|
|
| Петро Конашевич-Сагайдачний. Худ. А. Холоменюк |
У кожного із нас, незалежно від того, чи вміємо ми співати, чи ні, є улюблена пісня. Для мене такою ще з глибокого дитинства стала пісня «Ой на горі та й женці жнуть», яку наспівував мені батько, гойдаючи мене на своїх колінах. Я вслуховувався у маршову ритміку пісні, намагався у своїй хлопчачій уяві змалювати женців у полях, козаків на баских конях. І нині замість колискової наспівую цю пісню, як і інші пісні мого дитинства, своєму внуку.
З роками я зрозумів, чому пісня «Ой на горі та й женці жнуть», як і «Їхав козак за Дунай», «Засвистали козаченьки», «Ой чий то кінь стоїть» та інші, припали до душі. Ці пісні мають глибоке коріння, що проростає з історичних і фольклорних традицій нашого народу. Із безодні часу до нас линуть чарівні звуки і слова цих пісень, що увібрали глибинний світ його реального життя, боротьби, надій і сподівань, віри у власну перемогу і свою державу. Вражають і захоплюють розмаїтий світ української пісні, її високе духовне наповнення, нев’янучість. Упродовж усього нашого життя пісня супроводжує нас, від колиски до могили. Вона за суттю своєю є єством народу, бо немає такого почуття, яке б не озвалося в українській пісні ніжністю чи гумором, ідеєю запеклої боротьби чи відчайдушної відваги, сумом і тугою чи коханням. І дуже прикро, що ми ще замало докладаємо зусиль для того, щоб наша пісня, наша дума стали духовним надбанням мільйонів, щоб вони більше знали історію виникнення народних пісень.
Історія створення пісні «Ой на горі та й женці жнуть» щодо часу виникнення, відтворених подій, конкретних історичних постатей має декілька версій. Зокрема, дореволюційний російський історик, автор праць «До питання про козацтво до Богдана Хмельницького» та « Нарису гетьманства Петра Сагайдачного» Іван Каманін пов’язує час створення пісні з хотинським походом козаків 1621 року на чолі з Сагайдачним. Власне, він підтримував припущення українського славіста, етнографа і фольклориста XIX століття Ізмаїла Срезневського, що у пісні йдеться і про гетьмана реєстрових козаків з 1625 по 1628 роки Михайла Дорошенка, який водив козацьке військо проти польської шляхти, брав участь у селянсько-козацькому повстанні 1625 року. Дехто із дослідників під згаданими прізвищами вбачають Григорія Сагайдачного, який у1687 році підбурив козаків проти гетьмана Івана Мазепи, та Петра Дорошенка - онука славного гетьмана Михайла Дорошенка. І на сьогодні поки що немає одностайної думки ні щодо часу створення пісні, ні щодо прототипів історичних козацьких очільників. Поки що для мене ближча версія, що пісня ця була написана, очевидно, в 20-х роках XVII століття, після загибелі одного з найвидатніших українських гетьманів (не програв жодної битви) Петра Конашевича-Сагайдачного. Тому пісні фактично майже 400 літ. А щодо розбіжності думок дослідників, то у цьому, як стверджував у своїх дослідженнях історії виникнення, побутування та еволюції народних пісень доктор філологічних наук Федір Погребенник, - нема нічого дивного, бо « народна свідомість не донесла до нашого часу багатьох історичних подій у їх точній, хронологічній послідовності. Людська пам’ять не всесильна, вона допускає і певні зміщення подій, і їх перенесення з однієї місцевості в іншу, і перейменування історичних осіб. Події, дуже близькі нашим предкам, для наступних поколінь часто втрачають свою гостроту, переосмислюються, зливаються з іншими, доповнюються новими деталями, осучаснюються. Тому-то первісна історична основа непоодиноких пісень розпливається в часі, її важко, а то й неможливо достовірно реконструювати.
|
|
| Козаки повертаються з походу. Худ. Ю. Бриндт |
У даному випадку цілком ясним для нас є те, що пісня оспівує козацькі походи, що вона у свідомості народу пов’язана з іменами історичних діячів, кожен з яких користувався широкою популярністю, мав свої заслуги у боротьбі за соціальне та національне визволення народу».
Цілком зрозуміло, що протягом майже чотирьох віків пісня дещо змінювала свій текст. Зокрема, слова пісні, що датуються приблизно останньою чвертю XVII століття, вперше побачили світ у збірці «Малороссийские песни, изданные Михайлом Максимовичем» 1834 року. Так, тоді пісня мала сім строф, а нині - шість. Випала саме третя строфа, що оспівує якогось пана хорунжого.
Посередині пан хорунжий,
Під ним кониченько,
Під ним вороненький
Сильно дужий!
У деяких інших виданнях навіть з’являлися нові строфи, що оповідали про пана Кисильо. Були і редакційні зміни самого тексту. Наприклад, у збірці М. Максимовича було «попід долиною», а вже у пізніших варіантах ці слова були замінені на «долом-долиною», або «яром-долиною». У більшості сучасних збірників пісня «Ой на горі та й женці жнуть» має такий варіант.
Ой на горі та й женці жнуть,(2)
А попід горою,
Яром- долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей,широкою
козаки йдуть.
Попереду Дорошенко(2)
Веде своє військо,
Військо Запорозьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей,широкою
Хорошенько.
А позаду Сагайдачний, (2)
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою
Необачний.
- Гей, вернися, Сагайдачний,(2)
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн, люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою
Необачний.
Мені з жінкою не возиться,(2)
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться.
Гей, долиною,
Гей, широкою
Знадобиться.
Гей, хто в лісі, озовися!(2)
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися.
Гей, долиною,
Гей, широкою
Не журися!
Ця пісня за віки свого життя набула слави й популярності. Одним із перших пісню «Ой на горі та й женці жнуть» возвеличив Іван Котляревський, використавши її мотиви у своїй знаменитій «Енеїді». Його троянці:
Да сидя люлечку курили
І кургикали пісеньок:
Козацькі гарні запорозькі...
Про Сагайдачного співали.
Або ще ці рядки з «Енеїди», в яких звучить уже знайоме з пісні «Ой на горі…»:
Ось як богинь я укараю:
Пошлю вас в Запорозьку Січ;
Там ваших каверз не вважають,
Жінок там на тютюн міняють.
Цією піснею цікавилися такі письменники та фольклористи, як Пантелеймон Куліш, Яків Головацький, Павло Чубинський, Іван Франко. Таїна популярності цієї козацької пісні полягає, перш за все, у її бадьорому маршовому темпі. Вона із тих пісень, що «дух і тіло рвуть до бою» за волю.
Переказують, що пісня-марш козаків «Ой на горі та й женці жнуть» послужила іскрою, з якої в травні 1953 року розгорілося відоме Норільське повстання політв’язнів. За деякими даними, цю пісню під час проходу по табору заспівали українські арештанти. У відповідь - із сторожових веж роздались автоматні черги охорони. Так розпочалося Норільське повстання. Можливо, воно мало інший початок, але є і така версія.
Це повстання зайвий раз продемонструвало вищу організацію і волю українських патріотів до спротиву диктаторському комуністичному режиму. Сьогодні пісня «Ой на горі та й женці жнуть» входить до пісенника сучасних козаків, що вивчають бойове мистецтво гопака, бо має своєрідну енергетику й езотерику української козацької пісні.