Віддаючи своїх дітей до козацьких об’єднань, батьки переконані, що таким чином забезпечать їм патріотичне виховання високого ґатунку. Та не все так просто. Слід чудово орієнтуватися в усьому розмаїтті “козачків” і “козаченьків”, щоби випадково не перетворити свого чада на справжнісінького яничара, з ксенофобськими переконаннями на додачу.
Уявіть ситуацію. Живуть собі батьки з маленьким хлопчиком, якого щиро бажають виховати в патріотичному дусі. Позаяк держава (будьмо відверті) геть не переймається прищепленням молодому поколінню любові до України, батьки змушені самостійно шукати шляхів реалізації своєї мрії. Вони натикаються в Інтернеті чи деінде на інформацію про якусь нібито патріотичну козацьку організацію і, без тями від щастя, відразу “запроторюють” туди свою дитину. Мовляв, нарешті ми спокійні за світогляд сина.
Козацьких об’єднань сьогодні - хоч греблю гати. Та чи все то є козацтвом, що так себе називає? Згадайте приїзд патріарха Кирила до України, коли серед глядачів дійства були як козаки-противники цього візиту, так і “казакі”-прихильники. Так ось, подібне “роздвоєння особистості” й підміна понять для українських козаків, виявляється, стало звичним явищем. Щоби в ньому переконатися, достатньо уважно погортати Інтернет-сторінки. Будете вражені ідеологією переважної більшості організацій: часто там є і принципи “єднання всіх слов’ян” (здогадайтеся, довкола якої народності), і основи ксенофобії, і навіть відверта пропаганда расової нетерпимості.
Хибують у своєму світогляді як локальні організації, так і всеукраїнські козацькі формації. Скажімо, до написання цього матеріалу мене спонукала фотографія на популярному сервісі “В контакті”. Людина, яка є головою осередку потужної козацької общини (навмисне не згадую назву організації), на світлині стоїть із прапором проросійської сили в колі своїх “однодумців”. Парадоксально, як той хлопець ухитряється поєднувати все й одразу: і український патріотизм, і російське “вєлікадєржавіє”.
Іще одна комаха, яка їсть українське козацтво зсередини, - рідновірство. Так, ні для кого не секрет, що останнім часом рідновірами стає дедалі більша кількість людей. Вони позиціонують себе “нащадками первинної української віри”, дотримуються, де можливо, українських ритуалів та взагалі є ніби сучасним продовженням української язичницької традиції. Але це подекуди діжка меду з ложкою дьогтю, бо часто “рідна віра” несе в собі такі “принади”, як пропаганду ксенофобських настроїв, розпалювання міжрелігійної ворожнечі та, в особливо важких випадках, навіть балачки про зверхність білої (арійської) раси. І цим, уявіть собі, просякає свідомість дітей! Не маю на меті казати погане про “рідну віру”, вона мені багато в чому імпонує, та ніяк не можу погодитися, що доцільно у релігію додавати нацистського присмаку. Кому від цього користь?
Мав цими днями чудове спілкування із сучасним козаком. Із розмови дізнався, що в козацтві існують й інші внутрішні проблеми. “Насамперед, це недостатня організованість певних формацій, недостатня увага керівництва до членів об’єднання і часто навіть відсутність задекларованої мети існування тієї чи іншої організації”, - узагальнив мій співрозмовник. Перелік негараздів, за його словами, можна продовжувати й продовжувати до нескінченності.
Чомусь пригадалося, як торік їздив на фестиваль “Шешори”, територію якого охороняли російськомовні українські козаки. Тож вирішив запитати в членів популярної всеукраїнської громадської організації козацького штибу, якою ж мовою проводиться спілкування всередині об’єднання. “Є в нас і російськомовні, й україномовні, - відповів мені один із хлопців добірною російською. - Навіщо когось змушувати чи принижувати за мовним принципом? Всі слов’янські мови дуже подібні, тому без проблем розуміємо один одного. А зайвих “понтів” ми не потребуємо”.
От такими виявилися результати невеличкого дослідження, котре я провів. Прикро? Дуже. Та впадати у зневіру не слід, оскільки на теренах України паралельно діють справжні козацькі організації. Головне - правильно для себе вибрати їх, а не вступати до першої ліпшої.