5 квітня 2010 року ми відзначатимемо 300-ту річницю першої в Європі демократичної «Конституції прав і свобод Запорозького Війська». Її автор - гетьман у вигнанні Пилип Степанович Орлик. Тому й називається вона його іменем. Чому серед багатьох інших подій тих буремних часів ми вирізняємо саме цей факт?
5 квітня 1710 року. Центральна площа міста Бендери, що на правому березі Дністра. Весняний ранок. Церковні дзвони скликають козаків на Генеральну Військову Раду. Шикуються сотні, полки…
Нараз все стихло. На середину площі вийшов кремезний, високого зросту козак. Зняв шапку, перехрестився на церковні маківки, вклонився на чотири сторони шановному товариству й урочисто мовив слова присяги: «Я, Пилип Орлик, новообраний Запорозького Війська гетьман, присягаю Господу Богу, славному в святій Тройці, на тому, що, будучи обраний, оголошений і виведений на знаменитий уряд гетьманський вільними голосами, за давніми правами та звичаями військовими… ці договори й постанови незмінно виконувати, милість, вірність і старатливе дбання до малоросійської Вітчизни, матері нашої… обіцяю і повинність буду зберігати…»
Закінчувалася присяга словами: «А все те підписом руки моєї власної і печаткою військовою стверджую».
Генеральна козацька старшина вручає гетьманові символи влади - булаву й бунчук, а над площею лунає стоголосе: «Слава -слава -слава!..»
Автор першої Конституції
Пилип Орлик походив із знатної чеської родини, яка емігрувала до Польщі. Батько, Степан Орлик, загинув у битві з турками під Хотином, коли синові не було й року.
Народився Пилип 11 жовтня 1672 року на Віленщині. Змолоду потрапивши в Україну, зв’язав свою долю з долею другої своєї батьківщини. Вихованець Києво-Могилянського колегіуму, учень славетного вченого Стефана Яворського, після закінчення колегіуму був призначений кафедральним писарем Київської митрополії.
З 1700 року Орлик служив у генеральній військовій канцелярії, де його примітив і оцінив гетьман Іван Мазепа. З 1706 року - Генеральний військовий писар, тобто друга після гетьмана посадова особа в Гетьманщині.
Після катастрофи під Полтавою Орлик пішов разом з гетьманом у Бендери.
|
|
| Пилип Орлик. Худ. Юрій Логвин |
3 вересня 1709 року Іван Мазепа упокоївся у селі Варниці, що поблизу Бендер. У своєму прощальному слові над прахом гетьмана Пилип Орлик сказав проникливі слова: «Ім’я славного гетьмана Івана Мазепи вічно житиме безсмертною славою в пам’яті нашого народу. Бо він хотів дати йому змогу розвинути у повній свободі всі його безмежні можливості. Нехай ні військо, ні народ не втратять надії! Наша справа справедлива, а справедлива справа врешті завжди перемагає».
5 квітня 1710 року Пилип Орлик був проголошений гетьманом і зразу ж визнаний шведським королем та турецьким султаном. Приймаючи гетьманську булаву, проголосив «Пакти і Конституцію прав і вольностей Запорозького Війська» - першу Конституцію в історії України.
У 1711 році Орлик уклав союз із Карлом XII і Кримським ханом. У тому ж році він здійснює похід на Правобережну Україну, однак змушений був, зраджений татара-ми, відступити перед військовими силами Петра I. Вирішальний бій відбувся на річці Прут у липні 1711 року. Оточений з усіх боків турецькими, українськими та польськими військами, цар змушений був підписати Прутський договір, за яким Петро I зрікся посягань на Правобережну Україну.
Майже три десятиліття прожив у вигнанні гетьман Пилип Орлик - у Швеції, Польщі, Англії, Ватикані, Франції, намагаючись заручитися їхньою підтримкою у боротьбі проти царської Росії і підняти українську справу на міжнародний рівень. Однак, на жаль, ці заходи успіху не мали.
Пилип Орлик був відомий як прозаїк і поет, та, головним чином, як автор блискучих політичних трактатів «Вивід прав України» (1712), «Маніфест до європейських урядів» (1712), «Діаруш» («Щоденник»), який він вів із 1720 по 1732 рік. Всі вони зберігаються в архівах Франції й опубліковані тільки частково.
Помер Пилип Орлик у 1742 році в Яссах.
Сенсом своєї діяльності вважав появу на карті Європи незалежної держави - України, що стало би благом не тільки для її народу, а й усієї Європи, створило б умови для політичної рівноваги на континенті.
Про першу українську Конституцію
За формою Конституція - це договір між гетьманською старшиною та Запорозьким військом з одного боку, і новообраним гетьманом - з іншого. Конституція починалася з урочистої декларації, що «Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування». Далі йшов основний статут державного устрою України. «Гетьманське самодержавство», як сказано було в Конституції, мало бути обмежене Генеральною Радою, що стане практично парламентом. Рада складається з генеральної старшини, полковників і вибраних депутатів від кожного полку. Гетьман мусив радитися з ними «о всяких ділах публічних». Крім того, тричі на рік мав збиратися Сейм із полкової та сотенної старшини, депутатів і послів від Запорозького Війська.
У Конституції йшлося про повернення Київській митрополії її автокефальних прав, тобто унезалежання від Московської патріархії, повернення православної віри східного обряду в її традиційне константинопольське підпорядкування.
Установлювався суворий поділ між державним скарбом і сумами, які були в особистому розпорядженні гетьмана. Мала бути проведена ревізія захоплених старшиною земельних маєтків.
Скасовувались усі тягарі, накладені на селянство, заборонено чинити утиск сільському населенню, брати в людей підводи, ставити військо на постій тощо.
Спеціально обумовлювалися права козачок-удів або тих, чоловіки яких перебували в походах, щоб не притягали їх до всяких повинностей і податків.
Скасовувалися такі ненависні народові державні монополії, оренди, ярмаркові податки та інші тягарі.
Майже в усіх пунктах Конституції йшлося про більш справедливий розподіл власності й повинностей перед державою між усіма станами суспільства, що є свідченням загальнодемократичного її спрямування у вирішенні соціальних питань.
Закон, що випереджав свій час
«Конституція прав і свобод Запорозького Війська» була проголошена, але, на жаль, не реалізована. Ворожий до України режим царя Петра I не дозволив це зробити.
І все ж це документ надзвичайної історичної ваги. Він є своєрідним підсумком політичної філософії та правничої ідеології українського республіканізму й демократизму у тому вигляді, в якому він склався в результаті майже столітніх змагань за державну незалежність, людську волю і гідність, моральну свободу на християнських засадах та пріоритет права над свавіллям.
Більше того, Конституція має міжнародне значення. Появу цього документа потрібно розглядати в широкому контексті розвитку європейської прасвідомості, котра в теоретичних працях Франсуа Вольтера, Шарля-Луї Монтеск’є, Жана-Жака Руссо випереджала свій час, визначала на багато десятиліть перспективи розвитку суспільства.
Україна, як одинокий острів, перебувала в стані західних і східних монархій, імперій, деспотій, де політична еліта в кращому випадку схилялася до ідеї «освіченого абсолютизму». Українська державність, проголошена Пилипом Орликом у Конституції, виявилася сильною своїми ідеями, які випередили на століття суспільно-політичний розвиток Європи. Вона була проголошена на 66 років раніше, ніж американська «Декларація незалежності», і майже на 80 років випередила французьку «Декларацію прав людини і громадянина».
Найвидатнішою пам’яткою, яку залишив по собі гетьман Пилип Орлик, стала Конституція, названа його іменем. Вона є взірцем кращої форми демократії і для нашого часу. Чимало її положень сприймаються нами так, ніби вони були написані сьогодні, в роки незалежної України.