на склі чи відвідати виставку «Перлини учнівської творчості», оцінити красу та стиль одягу від Агенції моделей Решетилівського професійного художнього ліцею.
– Марка «Решетилівська» – нині вже бренд, – говорить директор Решетилівської майстерні художніх промислів Сергій Колінченко. – Колись цей бренд був відомий у всьому світі. У 30-х роках вироби з Решетилівки експонувалися на міжнародних виставках у Парижі, Мадриді та в інших світових центрах моди. І навіть тоді, коли народне, українське, стало синонімом буржуазного, націоналістичного, решетилівська фабрика, яка мала філіали у Полтаві та Лубнах, працювала на повну потужність. Майже зупинилася лише у 90-х, у період економічної кризи. Тож довелося докласти чималих зусиль, аби зберегти підприємство та майстрів, які нині отримали нові можливості для вільної творчості і у своїй роботі спираються на багатющі народні традиції, свою майстерність і досвід. Тож нині марка «Решетилівська» на новій висоті. Це завдяки і майстерні художніх промислів, і приватним майстерням, добрий десяток яких працює та розвивається.
|
|
| Рушник «Пташина розмова» |
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка…
У попередніх публікаціях ми вже розповідали про надзвичайну красу решетилівських килимів та гобеленів і сорочок, вишиваних білим по білому. Ще одним багатством цього краю є решетилівські рушники. Рушники, як і будь-яке полотно, в народі здавна вважалися мірилом багатства. А особливо вишиті, як у Решетилівці. Кожна майстриня- вишивальниця з цих країв має у своєму творчому доробку не один рушник, який без перебільшення можна назвати витвором мистецтва. Вишивають тут рушники, як і сорочки, білим по білому, або ж із додаванням блакитних, сірих, зелених кольорів. Славиться містечко і червоними рушниками, вишитими без вивороту. Дивишся на це диво і відчуваєш ніжну мелодію народного орнаменту, призначеного не лише для очей, а й для розуму та почуттів.
Сучасні українці інтуїтивно відчувають, що у глобалізованому світі, у бурхливо-ритмічному, синтетичному, генномодифікованому нинішньому бутті їм не вистачає таємних символів, що могли б гармонізувати життя. Такими символами у наших бабусь були ікони на покуті під вишитими рушниками, пучечки калини і лікарських трав, віночок часнику й цибулі біля мисника, мальована квітами піч, вишивана сорочка, в старовинних орнаментах якої жодної зайвої лінії, а кожна рисочка мала своє сакральне значення.
Сучасний світ дійшов до тієї межі, за якою повно тривог. Отруєні землі і ріки, занедбані поля, деморалізовані політики… Давно час зупинитися й подумати, зважити на терезах життя свої вчинки й думки, відсіяти зерно від полови. Очистити душу, стати людиною… Чи не для цього наш народ тисячоліття тому створив таємничі знаки, які закарбував на полотні, і через війни, пожарища, голодомори доніс до нас сьогоднішніх?
Відчуй себе українцем, купуй українське
Радує те, що останнім часом збереженню та розвитку народних промислів все більше уваги приділяють місцева влада, засоби масової інформації. Та й українці все частіше вдягають вишиванки, замовляють речі, створені за автентичними мотивами, як підкреслює Сергій Колінченко.
«Решетилівська весна» щороку проходить за підтримки Полтавської обласної державної адміністрації на чолі з Валерієм Асадчевим у рамках цільової програми щодо популяризації народного мистецтва та його розвитку. І не лише у Решетилівці, а в Опішному, столиці української кераміки, у Миргороді, Лубнах, Гадячі, де ще працюють талановиті вишивальниці, гончарі, ковалі, майстри з виготовлення гребінців з рогів тварин.
Для відродження народних промислів губернатор Полтавщини Валерій Асадчев запропонував, де можна, замінити «кремлівські» килими на решетилівські. Він наголосив, що це не тільки «чудовий спосіб репрезентувати Україну і відродити народні промисли», а й привід відчути себе українцем, який дбає про майбутнє. «Сьогодні досить важко купити справжній, не кітчевий, а високохудожній український сувенір: вишиванку, гобелен, кераміку. В той же час на Полтавщині два всесвітньо відомих центри народних промислів – вишивки у Решетилівці та гончарства в Опішні», – зазначає Валерій Асадчев.
Решетилівці, переконаний губернатор, необхідно «трохи допомогти адміністративно і фінансово». Така допомога може базуватися на простих речах. У Полтавській облдержадміністрації, як і в інших, ходять по старих, «кремлівських килимах». Якщо ж купити їх у Решетилівці, і це зроблять адміністрація, рада, районні органи самоврядування, міські ради, підприємства, державні органи в інших областях. Це була б не лише репрезентація краю, а й великі кошти за замовлення, що допоможе відродити Решетилівку як центр української вишивки, вважає губернатор. Цілком логічно і патріотично. Схожим шляхом пішла і Держдума Росії, яка нещодавно виділила 4,5 мільйона доларів на збереження народного російського промислу, що занепадає, – матрьошки.
Народні промисли для кожного етносу – важливий елемент культури, один із засобів національної самоідентифікації. А культура і національна свідомість – підвалини духовного храму народу, те, без чого неможливий цивілізаційний поступ. Тож питання збереження та розвитку решетилівської вишивки та килимарства на Полтавщині – завдання державної ваги.