Чи є в світі така країна, яка б пройшла семитисячолітній шлях свого розвитку - злетів і падінь, перемог і поразок, розквіту і занепаду; яка вже в давнину здобула б такий могутній цивілізований потенціал і котра б на різних етапах свого поступу мала стільки назв, як наш рідний край та його віддалені й близькі регіони: Оратта, Оріана, Кіммерія, Скитія, Амазонія, Сарматія, Пелазгія, або Лебедія, Україна-Русь, Козацька Держава, Україна?
З позицій нової концепції історії пропонуємо пройти шляхами зародження й розвитку української нації й державності.
Отже, нова концепція Стародавньої України...
Першим її провісником був археолог, доктор історичних наук Валентин Даниленко - автор книги „Енеоліт України”, що вийшла 1974 року, коли лютувала політична реакція, коли передова українська інтелігенція гибіла у мордовських таборах.
Саме той рік і слід вважати датою народження концепції історії Стародавньої України. Бо Даниленко вперше подав археологічні карти, на яких графічні стріли, що позначають міграції носіїв первісної цивілізації, спрямовані від Північного Причорномор’я та Дніпра на південь і вусебіч. Сим було підкреслено, що не нашим предкам хтось і звідкись приніс культуру, а навпаки, давні українці несли її, первісну цивілізацію, в світи, навчали інші народи, близькі і далекі, орати, сіяти, ростити хліб, кувати рала і плуги, ткати, будувати житла, ПИСАТИ - тобто карбувати літери, творити письмо.
Несподіваним і авторитетним доказом на підтримку сієї концепції ( до якої скептично ставляться неуки та українофоби) стала поява книги відомих англійських дослідників Роберта Макрама, Уільяма Крена і Роберта Макнійла „The Story of English” (1986), де аргументовано трактується походження усіх індоєвропейських мов ( і англійської теж) з мовного середовища Середньої Наддніпрянщини. Се дає нам право твердити: давня українська мова - матір усіх індоєвропейських мов. Автори книги подають генеалогічну карту походження індоєвропейських мов. Сим стверджується, що Давня Україна (Оратта) - батьківщина усіх індоєвропейських народів (автори так і підписують свою карту: „The Houme of the INDO-EUROPEANS”).
У художній літературі вперше нову концепцію історії Стародавньої України розвинув автор цих рядків у книзі історичних повістей „Київські фрески” (1982), де українська державність і писемність (буквиця) зображені на тлі IV-V століть н.е.
Далі з’явилася праця російського вченого-археолога Лева Клейна з промовистим заголовком „От Днепра до Инда”. Тут археологічні карти відтворюють міграційні маршрути трипільців (давніх українців) від причорноморських степів і Дніпра до Індії. А поява фундаментальних праць Лева Силенка „Мага Віра”, Юрія Шилова „Брама безсмертя”, „Прародина ариев”, „Джерела”, збірника „Космос Древньої України”, альманаху „Онуки Даждьбожі”, статей Степана Наливайка, Миколи Жмихова, публікації давньоукраїнських пам’яток публіцистики й історії „Послання оріан хозарам” (IXст.) та „Велесова книга” (VIII - IX ст.) остаточно утвердили думку, що Україна як держава починалась не з XV ст. н.е., а з VI тисячоліття до Різдва Христового. І що ми, українці, можемо святкувати СЕМИТИСЯЧОЛІТТЯ української державності.
І ще одне відкриття: поява книги московського вченого-шумеролога і клинознавця Анатолія Кифішина „Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XII - III тысячелетий до н.э.”, де на взірцях дешифровки письмових знаків на брилах і гротах Кам’яної Могили утверджується думка: Україна - батьківщина найдавнішого письма, що карбувалося на камені з XII тисячоліття до н.е. Лиш одне розшифроване речення з V тисячоліття до н.е. „Радісно плуг ріже” - засвідчує романтичну натуру давніх українців.
За останні роки автор сих рядків запропонував нову теорію походження Української нації, яка зародилася за часів Мізинської культури у межах XVIII-XV тисячоліть до н.е. Тобто ми, українці, можемо пишатися тим, що нашій нації - 20 тисяч років.
Аргументи далі.
|
|
| Карта англійських дослідників Роберта Макрама, Уільяма Крена і Роберта Макнійла („The Story of English”), де схематично показано розповсюдження індоєвропейських мов від Середньої Наддніпрянщини |
Ми, українці, тут були вічно
Тобто нізвідки не приходили і нікуди не щезали, „акі обри” (чи яко половці, хозари, печеніги), від яких і сліду не лишилося. Ми стоїмо на сій землі мільйон років. Тут наша пуповина. Вона - у селі Королеве на Закарпатті. Тут українські археологи відкопали першу в Україні (і Східній Європі) палеолітичну стоянку, якій ...мільйон років. Грунт тут не такий, як у долині Неандерталь (Німеччина), тому черепи наших пращурів-неандертальців кам’яної доби не збереглися, однак збереглися їх кам’яні знаряддя праці.
Як далекі пращури наші опановували територію майбутньої України?
Від Королевого з-над Тиси тодішні неандертальці перейшли Яблуницький перевал і вийшли в тепле підсоння Прикарпаття, а далі - за півмільйона років - розповсюдилися до Дніпра та Десни, де й стали розвинутішими кроманьйонцями. Тут 600 тисяч років тому їх накрив перший льодовик.
„Льодовики загартували українців”, - стверджує Лев Силенко у своїй відомій праці „Мага Віра”. До кордонів теперішньої України перший льодовик не дійшов, але холоду нагнав. І почалося воно - загартування майбутньої української, а через неї і всіх європейських націй: 50 тисяч років холоду - 80 тисяч років тепла, 40 тисяч років холоду (другий льодовик) і 200 тисяч років субтропічного клімату, великий період, який дозволив кроманьйонцям стати гомо сапієнс - розумними, витривалими праукраїнцями, бо вживали, як підказують палеонтологи, у великій кількості рибу, що нею кишіли незліченні річки Стародавньої України. А риба - се фосфор, се живлення мозку.
Однак ознаки цивілізованого етносу, власне національної культури з’являються у надрах четвертого льодовика (110-12 тисяч років до н.е.), зокрема в період XXV - XV тисячоліть до Христа.
|
|
| Меандровий орнамент (символ безкінечності людського буття) на браслеті XV тисячоліття до н.е. Мізинська стоянка |
Зародження української нації
Народилася українська нація давно - не пізніше XV-XIV тисячоліть до н.е., за доби Мізинської культури.
Та передусім слід, мабуть, визначитися в термінології. Що таке нація? Нація - людська спільнота, що пройшла тривалий історичний шлях розвитку і як наслідок еволюції має свою мову, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг, архітектуру, усний та писемний епос тощо).
Нація виростає з народу, мов квітка з рослини. Отже, нація - це індивідуальність народу, найвищий етап його еволюції... Всі нації - то є квітник планети Земля. Якщо квітка зів’яне чи її розтопчуть, то вона гниє і стає добривом для інших квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки - вона стає добривом для нації-поглинача.
Що потрібно для того, щоб нація не загинула, не була асимільована? Потрібна національна свідомість, національна гордість умираючої нації. І вона оживе! Оскільки прихильників нації, її лицарів зазвичай називають націоналістами, а шовіністи зробили це слово лайливим, то з’ясуємо, що таке націоналізм.
Се - закономірний і природний рух народу на захист та утвердження своїх самобутності та незалежності. Націоналізм був і є державною ідеологією та рушійною силою усіх країн світу.
Антиподи націоналізму - шовінізм, сіонізм, фашизм, що намагаються підпорядкувати собі інші нації, асимілювати їх або знищити фізично. І ще шовіністи іноді зумисне плутають поняття націоналізму і нацизму. Уточнимо: нацизм - це фашизм, націоналізм - це патріотизм.
|
|
| Меандровий орнамент на рушникові берегині УРК, майстра народної творчості Марини Чорної |
А тепер про перші ознаки української нації. Йдеться про XXV-XV тисячоліття до н.е. Про ті реліквії, що їх відкопав на початку XX століття (1908-1909) видатний український етнограф, археолог і антрополог Федір Вовк у селищі Мізин над рікою Десною (Чернігівщина) на 6-метровій глибині: орнаментовані браслети із слонової кістки, стилізовані й реалістичні статуетки жінок - символи Матері-Землі та родоначальниці людства, декілька фігурок собак (перша приручена людиною тварина - тотем деяких давньоукраїнських племен), вироблені із слонової кістки ножі та голки (які, на думку видатного дослідника старовини Івана Кузича-Березовського, свідчили, що давні українці тих часів виробляли полотно) і багато іншого.
Одне слово, віднайдені старожитності вказували на те, що Мізинська культура XXV-XV тисячоліть до н.е. - давньоукраїнська. З неї бере свій початок українська нація й водночас - людська цивілізація. Докази: меандр, суто національний, український орнамент, що містить глибоку оптимістичну ідею безкінечності буття. Сей мотив стане домінантним і в трипільській культурі, й у всьому українському народно-прикладному мистецтві аж до XXI століття ( меандровий орнамент із часом запозичить Єгипет, Греція, Рим).
Друге: мізинські культові браслети з „сонячною” та „місячною” символікою - надалі провідний мотив українського народно-прикладного мистецтва на всі майбутні тисячоліття і століття.
Третє: стилізовані та реалістичні жіночі статуетки. За Трипільської культури вони переростуть у символічні зображення святих жіночих персонажів давньоукраїнського пантеону (Коляда, Слава, Лада, Берегиня, Жива, Мокоша та інші).
І четверте ( се вже знахідка радянських археологів): у шарах Мізинської культури знайдено... кістяні флейти та жіночі статуетки у позі танцю. А також мамутові кістки, розписані червоною фарбою, а ще молотоподібні інструменти. Сим учені довели, що в ті часи, за доби мисливців на мамутів, - побутували палеолітичні ансамблі ударних інструментів із кісток мамута.
Одне слово, українці започатковувалися як нація співоча. І про це свідчать зафіксовані фольклористами 200 тисяч українських народних пісень - рекордна у світі кількість, що її можна занести до книги рекордів Гіннеса.
Та найвеличніше, що спородила Мізинська культура, тобто доба XXV-XV тисячоліття до н.е., - се усний народний епос: міфи і легенди. Се поетичне уявлення давніх українців про походження світу, Сонця, зірок, неба, річок, океанів, людей, тварин, пташок і всієї тієї краси, що наповнює довколишній світ. Давньоукраїнська міфологія - духовна скарбниця українського народу. Се пам’ять тисячоліть.
|
|
Як палили нашу пам’ять
Ця страшна подія сталася в ніч з 18 на 19 вересня 1939 року. Напередодні лише за півдоби Червона Армія окупувала українське місто Рівне. Тоді, опівночі, у дворі місцевої тюрми під пильним оком комісарів із політуправління 45-ої стрілецької дивізії спалили весь тираж збірки маловідомого російського поета Олександра Кондратьєва. Назва книги була мирна і, здавалося б, цілком аполітична: „Славянские боги”.
Яку загрозу чи небезпеку становила невеличка збірка віршів, та ще й про язичницьких богів?
1917 року, по державному перевороті, що його вчинили більшовики у Петербурзі, О.Кондратьєв тихенько емігрує за кордон. Не від’їжджає далеко від батькіщини, наївно сподіваючись на швидке повернення. Тож зупинився у майже прикордонному місті Рівному. Тут він захопився (не без впливу „Лісової пісні” Лесі Українки) українським фольклором, міфологією та демонологією. Перед поетом постав дивовижний світ, який він не міг не відтворити у віршованих рядках. Так з’явилася поетична збірка про язичницьких богів.
Чим же вона занепокоїла беріївську агентуру? Відповіді на це питання дають самі оповіді про язичницьких богів, тобто міфи. Оскільки книга Кондратьєва до нас не дійшла (знаю її зміст лише з оповідей тих, хто свого часу її читав), візьмемо для прикладу міф про походження світу, що дійшов до нас із вуст народних і був неодноразово опублікований.
„І була на початку Пітьма - вічна й безмежна. Ні Землі, ні Неба, ні Сонця. Тільки - морок. Густа, холодна й безконечна Ніч. А її пронизувало Око.
Звідки летіло воно? І куди? І де взялося воно?
Наймудріші волхви Оріани казали так: „Око було завжди, воно було вічно. Із Вічності воно летіло у Вічність”. А Заратустра по тому додав: „Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ”.
Око, пролетівши чорне безмежжя і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог - птиця Сокіл. Його золотаве пір’я осяяло Ніч. Сокіл розправив крила і закружляв над Оком. І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око, і розрослося воно у великий острів серед мороку. І пустив Сокіл срібну Сльозинку - і впала вона посеред острова, де утворилося озеро живої Води. І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі трави на острові й берегах озера. Тоді Сокіл зніс золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того ж жолудя розкішне й могутнє Першодерево - Дуб-Стародуб. Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева і сказав: „Я створив Ірій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму світ”. І зніс тоді Сокіл двоє яєць: біле й чорне. І вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь, і попливли вони назустріч одне одному і стали жорстоко битися. Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: ”Зупиніться. Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба”. Вийшли лебеді з води - й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся - русяве, очі - блакитні, а у другого все було чорне - і шкіра, і волосся, й очі. З’їли велетні по молодильному яблуку і відчули у собі силу неймовірну. І сказав їм Сокіл: „Тепер ви - невмирущі боги”. І сказав білошкірому: „Ти є Білобог, Володар Світла й білого світу та всього, що сотвориш у ньому”. І сказав чорношкірому: „Ти є Чорнобог, Володар Ночі й пітьми та всього, що сотвориш у ній”. І сказав їм обом: „Ви є Добро і Зло, Краса і Погань, Правда і Кривда. І ви будете вічно. Бо ви є Життя, і ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла і Краси без Погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити у ньому”.
Такий багатий текст міфа. Про що він нам говорить? По-перше, це не „слов’янська”, а давньоукраїнська міфотворчість, бо ж саме поняття слов’янства як об’єднання етнічно споріднених держав і народів з’являється у VII ст. н.е., а наведений вище міф, на думку фахівців-істориків та археологів, формувався понад сім тисяч років за ранньотрипільської доби. До того ж міф несе яскраве національне забарвлення. По-друге, міф засвідчує високий рівень духовності й культури давніх українців. Зокрема, вражає потяг до наукового осмислення світу й розкриває намагання стародавніх українських жерців (волхвів) науково пояснити походження світу та життя на Землі. Хвилює й діалектичне осмислення життя як вічної боротьби Добра і Зла. І по-третє, чи не найголовніше: давньоукраїнські міфи з’явилися за кілька тисяч років до появи іудейських біблійних розповідей про те, як бог Яхве створив небо, земну твердь і так далі.
(Продовження у наступному номері)