|
|
| Мешканка Черкас Євдокія Феодосіївна Слободяник, переможниця конкурсу краси у Парижі. 1890-і роки. Світлина з виставки |
Нещодавно у шевченківській вітальні Музею «Кобзаря», що у Черкасах, було відкрито виставку старих фотографій «Погляд крізь час», яка викликала справжній інтерес у черкащан та гостей міста. Тут експонується понад 500 світлин. Найдавніша з них датується 1859-м роком. На ній зображений сам Тарас Григорович. Відомо, що Т. Шевченко у своєму житті фотографувався 11 разів, з них один знімок втрачений, а один зберігається в нашому музеї і є заголовним на цій виставці.
Хронологічні рамки виставки охоплюють майже сто років життя нашого краю. В основному фотознімки є портретними, груповими, рідше – сюжетними. Окремо експонуються обрядові світлини: весілля, похорон тощо. На фотографіях часто зображені люди в традиційному українському одязі. Є велика добірка фото дітей. Уважно розглядаючи кожну світлину, можна визначити за багатьма деталями час зйомки. І в цьому плані фотодокументи є не тільки пізнавальним матеріалом, а й безцінною базою для науковців (істориків, краєзнавців, етнографів і т.д.). Цікаво спостерігати, як епоха накладає свій відбиток на зовнішній вигляд людей (соціальний стан, постава, мода на одяг, взуття, головні убори, прикраси тощо).
|
|
| Молода жінка з дівчиною. Початок XX ст |
В окремому залі експонуються фото, зроблені в стаціонарних міських фотосалонах. Такі, як правило, відзначалися високою якістю зйомки та оформлення самого фото у вишукане картонне паспарту. На цих фотографіях вказано, де саме зроблено фото і хто є власником фотоательє. В Черкасах на поч. ХХ ст. було більше 10 фотографів. Найвідоміші з них: Лінков, Томпаков, Золотаревський, Манусов, Логвинович та ін. На виставці представлено також знімки, зроблені у Золотоноші, Умані, Чигирині, Смілі, Каневі, Звенигородці та інших містах. Кожен із цих закладів мав свій інтер’єр, а іноді й по кілька для здійснення зйомки. Це найчастіше вишукані стільці чи крісла, столики, красиві портьєри і таке інше. Відомо також, що в деяких салонах був одяг, головні убори, прикраси, які можна було взяти на прокат усім, хто цього потребував. Тим, хто більше тяжів до селянського побуту, можна було сфотографуватися біля імпровізованого перелазу чи біля криниці у вишиванці, намисті з дукачами. На виставці представлено також знімки військових (періоду Першої і Другої світових воєн), за якими можна вивчати форму солдата чи офіцера, нагороди, військові знаки, іноді навіть зброю. З фотографій на нас дивляться люди, і в їхніх поглядах ніби читаємо: «Які ви, наші нащадки?», «Як ви живете?», «Чи пам’ятаєте про нас?». На жаль, зараз уже багато хто нічого не знає про своїх дідів, прадідів, не говорячи вже про віддаленіші покоління. Рідко в кого зберігаються фото далеких родичів, а якщо і є, то не завжди відомо, хто саме на них зображений. Отаке наше ставлення до власного родоводу та до історії своєї Батьківщини. Набагато менший за кількістю, але теж багатостраждальний естонський народ, маючи національну гідність, не тільки глибоко знає своє коріння, але й пишається ним. Так, сучасний військовий-естонець, маючи на грудях аж п’ять державних нагород, пояснює, що тільки дві з них його власні, а три інші - його батька!
|
|
| Марко Шляховий-Кармалюк, командувач 2-ої Київської селянської повстанської дивізії з дружиною і сестрою. 1920-і роки |
Одним із найголовніших завдань цієї виставки було пробудити інтерес кожного глядача до власного родоводу, до історії краю, поки не пізно, зібрати якнайповнішу інформацію про людей, що зображені на фото в будь-якому сімейному архіві. Ідея створення такої виставки зародилася кілька років тому, і за останній час було зібрано багатющий фотоматеріал. Найбільше фотографій передав для музею невтомний збирач старовини М.О. Жовтобрюх. Співробітникам музею довелося відшукати більше 90 старих дерев’яних рам, щоб фотографії розмістити по кілька штук в одній рамі так, як вони висіли в кожній українській хаті. Саме такий показ фотографій у «рідних» рамах з вишиваними рушниками і надав виставці справжності і навіяв до щему близькі і дорогі спогади дитинства старшому поколінню українців та викликав пізнавальний інтерес молоді.
У підготовці та оформленні виставки значну допомогу надали наші однодумці і друзі музею К.Л. Шитко, Ю.Г. Коваленко та козаки Українського Реєстрового Козацтва Б.А. Марченко і В.Г. Крючков, за що працівники музею їм дуже вдячні.
|
|
| Іван Компанієць із містечка Суботова, сотник кінного загону козаків Холодного Яру. 1920-і роки |