Всеукраїнська громадська організація
"Українське Реєстрове Козацтво"

До міцної держави та добробуту народу України через духовність і патріотизм кожної людини

Новини козацтва

Головна
Новини УРК
Фото та відеосюжети

Документи УРК

Статут
Положення
Присяга
Гімн УРК
Однострій
Законодавство
Накази, розпорядження
Угоди

Організація УРК

Генеральна старшина
Керівництво
Умови прийому
Газета "Україна Козацька"
Козацька музика
Діаспора
Історія
Наша адреса

Посилання

ВПДП
Інститут проблем
штучного інтелекту
МОН і НАН України
Сайти організацій та
представництв УРК
Наші колеги

Печать
На козацькому рубіжжі

Кілька років тому мені поталанило побувати в селищі Ворзель, що знаходиться на одній із мальовничих північно-західних околиць Києва і входить до зони Полісся. Чудові тут місця! Навколишні лісові масиви, де ростуть і квітнуть сосна, дуб, береза, липа, біла акація, клен, насичені цілющим повітрям, п’янким ароматом. Численні чисті річки і ручаї, джерела й озера.

Повернувшись із оздоровлення додому, я зацікавився історією цього чарівного куточка Київщини, який ще називають Приірпінням.

Отож ще в 1618 році населення сіл і містечок, розташованих у басейні річки Буча, увійшло до складу щойно тоді створеної козацької сотні, проголосивши себе частиною Війська Запорозького і ввійшовши згодом до складу Київського козацького полку.

У сусідній Рубежівці зупинялися колись прочани, що прямували до Києво-Печерської лаври. Серед них було чимало козаків. Набожні люди пили воду із тутешнього джерела, що мала чудодійну силу і зцілювала від багатьох хвороб. А біля джерела на тамтешньому Жуковському хуторі, у місцевій каплиці з іконами, щиро молилися.

Саме у Рубежівці жив у 20-х роках XVI століття визначний церковний діяч, засновник славнозвісної Києво-Могилянської академії, майбутній митрополит Петро Могила.

Під час визвольних змагань під орудою Богдана Хмельницького саме тут пролягав шлях польсько-литовського війська, що сунуло на Київ. Легенда розповідає, що перед зведенням довкіл Рубежівки оборонних рубежів місцеві козаки сиділи на березі цієї річки і думу велику гадали: як гідно захиститися від ворога? Тому й назву таку річці дали - Мислин. А козаки мужньо чинили опір, захищали рідне село. Шляхтичі вже з’явилися під Києвом, а Рубежівка ще довго була ними не здобута…

А поруч, у Жуковському лісі, як кремезний козарлюга, стоїть старезний дуб, вік якого сягає близько 600 років. Він, на жаль, сьогодні вже засохлий, - німий свідок багатьох історичних подій. Свою пам’ять і силу він ніби передав так званій «Ворзельській лірі» - сосні, що росте неподалік. Від часу чи блискавиці її могутній стовбур розколовся на три частини. Як на мене, це нагадує прадавній слов’янський символ - Тризуб, що згодом став Державним гербом незалежної України.

Ось такі декілька епізодів-картинок з історії мальовничого Приірпіння. А скільки подібних славних куточків на мапі козацької України! Треба лише уважно до них придивлятися і вивчати, щоби завжди пам’ятали історію рідної землі, своїх предків їхні нащадки.

На жаль, мало хто з нас пам’ятає свій родовід і вважає своїм громадянським обов’язком вивчати й берегти минуле землі, на якій народився й виріс. Таких у наш час небагато, але вони є. І якраз дякуючи їм, можемо зараз пишатися непростою, але напрочуд цікавою і повчальною історією міст і сіл України.Серед таких БУВ і Микола Григорович Руденко -людина, яку в Маріуполі знають усі, а особливо ті юнаки і юнки, кому доводилося в навчальних закладах писати реферати на краєзнавчі теми. На жаль, лише БУВ, бо вже три ріки, як він відійшов за небокрай. Те, що не змогла зробити в дні війни ворожа куля, зробили хвороби і невблаганний час.

Микола Григорович пишався своїм родом. Він знав поіменно своїх предків - запорозьких козаків до десятого коліна. Від них він успадкував міцну статуру, густе волосся і хвацько закручені вуса. Його «мала батьківщина» - місто Дебальцеве, тут у 1924 році Микола народився.

Якось Руденка запитали, чому він, відомий у місті журналіст, професійно зайнявся історією Маріуполя. Микола Григорович уважно подивився на співрозмовника крізь окуляри і низьким баритоном пояснив: «Я завжди цікавився історією того міста, куди мене закинула доля».

А доля носила його, колишнього офіцера-фронтовика, по Україні щедро. У Маріуполь, який тоді ще носив ім’я сумнозвісного «цінителя» російської літератури Андрія Жданова, Руденко приїхав уже досвідченим журналістом, який до того працював власним кореспондентом обласної газети «Прапор перемоги» тодішньої Ворошиловградської, а нині Луганської області. Було це у 1963 році.

У місті на Азовському морі Микола Григорович працював заввідділом, відповідальним секретарем і першим заступником редактора міської газети «Приазовский рабочий». Згодом його призначили редактором басейнової газети «Азовський моряк» Азовського морського пароплавства. Тут з-під пера Руденка вийшла перша краєзнавча книга маріупольського циклу «Азовський круїз».

Весною 1978 року Миколу Григоровича викликали до міськкому партії. Перший секретар Володимир Жарков запропонував йому, авторитетному краєзнавцеві, дописати й відредагувати нарис з історії міста, що його написав викладач місцевого металургійного інституту Дмитро Грушевський. Нарис вийшов окремою книгою у Донецьку в 1971 році.

«Знайдені документи, що Жданов засновано у 1778 році, тому влітку будемо відзначати 200-річчя міста, - пояснив перший. - Ну, я й вирішив надрукувати нарис Грушевського, але він трохи застарів. Доповни його і перероби, якщо в цьому буде потреба».

Контакти

НАША АДРЕСА:
01001, Україна, Київ,
вул. Мала Житомирська,
буд. 11 офiс 5а
Тел./факс:
+38 (044) 2783759
Vodafone:
+38 (050) 0710120
НАШ E-MAIL:
urk.ukraine@gmail.com
Вiдвiдувачiв сьогоднi 27.05.2022 : 95
Вiдвiдувачiв з 17.03.2003 : 2236773

Copyright © 2003-2022 Українське Реєстрове Козацтво

Усi права на матерiали, якi знаходяться на сайтi Українського Реєстрового Козацтва, захищаються у вiдповiдностi до Законодавства України. Використання матерiалiв дозволяється у випадку посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.kozatstvo.org.ua. <

Проблеми/коментарiї? Пишiть