У січні 1655 року на Черкащині, біля села Охматів (нині Жашківського району), розгорнулася одна з найбільших і найкривавіших битв Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького - Дрижипільська, або ж Охматівська.
З осені 1654 року польське військо вело наступ на Брацлавщину, взяло в облогу Умань, де захищалися 8 тисяч козаків під командуванням Івана Богуна. З метою відбити польський наступ та звільнити обложене місто у січні 1655 року Богдан Хмельницький вирушив з Білої Церкви через Ставище на Умань. Дізнавшись про дії Богдана, поляки зняли облогу з Умані і, об’єднавшися з татарами, вирушили назустріч козацькому війську.
Головна битва відбулася поблизу Охматова 19 - 22 січня. Ось як описує події того часу Іван Крип’якевич. 19 січня ( за старим стилем 29) 1655 року битва на лютому морозі тривала цілу ніч. Солдати коронного війська під командуванням Стефана Чернецького прорвалися до московського табору і у рукопашному бою захопили там 20 гармат і 300 бочок пороху. Московські стрільці стали кидати зброю, хоругви і здаватися, однак були відбиті козаками. За словами очевидця-шляхтича, навколо козацького табору, що розмістився між Охматовим і Жашковим над річкою Багвою, з возів, саней, трупів та снігу було збудовано вал. „Трупом жовнірським козаки отаборись, бо не тільки вдень, а й уночі билися врукопаш”. Три дні козаки оборонялися без води та вогню. А у вирішальний момент домовилися з татарами, що воювали на боці шляхти, про нейтралітет. Тоді ж Іван Богун з козацькими загонами непомітно вийшов з Умані і вдарив у тил польсько-шляхетським військам. 22 січня, вранці, Богдан Хмельницький повів козацький табір з 4 рядів возів у напрямку Охматова. Відбивши неодноразові атаки противника, козаки ще більше знесилили польське військо і змусили його до відступу.
У битві поблизу Охматова, де участь у битві брали 30 тисяч козаків і 10-12 тисяч росіян, а з іншого боку - 60-70 тисяч поляків і татар, обидві сторони втратили по 15 тисяч вояків, у московській армії загинуло 9 тисяч чоловік. У навколишніх селах, які після бою пограбували татари, ще й досі збереглися перекази, що зимове поле після Дрижипільської битви (названою так, що від морозу та вогню дрижала земля) стало червоного кольору.
Нині на місці битви встановлено пам’ятний знак. Втім, мало пам’ятають про зимову битву 1655 року, тож стежки-дороги сюди заростають травою. Можливо, необхідно поле Дрижипільської битви включити до туристичного маршруту Черкащиною.
Запрошую долучитися до роботи із збереження пам’ятника, упорядкування прилеглої території Черкаське обласне товариство Українського Реєстрового Козацтва, козаків з інших формувань. Пам’ятати про подвиг наших пращурів, передати цю пам’ять наступним поколінням - наш святий обов’язок.