|
|
| Микола Руденко |
Партійне доручення від першої особи міста виявилось і важким, і цікавим, і дещо спірним. Руденко не лише доповнив нарис подіями останніх років, але й суттєво переробив уже готовий текст. Прямо під ювілей книга, на обкладинці якої стояли прізвища Грушевського і Руденка, вийшла друком. І сьогодні, тридцять років по тому, ця книга постійно знаходиться на робочому столі кожного краєзнавця міста.
Потім Микола Григорович перейшов працювати на Іллічівську аглофабрику. Свій несподіваний крок він пояснив суто матеріальною причиною - заробити достойну пенсію. Але тут бачиться підспудна причина - не сприймав прискіпливий краєзнавець офіційну дату заснування Маріуполя, він вважав за потрібне вести історію міста з козацьких часів, тобто задовго до появи у приазовських степах переселенців з Кримського ханства. Руденко відстоював так звану козацьку версію заснування поселення у гирлі Кальміусу в 1734 році, яка, незважаючи на низку документальних (письмових) і матеріальних джерел, до цього часу не сприймається місцевою владою як комуністичної, так і демократичної доби. Демонстративний відхід Руденка на нове місце роботи був своєрідним протестним актом.
Разом з тим робітничі будні на аглофабриці не завадили краєзнавчим студіям. Нариси Руденка часто друкувалися у «Приазовском рабочем» та «Ильичевце».
Уже на пенсії Микола Григорович вирішив упорядкувати напрацювання усього маріупольського періоду - підготувати до друку великий, розгорнутий труд з історії Маріуполя. Перша частина його під назвою «Сквозь тьму тысячелетий. (От стоянки кроманьонцев до казачьей крепости)» побачила світ у 2000 році.
Автор поставив перед собою надзвичайно складне завдання: використовуючи дані археології, літературні джерела, документи і легенди, у хронологічній послідовності розповісти про тих, хто жив на території сучасного Маріуполя, починаючи з кроманьйонців і закінчуючи козаками Кальміуської паланки.
У своїй роботі Микола Руденко висунув досить сміливу гіпотезу - Маріуполь був постійним поселенням (містом) з ХІІІ століття під назвою Адомаха (Домаха), витоки його історії тісно пов’язані з бродниками, яких дослідники вважають першими українськими козаками.
У 2005 році автор продовжив розвивати цю тему - вийшла друком ошатна книга «Приазов’я - колиска козацтва». Для зручності читачів видання було набране у друкарні українською і російською мовами. Книга зразу ж викликала серед краєзнавців міста жваве обговорення, що вже само собою робить честь авторові - він, таким чином, торкнувся соціально значимої дискусійної проблеми, аргументовано виклав своє бачення її.
За підтримки громадської організації «Клуб мандрівників» того ж року Микола Григорович підготував до друку короткий аналітичний нарис «Кем и когда основан Мариуполь? Приоритет принадлежит запорожским казакам (Поиски исторических корней города)». Віддамо належне авторові - він рік у рік «бив» в одну точку, ні на йоту не поступаючись переконаннями.
У 2005 році Микола Руденко відзначив свою вісімдесяту весну. Як завжди, зробив це скромно, непомітно. Але ні роки, ні фронтові рани не позначилися на його творчому потенціалі. Він, як завжди, жив роботою і для роботи. Читачі щотижневика «Вечірній Маріуполь» уже звикли до того, що майже у кожному числі можна було прочитати гострий, нестандартний матеріал за підписом Миколи Григоровича. Автор, як і в свої юні роки, був на передньому краї, затято і безкомпромісно крокував тернистими краєзнавчими шляхами… Не думалося - не гадалося, що то була його лебедина пісня…
Творча людина - журналіст, публіцист, краєзнавець - завжди залишає після себе духовний слід не лише в пам’яті рідних і близьких, але й у вигляді численних публікацій. Вони стають втіленням життєвого доробку їх автора. Залишив за собою нам у спадок такий зримий слід і Микола Григорович Руденко, в чому зможуть переконатися читачі «України козацької», ознайомившися з першим розділом «Козацтво зародилось у Північному Приазов’ї» книги «Приазов’я - колиска козацтва», яку автор присвятив 500-річчю українського козацтва.