В історії України у період існування Запорозького козацтва існувало 8 січей, хоча різні джерела подають різну кількість козацьких осередків. Зокрема - Томаківська (60-ті рр. XVI ст.-1593 р.), Базавлуцька (1593-638 рр.) Микитинська (1638-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 рр.), Кам’янська (1701-1711; 1728-1734 рр.), Олешківська (1710-1734 рр.) і Нова (1734-1775 рр.). В деяких енциклопедіях і історичних дослідженнях також подаються відомості про Задунайську Січ (1775-1828), Кубанську Січ (1787-ХХ ст.) і Карпатську січ (1938-1939). Проте хронологічно першою була Хортицька Січ (1552-1558 рр.), нерозривно пов’язана з найдавнішою визначною пам’яткою Запоріжжя - островом Хортиця.
Колись безмежні простори сучасного Запоріжжя були Диким полем - своєрідним прикордонним буфером між Річчю Посполитою, Кримським ханством і Московією.
Наприкінці ХV ст. на цих землях починає формуватися козацтво. Переважну більшість козаків становили колишні українські селяни, міські бідняки, які тікали від кріпосного ладу, шукали вільного життя. За порогами Дніпра вони будували укріплені “засіки”, що дали назву Запорізькій Січі - знаковому місцю в історії України.
Виникнення Запорозької Січі мало велике історичне значення. З її появою український народ здобув могутню підпору в боротьбі проти феодального і чужоземного гніту, а також захист від турків і татар. Тут знаходили притулок і підтримку всі, хто виступав проти соціального, національного і релігійного гноблення. Своєю героїчною боротьбою запорозьке козацтво підтримувало в українському народі дух протесту проти поневолювачів.
Поселення козаків за Дніпровими порогами впродовж майже 300 років зазнали значної еволюції в містобудуванні, архітектурі, фортифікації. Від сезонних промислів та уходів із тимчасовими табірними житлами й укріпленими “городками” в XVI ст. козацтво в XVII-XVIII ст. перейшло до осілого господарювання: хуторів-зимівників, слобід, сіл, містечок і навіть власних монастирів, які існували на теренах Війська Запорозького Низового. Сама ж Січ пройшла шлях від безіменних козацьких засік до найбільшого міста-фортеці південної України 1770-х рр.
Січ не раз змінювала своє розташування. Переселення зумовлювали ворожі напади, руйнації від пожеж та повеней, пошуки безпечніших і зручніших місць, вибираючи які, козаки враховували сприятливі оборонні, побутові та естетичні риси місцевості. Січі здебільшого займали давні городища і мали колоподібні обриси плану, розміщуючись на мальовничих Дніпрових островах (Томаківська, Базавлуцька) або півостровах правого берега Дніпра (Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Підпільненська). Лише Олешківська Січ розташовувалася серед піщаних кучугур, у пониззі лівого берега Дніпра.
Пам’ятник Дмитру Вишневецькому на Хортиці |
Хронологічно першою з відомих Запорозьких Січей вважається Хортицька, що існувала у 1553-1557 рр. на о. Мала Хортиця.
У середині XVI ст. український князь, староста канівський та черкаський Дмитро Вишневецький спорудив на Хортиці замок, який вважається попередником і аналогом Січі. Певна річ, Хортицька Січ не була “Січчю” у сучасному розумінні цього слова - як форпост захисту прав і свобод українського народу. Також немає підстав для висновку, що Хортицька Січ з перших днів свого заснування була головним центром тодішніх козацьких угрупувань. Але фортифікаційні укріплення в північно-західній частині острова переконливо свідчать, що Хортиця була місцем постійного перебування українського козацтва. До того ж, Хортиця здавна була визнана воїнами України-Русі як надійне місце військового табору. З огляду на вищесказане, Хортиця була щонайкращим місцем для утворення військово-політичного центру козацтва і врешті набула ознак, притаманних Січі, що згодом були перенесені в більш пізні військово-політичні центри українського козацтва. Іншими словами, Хортицька Січ засвідчує неперервність козацько-запорозької традиції з XV століття, поступово перетворюючись у повну відповідність до свого історичного призначення, і стає прототипом усіх наступних військово-політичних центрів українського козацтва.
Замок височів над скелястою “головою” острова, посідаючи площу близько одного гектара. Укріплення складалися з 4-5 веж та стін, рублених із дубових колод і палісадових огорож, утверджених на кам’яних брилах та земляних валах. Замок частково захищався ровом. У вежах та городнях розміщувалися гармати, воєнні припаси, а в наземних будівлях та напівземлянках у дворі - житла, залоги, зброярня, кузня. У головній вежі - церковна каплиця.
Залогу Хортицького замку складали козаки, бояри, служебники та інший військовий люд. Проживання єдиною громадою в суворих умовах воєн сприяло формуванню серед запорозького козацтва лицарських звичаїв і традицій. Запорожці під проводом Дмитра Вишневецького-Байди здійснювали успішні походи на турецькі фортеці в пониззі Дніпра: Іслам-Кермен, Тягиню, Очаків. У відповідь на це у січні 1557 р. кримський хан Девлет-Гірей з ордою упродовж 24 днів безуспішно намагався взяти хортицьку твердиню, однак відступив від неї “з великим соромом”. Проте в листопаді того самого року турецько-татарське військо з флотилією і допоміжними молдавськими загонами знову підійшло до фортеці, розпочавши запеклі штурми. Д.Вишневецькому і козакам довелося тримати жорстку облогу. Тільки коли закінчилися припаси та харчі, козаки змушені були залишити замок і повернутися до Черкас.
Існує версія, що наступного року, вже перейшовши на службу до московського царя Івана IV і повернувшись на Запорожжя, Вишневецький відновив замок на Хортиці.
Незважаючи на досить короткий час існування, Хортицька фортеця справила помітний вплив на розвиток українського козацтва, зростання його лав. Передусім цей досвід навчив козаків обирати більш прийнятну, важкодоступну місцевість для будування наступних Січей. Адже Хортицька Січ розташовувалася на приступній для противника місцевості, тому й була уразливою. Надалі майже всі наступні козацькі центри розташовувалися на території Великого Лугу - місцевості, вкритій лісами, плавнями, перерізаній численними річками і протоками, із безліччю боліт і озер. Крім того, козаки обирали для них місця, які самою природою були зроблені неприступними, - острови й півострови.
Взагалі за час існування Запорозького козацтва існувало 8 січей, хоча різні джерела подають різну кількість козацьких осередків. Вони розташовувалися за порогами в нижній течії Дніпра. І хоча історія Запорозької Січі нараховує два з половиною століття, кожна з них окремо існувала десь від 5 до 50 років. Зокрема, Томаківська - 29 років, Базавлуцька - 45, Микитинська - 26, Чортомлицька - 57, Кам’янська - 10 років і пізніше ще 6, Олешківська - усього 6 років і Нова - 41. Менше згадок про існування Задунайської Січі. З певним застереженням можна говорити й про Кубанську Січ.
У наступних номерах газети “УК” пропонуємо Вам розповідь про кожну з козацьких Запорозьких Січей, які існували кілька століть тому.