Злагода будує - незгода руйнує.
Злагода має в собі
Божественну силувід Бога
Творця.Євген Сверстюк
Духовним скарбом кожного народу є щира, жертовна любов до рідної землі, яка дає сили творити й працювати на благо громади, яка єднає людей в націю. Той народ, який усвідомив свою об’єднавчу силу, стає непереможним. Адже енергія духу, думки, устремлінь згуртованої громади здатна творити дива, протистояти будь-яким викликам і ворогам, творити історію. Український історичний досвід багатий пошуками і безперервною боротьбою за єдність навколо національної ідеї та своєї ідентичності.
Саме відсутність злагоди і єдності сіяла міжусобиці у княжу добу й відкривала дорогу ордам на українську землю, світоглядні розбіжності, боротьба за владу й маєтності обернулися знищенням Батурина, поразкою у Полтавській битві, звели нанівець перемогу під Конотопом, призвели до великої Руїни. Впродовж століть суспільні реалії мало сприяли об’єднанню українських земель навколо державницької ідеї, яка, попри все, жила в серцях українців. Зреалізувалася воля нашого народу до об’єднання всіх українських земель у єдину соборну державу 22 січня 1919, коли було проголошено Акт Злуки і .воєдино злилися століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили й за які умирали кращі сини України. Однині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка”. Тоді, у 1919 році, Акт Злуки продемонстрував урок кровного братерства, взаємоповаги, взаєморозуміння, уміння ставити понад усе національні інтереси і свідомо послуговуватися ними.
|
||
|
||
|
||
|
Україна, долаючи численні перепони, упевнено торує шлях уперед. Втім на цьому шляху й нині зустрічаються вагання, ідеологічні розбіжності, різночитання історії, поділ країни на Схід і Захід, маніпулювання свідомістю, поверховість суджень, напівосвіченість і приблизність понять, що стали, як зазначає в’язень совісті Євген Сверстюк, пошестю нашого часу. Тож закономірно, що на порядку денному країни знову стоять питання соборності, духовності, патріотизму, єднання навколо цінностей з національно-духовною сутністю.
Як подолати виклики часу? Як зцементувати народ, об’єднати його для вирішення нагальних політичних, економічних, екологічних проблем? Як вберегти Україну від сепаратизму і створення на її історичних, вікових теренах „донецко-криворожских республик”, приборкати руйнівну силу червоних русинів на Закарпатті та тих, хто крокує під гаслами „Севастополь-Крым-Россия”? Як діяти, щоб громадяни України відчули себе єдиною родиною, щоб народ усвідомив: країна - це не лише територія, економіка, армія, щоб ті, хто часто говорить про патріотизм і демократію, наповнювали свої слова правдивим змістом, а не лицемірством і корисливими інтересами.
На думку приходять слова нашого Пророка, державотворця, який у своїй поезії тримає основу і небо Незалежності та Соборності України: „Свою Україну любіть, любіть її... Во время люте, в остатню тяжкую минуту за неї Господа моліть”. У цих словах ключ до майбуття. Любіть Україну! Любіть і пишайтеся нею! Любіть людей, щиро, без заздрощів і осуду. Геніїв, патріотів, інтелектуалів, тих, хто є гордість нації, і увесь той народ, з якого вони вийшли, люд простий, роботящий, з натрудженими руками, часто зневажений і знедолений, - так воно склалося.
Тільки любов до рідної землі, до усього сущого на ній дасть розуміння того, що нація починається з мови, культури, історії, пам’яті, звичаїв, традицій, що нація - це єдність минулих, нинішніх і майбутніх поколінь. Що народ цементує передусім колективна усвідомленість своєї національної ідеї, причетність до спільної історії, безсмертна пам’ять про славне минуле і спільних духовних поводирів і національних геніїв. Не буде в народу шани й любові до рідної мови як основи нації, турботи про відновлення правдивої історії, звичаїв, традицій, що і є самою пам’яттю поколінь, про розвиток мистецтва, науки, освіти - не буде у нього нічого: ні добра, ні добробуту, мрії про який багатьом застилає очі.
З любові і з духовності починається шлях в омріяне майбутнє, шлях до Бога. У минулому столітті на одній шостій земної кулі спробували збудувати „світле життя” без Господа, і до чого, до яких втрат, людських жертвце призвело, знаємо.
„Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає”, - говориться у Книзі псалмів. А що ж люди? „Марноту говорять один до одного, їхні уста облесні і серцем подвійним говорять...”
Якщо ми хочемо загального добра, серцем маємо торувати шлях до Бога і молити у нього добра для України, для людей. Кожен із нас - учасник творення історії, майбуття. І кожен має пам’ятати слова із Шевченкових „Псалмів Давидових”: „Діла добрих оновляться, діла злих загинуть”.
Віриться, що у кожному нашому серці молитвою відгукнуться слова пісні „Обіймись, Україно!”, написаної нещодавно отаманом Київського обласного товариства Українського Реєстрового Козацтва Олександром Карпенком та його побратимом Леонідом Попернацьким. Ця пісня вже знайшла дорогу до людей - вона звучить на радіо, її сюжет став основою відеоролика. Та головне, заклик „Обіймись, Україно!” став визначальним у сьогоденній роботі Українського Реєстрового Козацтва, яке завжди демонструє приклад справжнього патріотизму, духовності, толерантності.
Як зазначив Голова УРК, член-кореспондент НАН України Анатолій Шевченко, генеральний штаб УРК активно працює зараз над концепцією та програмою заходів, спрямованих на об’єднання суспільства навколо вічних загальнолюдських цінностей, навколо державницької ідеї.
- Адже кожен козак відповідальний перед народом і Господом Богом за ті ідеї, які він несе, за свою діяльність, і від кожного козака багато в чому залежить, якій бути Україні, яким шляхом піде народ, - зазначив Анатолій Шевченко. - Шляхом добра, злагоди, служіння Господу чи шляхом роз’єднання.
Пісня „Обіймись, Україно!” - один із численних кроків реєстрових козаків на шляху до суспільної злагоди. Закликаємо усіх патріотів України ставати в одну з нами шеренгу і разом працювати для розвою країни. Україна ж бо у нас одна, як одне серце, як одне сонце над головою! „Роботящим умам, роботящим рукам перелоги орать, думать, сіять, не ждать і посіяне жать роботящим рукам”, - писав Тарас Шевченко. Він і сьогодні звертається із закликом невтомно працювати на просвітницькій ниві до усіх, для кого Україна - це мати, це рідна сторона, це завжди диво з див.
Обіймись, Україно, свята, як молитва, Вкраїно моя!