Нещодавно у луцькому видавництві „Надстир’я” вийшла друком книга відомого краєзнавця, автора газети „Україна козацька” Григорія Гуртового „Волинь - край козацький”. Це вже друге, доповнене й уточнене видання.
Книга засновника і директора Торчинського історико-краєзнавчого музею Г.Гуртового - своєрідний літопис українського козацтва, масштабна розповідь про його боротьбу за незалежність козацької держави. З цього літопису читач дізнається не лише про становлення козацтва, головні віхи в історії Національно-визвольної війни, визначні битви та народні повстання, а й про ватажків і гетьманів, що вели народ на боротьбу за свободу рідної землі.
Про масштабність опису та зміст книги свідчать також і короткі довідкові розділи: „Кобзарі - Гомери України”, „Освіта козаків”, Козацькі прізвища”, „Музика козацька”, „Страви козацькі”, „Одяг козаків”, „Озброєння козаків”, „Козацький флот”. Є у книзі і „Короткий козацький словничок Волині”. Розміщено тут і козацькі реєстри. Автор наводить реєстр 1581 року, до якого увійшли прізвища більш як сімдесяти козаків-волинян. А у „Реєстрі Війська Запорозького 1649 року” їх понад сорок тисяч з усієї України.
Видання гарно ілюстроване. Тут представлені не лише портрети гетьманів, відомих діячів козацької доби, а й карти України, схеми найважливіших битв, десятки малюнків. Написана книга жваво й переконливо, тож легко читається, захоплює увагу з перших сторінок.
|
|
На жаль, вийшла книга, яка б дуже прислужилася не лише учителям історії, школярам, студентам, а й усім, хто цікавиться козаччиною, кожній бібліотеці, невеликим тиражем - усього півтори тисячі примірників.
Трахтемирів, що в Канівському районі на Черкащині, відоме передусім тим, що в кінці XVI століття тут розташовувалася перша поза межами Запорозької Січі козацька резиденція. У 1578 році під тиском запорожців король Речі Посполитої Стефан Баторій офіційно передав його у володіння січовикам. Село розташоване у глибині півострова, з трьох боків захищене Дніпром-Славутою, тому варто було козакам перекрити вузький перешийок, щоб захистити від ворога поселення та його мешканців. З військової точки зору, місце для резиденції вибране ідеально.
У Трахтемирові знаходилися козацькі урядові установи, тут обирали гетьманів, приймали іноземних послів, лаштували козацькі флотилії, звідси козаки вирушали у військові походи. Побожні запорожці звели тут монастир, відомий як Трахтемирівський, а при ньому спорудили військовий шпиталь. Це був перший на теренах України лікувальний благодійний заклад для поранених і хворих воїнів. При ньому доживали віку немічні січовики. Практично до початку Національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти під проводом Богдана Хмельницького Трахтемирів був центром політичних, військових і релігійних подій усього українського Правобережжя.
Від Геродота до Боплана
Священні землі Подніпров’я були заселені людьми за багато тисяч років до Різдва Христового. Про це маємо свідчення не кого-небудь, а самого Геродота, датовані 5 століттям до н.е. Відвідавши ці землі, батько історії був вражений її багатствами.
Безцінні свідчення, що підтверджують глибоке історичне коріння краю, зібрані під час археологічних розкопок, які проводяться на Трахтемирівському півострові починаючи з XIX століття. У різні часи там працювали видатні історики В.Хвойка, Б.Рибаков, Є.Голубицький.
Найдавніше городище, віднайдене археологами на цій території, датується добою сколотів. Активне життя тут вирувало в часи розквіту Зарубинецької й Черняхівської культур. За Київської Русі городище ідентифікують з руським містом Заруб, у якому функціонував один із перших на Русі монастирів - Зарубинецький, згаданий Климентом у літописі 1147 року. Пізніше православна обитель була зруйнована, а потім відновлена, бо у звіті відомого французького мандрівника й інженера Гійома де Боплана, адресованому польському королю, йдеться: «Трохи нижче Ржищева слідує Трахтемирів -руський монастир, що стоїть (на підвищенні) серед пропастей, оточених неприступними скелями. Саме в цьому місці козаки ховають найцінніше, є також пором для переправи через ріку». Згаданий Бопланом Трахтемирівський Успенський монастир був відновлений на місці древнього Зарубинецького монастиря. Зв’язок поколінь тоді не був втрачений, чого не можна сказати про теперішній час - залишки фундаменту вже вдруге зруйнованої обителі не віднайдено й дотепер.
Як уже було сказано, у часи розквіту козацького Трахтемирова, у 1576 році, при монастирі діяв шпиталь для старих і скалічених козаків. Кошти для його утримання надходили від перевозу через Дніпро та за рахунок місцевих кар’єрів, де добували камінь для виробництва коліс для млинів.
Достовірність свідчень Боплана підтверджують й інші історичні джерела. Зокрема про те, що саме Трахтемирів був колискою реєстрового козацтва як суспільного стану. У 1578 році монастир разом із прилеглими до нього угіддями Стефан Баторій передав козакам, що стало частиною заходів з формування реєстрового козацтва. Тут народжувалася основа нової української шляхти, якій було відведено чи не найголовнішу роль у національно-визвольних змаганнях середини XVII - початку XVIII століть.
Під час повстань під проводом К.Косинського (1593) і С.Наливайка (1595) монастир був місцем, де повстанці зберігали провіант, а в його стінах знаходили прихисток і для себе. Побачивши, що монастир завоював славу «вольного гнізда», у 1596 році польський сейм позбавив запорожців права на його володіння. Козацький патронат був відновлений лише у 1601 році.
Найбільшого розквіту православна козацька обитель набула у 1616-1620 роках, коли її очолював ігумен Езекеїл Курцевич. Хоча в Ольшанському договорі зазначалося, що в той час монастир повинен виконувати лише функції лікарняного закладу.
Під час селянсько-козацького повстання 1637-1638 років Трахтемирівський монасир був центром народного руху. Роль цього куточка української землі для вільнолюбивого народу була очевидною. Це розуміли і король, і сейм. Невипадково, що після придушення повстання тут «оселився» державний комісар для нагляду за реєстровими козаками. Остаточно монастир був зруйнований під час придушення народних повстань на Правобережній Україні у 1664-1665 роках. Після цього Трахтемирів як осередок козацтва став занепадати і з 1715 року став звичайним польським містечком. Про те, як тримати зброю в руках, тутешні козаки не забули. Як свідчить «Описаніє Кієвского намесничества», 1781 року Трахтемирівська сотня входила до складу Переяславського полку.
Славна козацька історія
Про неї сьогодні розповідають ще вцілілі козацькі поховання. Тут збереглося кладовище з традиційними козацькими кам’яними хрестами. Вважається, що перші поховання з’явилися тут за часів гетьманування Петра Сагайдачного приблизно у 1617 році. Традиція козацького поховання збереглася тут до середини XIX століття, коли вже Правобережна Україна була приєднана до Російської імперії (1792).
Під час Великої Вітчизняної війни тут велися жорстокі бої за Букринський плацдарм. Очевидно, війна поховала значну доказову базу колись славного козацького центру.
Покайтеся ж,брати мої…
І Трахтемирів геть горою
Нечепурні свої хатки
Розкидав з долею лихою,
Мов п’яний старець торбинки.
Т.Г. Шевченко
|
|
| Пам’ятний знак на честь Трахтемирова - колишньої козацької столиці |
Молодші за віком брати -колишні гетьманські резиденції Чигирин, Батурин, Глухів - за безпосередньої підтримки Президента України Віктора Ющенка, як ті фенікси, постали з попелу, бодай частково відновили свою колишню велич. І це добре. Порівняно з ними сьогоднішній Трахтемирів - пустка. У колишній козацькій столиці в 2006 році проживало всього 9 чоловік. Територія півострова - це два майже вимерлих села - Лукавиця і Трахтемирів - та залишки вже неіснуючих сіл - Зарубинці і Монастирьок. Сьогоднішні «поміщики в законі» святу козацьку землю перетворили на територію, звісно, приватну. Над козацькими могилами зі старезними хрестами бовваніє одна-єдина архітектурна споруда - мисливський будинок АТЗТ, АЕО «Трахтемирів», що в перекладі на людську мову означає - палац місцевого феодала. До нього він запрошує «слуг народу», щоб «займатися відтворенням та охороною тваринного світу». Опальний пан Ігор Бакай, з іменем якого пов’язують «відтворення популяції», не особливо переймався історією народу, а тому до «хатинки» додав лише нову асфальтовану дорогу від Великого Букрина - не їздити ж людям майбахами й лексусами по бездоріжжю. Все це - всупереч постанові Кабінету Міністрів № 446 від 01.07.1994 р. «Про створення державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів». У результаті рішень чи то хитросплетінь Черкаської обласної ради, прийнятих протягом 1997, 1999 і 2000 років, на території державного заповідника створюється приватний «заповідничок» на 11000 гектарів - регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів». Доступ до об’єкта - для обраних.
Парк хазяї обнесли багатокілометровим парканом, з вишками та озброєною охороною. Розкішний маєток з вертолітним майданчиком та басейном зведений частково на місці колишнього козацького цвинтаря, унаслідок чого зрівняли з землею могилу видатного козака Мухи.
Нині на території державного заповідника знаходиться лише 18 пам’ятників, а поселення скіфського та давньоруського періодів розташовані на території приватної власності, тобто за дротом. Однак відповідальність за стан історико-культурних пам’яток покладено на державний заповідник. Ще три роки тому Трахтемирів, з його археологічними пам’ятниками періоду козацької доби, був за металевою загорожею, і, щоб потрапити туди, потрібно було пройти небагато-немало - 11 обласних інстанцій. За інформацією із преси 2000 і 2001 років, нові феодали примушували місцевих жителів виїжджати з рідного села.
У наступні роки парк розвивався як мисливське господарство закритого типу. Завозилася велика кількість тварин, для того щоб високі державні мужі дробом і кулями (чом не козаки?) відтворювали популяції парно- і непарнокопитних. Господар «Аграрно-екологічного об’єднання «Трахтемирів» А.Слоневський відкрито заявляв про те, що в його угіддях відпочиває верхівка української влади. Така собі п’янка-гулянка на кістках пращурів.
А тим часом берегова лінія водосховища зазнає руйнування - неукріплений берег підмиває вода, і будь-які, бодай елементарні, роботи з його укріплення не ведуться. А відтак пам’ятники, розташовані на узбережжі водосховища, поглинає вода. Таке враження, що столітні історичні та культурні надбання цієї сакральної місцини нинішній владі не потрібні, а тому стають легкою здобиччю чорних археологів.
Відродимо «Наш Трахтемирів»
Але й патріотами багата козацька земля. Цього року уперше на день святої Покрови на козацьких могилах
Трахтемирова відслужили панахиду. Її організаторами стала українська громада, яку очолює Володимир Скитиба. Та патріоти-ентузіасти не обмежилися лише одноразовим, хоча й богоугодним заходом. З метою розчищення місць поховання на території Державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів», упорядкування і благоустрою території, адаптації функціонування території ДІКЗ «Трахтемирів» до вимог програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» товариство «Не журись» ініціювало новий проект «Наш Трахтемирів». У його рамках планується реалізувати програму створення меморіального комплексу державного рівня - «Січ Перша». Проект включає в себе три етапи:
- розчищення території та створення каталогу поховань;
- створення базової структури історико-інтелектуального туризму «Січ Перша»;
- реалізація проекту «Людина і біосфера» в рамках концепції розвитку біосферних резерватів, так званої «Севільської стратегії».
Товариство «Не журись» уже провело підготовчу роботу з отримання погоджень та дозволів на проведення робіт, і його члени розпочали роботу безпосередньо на цвинтарях.
Перший етап уже діє, і долучитися до нього може кожний українець. Щотижня, по суботах і неділях, команда ентузіастів під керівництвом організаторів упорядковує козаць-
кі могили. Перелік робіт: вирубка чагарнику, косіння трави, вирізка дерев, приведення до нормального стану пам’ятних знаків тощо, розробка планів козацьких поховань і, зрештою, розробка концепції розвитку біосферного резервату. На першому етапі робота важка, тому запрошуються переважно чоловіки; діти до 14 років допускаються до роботи лише з батьками.
Вичерпну інформацію щодо проекту ви зможете отримати, написавши листа за адресою: trahtemyriv@ukrhromada.org. Керівникові проекту Володимиру Скитибі.
Джерело внутрішнього світла
Не може не тішити й те, що нарешті на проблему Трахтемирова звернули увагу й українські високопосадовці. Влітку минулого року заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко звернувся до Генерального Прокурора Олександра Медведька із запитом щодо визначення статусу земель регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» та законності використання його приватними структурами. У запиті йшлося про те, що свого часу Трахтемирів володів
унікальними пам’ятками археології, історії, природи, які нині безповоротно знищені. Сьогодні у святому для українців місці з’являються
|
|
| Зневажені сучасниками козацькі хрести заглядають у вікна палаців «славних прадідів великих правнуків поганих» |
об’єкти приватного значення, які обмежують доступ до заповідника як звичайних відвідувачів, так і фахівців, що суперечить чинному законодавству.
Поки Генпрокуратура продовжує розглядати справу, Міністерство охорони навколишнього природного середовища, до якого також було направлено звернення, повідомило, що Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки на базі РЛП «Трахтемирів» передбачено створити Трахтемирівський національний природний парк, в основі діяльності якого має бути відновлення історико-ландшафтного середовища.
|
|
| На козацьких могилах |
Як показав час, на владу особливо покладатися не можна, тому надія все-таки на патріотів-добровольців і меценатів. А поки що Трахтемирів спить, щоб колись прокинутися. «Ця сила не може не бути задіяною для добрих справ. Той, у кого не засмальцьоване серце - прийде сюди, щоб набратися рушійності і внутрішнього світла», - до слів того ж таки невідомого автора додати щось важко.