Біля пам’ятного каменя завжди лежать квіти від вдячних паломників |
«Подільським Афоном» Лядовський монастир, який знаходиться на півдні Вінниччини, біля самого кордону з Молдовою, названо не заради гучної слави. Про цю святиню я чув ще у дитячі роки у рідному селі Польовому, яке навпіл споконвіку крає тиха в долинах і норовлива в скелястих ущелинах, особливо під час повеней, – річка Лядова. Вона своїми водами за багато століть розчахує полого-хвилясті краєвиди на вузькі каньйоноподібні долини від мого села до села Лядове, де потрапляє лівою притокою у могутні обійми Дністра. Ось як змальовував рідну мені до щемливого болю місцину відомий геолог-дослідник академік Володимир Різниченко: «Густі, веселі, надзвичайно мальовничі села Придністровської країни по узгір’ях і в долинах, з виноградниками на схилах, з городами та пишними садками понад тихо шумливими річками, з ландшафтом, що деякими рисами своїми часто утворює ілюзію типового гірського; зелені переліски і степ, лани широкополі та розлогі плато – все це ласкава природа полуднево-західної України, з її привабливими краєвидами». Так було століття тому. А сьогодні ті ж мальовничі краєвиди, хіба що Лядова зміліла. Ось і вирішив я минулого року помандрувати від свого села вздовж річки до відомого монастиря. Після Лугів, є така місцина біля мого села, річка привела до невеликого села Вільшанка, де її води крутять колеса давнього млина, далі – Котюжани, Ольчедаїв, Ломозів. Село Яришів розмістилося в глибокій, напрочуд мальовничій чаші-долині річки Лядова, а далі, за течією, біля самого витоку її в Дністер, – село Лядове .
Звідки така назва? В українській мові збереглося чимало архаїчних слів, які доносять нам інформацію про первісні землеробські технології. Так, у нас є термін «тереб» – вивільнена від лісу місцина. Про давність цього слова свідчить назва поселення Теребовля, що згадується в «Літописі руському» 1097 року. А необроблена земля колись давно у нас називалася «лядо». І поскільки річка протікала саме через такі землі, вона й отримала назву Лядова, а поселення, що виникло тут, назали її йменням. Так ось, на його південній околиці, де пірамідально здіймаються білі опокові скелі, на скельній терасі 90-метрової гори над Дністром, розташувався Лядівський скельний монастир.
Поєднання Природи і Духу
Із покоління у покоління переказують, що тут побував преподобний Антоній Печерський, відомий як засновник Києво-Печерської лаври. Антоній був родом із Любеча – міста, якому візантійці після походу князя Олега Віщого на Константинополь платили данину. Ще зовсім молодим Антоній рушив до Константинополя, а звідти до святої Афонської гори, щоб в одному із монастирів прийняти чернечий постриг. Після тривалого служіння у Києві подвижник знову побував на Афоні. Близько 1013 року, вдруге вертаючи звідти на Русь, він, як твердить переказ, зупинився на цьому березі, вражений дивовижністю дністровських круч і крейдяних скель з природними печерами, вирішив залишитись тут, висік келію, що донині носить його ім’я, й утворив православний монастир. Афонські старці, відправляючи Антонія на Русь, благовістили йому: «Нехай буде на місці тому благословення святої Афонської гори». Саме звідси й пішла друга назва Лядовського монастиря. Святий Антоній проповідував християнство серед місцевих жителів – тиверців, і навколо нього швидко згуртувалися послідовники. Згодом святий Антоній залишив Лядову вже як монастир і вирушив у Київ, де пізніше став засновником ще одного печерного монастиря – Києво-Печерської лаври.
Чим святого Антонія так причарували гори на березі Дністра? Це запитання зникло у мене одразу, коли я побував у селі Лядова. Піднімаючись сходинками до монастиря, я відчув якісь дивні емоції: піднесений настрій змінювався сумом, а на самій горі мене охоплювала ейфорія. Неймовірно чудовий краєвид і зараз, через тисячу років, відкривається з цієї скелі, яку місцеві називають «Церковною». Дністер тут повертає з півночі на південь, роблячи велику петлю. Мабуть, замилування цим природним дивом, а також тиша, яка так сприяє спогляданню та роздумам, і затримали Антонія у цій місцевості. Тут і досі б’є джерело, яке назвали на честь святого Антонія. Місцеві жителі та прочани цінують його за цілющі властивості. А науковці підтвердили переконання вірян: вода в Антоніївському джерелі насичена кремнієм та має особливе катіонно-аніонне наповнення.
Свято-Усікновенський скельний чоловічий монастир сьогодні |
Здолавши 90 метрів підйому на монастирську скелю, я побачив залишки двох печерних храмів – Усікновіння Глави Іоанна Предтечі та святої великомучениці Параскеви П’ятниці. Вони знаходяться у двох, складних за конфігурацією, суміжних гротах та з’єднуються між собою переходом. Трохи далі ще одна печерна церква – преподобного Антонія Печерського та печерна келія, в якій жив святий. Антоніївська церква є більша за розміром, ніж дві попередні, та чудово збереглася. Саме в ній останніми роками відправлялись богослужіння. Ці пам’ятки були добре відомі письменникам, мандрівникам, історикам XVI-XVIII ст. Але конкретних історичних даних про заснування цих храмів немає, натомість залишилися народні перекази, версії.
З певністю можна сказати, що ранньохристиянські печерні храми були засновані в ХI ст. у нас на Пониззі, в Києві, а пізніше в Почаєві монахами східного обряду (православними). Їхня праця перетворила печери на церкви з відповідним архітектурним та художнім оздобленням. Православних ченців, що провадили аскетичне життя в гірських келіях, польські документи XVIII cтоліття називали «калугерами» .
Перші письмові згадки про Лядовський монастир датовані 1159 роком. Усі історичні події пізніших часів не проходили осторонь життя монастиря – князівська ворожнеча, монголо-татарська навала, литовське, російське і радянське панування. Не виключений монастир був і з політичного життя – першими послами Богдана Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича були ігумен Лядовського монастиря Павло з трьома своїми монахами.
У XVIII столітті монастир протягом певного часу належав греко-католицькій громаді. 1734 року у лядовських печерах оселяються ченці-василіани з настоятелем Іоасафом. Але через брак коштів василіанський монастир у Лядовій закрили і приписали до Шаргородського монастиря. У 1772 році тут була заснована парафіяльна греко-католицька церква. Львівський єпископ Леон Шептицький відправив у Лядову першого священика – Олексія Лісновського. Та вже з початку XIX століття Лядовський монастир знову стає православним.
Славилася ця місцевість у минулі сторіччя і своїми ярмарками, які проходили біля підніжжя Церковної гори. Сюди звозилися різноманітні товари зі всього Поділля та Бессарабії. Таким чином, монастир був не лише духовним, а й важливим економічним осередком регіону. Обитель з цього мала щедрі пожертви. Відвідували монастир і можновладні гості. Їх геральдичні знаки, а також автографи руською, польською, молдавською, вірменською та тюркською мовами і досі зберігають стіни монастирських печер. Відвідувачів вражали цілісність давньої архітектури і ландшафту, поєднання Природи і Духу. Впродовж століть на скелі печерних церков залишали гості свої автографи-написи руською, польською, вірменською, молдавською та тюркською мовами. Збереглися вмурований у скелю мармуровий щит з написом, висічені в скелі геральдичні знаки, за давністю часу почорнілі, порослі мохом, датовані 1696 роком. При великій Усікновенській церкві у 1827-1841 роках велася книга відвідувань, так звана «ономатика», із записами російською та польською мовами в хронологічному порядку (на жаль, вона не збереглася). Чимало світських осіб бажали позначити своє перебування чи записом в «ономатиці», чи іменем на скелі: графи Воронцов, Сапєга, Потоцький, Чацький, генерал-ад’ютант Нейдгарт (1829), Василій Чорторийський з дружиною (7 травня 1839 р.). Протягом своєї тисячолітньої історії Лядовський монастир не раз переживав часи занепаду, та найгірші з них припали на радянську добу. 1938 року радянська влада підриває монастир, а через 10 років лицемірно оголошує його руїни пам’яткою архітектури XI-XIX ст. Під час вибуху були знищені кам’яна брама монастиря та давні іконостаси у печерному храмі св. Параскеви та у храмі св. Антонія Печерського. Символічно, що вибухівка, яку заклали у печеру, в якій мешкав сам св. Антоній, так і не вибухнула.
У 1998 році настоятелем Лядовського монастиря призначений єромонах, а нині ігумен, Антоній (Нетребін). Саме під його керівництвом в останні роки відбувається відновлення монастиря. У серпні минулого року освячено новий храм, який розташований поруч, на третьому поверсі нової кам’яної будівлі. На двох перших поверхах знаходяться келії братії та підсобні приміщення. Іконостас та вівтар у новій церкві витесані з каменю, а з великих вікон храму відкривається захоплюючий вид на Дністер. На вершині Церковної гори триває зведення кам’яної дзвіниці. Під час реставрації та будівництва на території монастиря було знайдено близько 20 поховань чернечої братії минулих століть. Усі знайдені кістки були зібрані і перенесені у братську кістницю, а сучасні насельники відправляють заупокійні служби за своїми попередниками. Для прочан, кількість яких щороку збільшується, монастир має готель. Щоправда, знаходиться він не у скельному комплексі, а у селі.
Якщо грецький Афон, серед іншого, відомий тим, що на нього заборонено вхід жінкам, то його подільський побратим такого обмеження не має. Жінки тут є, і не лише серед паломниць. У чоловічому Лядовському монастирі мешкає одна літня монахиня. Поховавши чоловіка і виховавши сина, вона прийняла постриг з ім’ям Параскева, на честь великомучениці Параскеви та бажаючи цим особливо вшанувати одну з давніх церков Лядовського монастиря – скельний храм Параскеви. Матінка Параскева зустрічає паломників, працює в іконній лавці, випікає просфори, піклується про їжу для монахів та робітників, які працюють на будівництві монастиря, та має багато інших клопотів. А кілька років тому додалася ще одна приємна турбота – монастиреві подарували пару царських голубів. Під опікою матінки Параскеви їх кількість з тих пір значно зросла.
Можливо, до тисячоліття Лядовського монастиря, яке відзначатиметься у 2013 році, кількість білих голубів з розкішними «веєроподібними» хвостами досягне такої кількості, що вони стануть сучасною візитівкою стародавньої обителі православної віри.