Заслуженому художнику України Володимиру Сидоруку у цьому році виповнилося б 85 років.
У величезному творчому доробку митця - живопис і графіка, пейзажі й натюрморти, портрети, історичні, батальні і жанрові картини, театральні декорації та ілюстрації до книг.
Вагоме місце у його творчості займають шевченківська й козацька теми. У жовтні 1995 року сімдесятилітній майстер в Українському домі влаштував персональну виставку творів, присвячену 400-річчю Богдана Хмельницького, на якій представив 375 полотен, переважна більшість з них присвячена козацькій тематиці. Зрозуміло, що терміново під особистий ювілей такої кількості полотен створити неможливо. Художник упродовж усього свого життя опрацьовував історичну тему, читав книжки про той період, переглядав кінофільми, працював в архівах. Допомагали й відповідні картини Іллі Рєпіна, Олександра Мурашка, Миколи Самокиша, Михайла Дерегуса.
Після війни Володимир Сидорук працював художником у Станіславі. Там оформляв декорації до спектаклю «Назар Стодоля» за однойменною п’єсою Тараса Шевченка та ряду інших вистав. Художник вже було підготував декорації для спектаклю «Тарас Бульба», проте з Києва надійшов заборонний наказ особисто від Кагановича.
Володимир Федорович у серії картин відтворив діяльність гетьмана Богдана Хмельницького. Серед них такі полотна, як «Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс та Іван Богун у боях під Львовом», «Богдан Хмельницький у бою з панцирними гусарами», «Переяславська рада» та інші.
Звертався Сидорук і до «Гайдамаків» Тараса Шевченка. Вражає його «Гонта в Умані», зворушує своїм трагізмом картина «Гонта. Похорон синів».
Ніби відчуваючи не надто довге творче життя, Володимир Сидорук поспішав втілити всі свої задуми - можливо, тому і залишив по собі багатющу графічну спадщину. У ній підкреслював державну мудрість Богдана Хмельницького, лицарство і незламність козацької волі Тараса Бульби і його сина Остапа, військовий талант і велич гетьманів Петра Сагайдачного та Івана Мазепи, відданість справі останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, хоробрість славного полковника Максима Кривоноса. В.Сидорук відтворив героїчний трагізм козаків у Берестейській битві, змалював образи останніх оборонців фортеці Буші.
Володимир Сидорук прагнув, щоб історія стала невід’ємним атрибутом сучасного життя. Подібно до Данила Нарбута та Олени Кульчицької, він звертався до малювання гральних карт з національною персоніфікацією їхніх образів і атрибутики. Однак цей задум втілити в життя митцю не судилося.
Уже по смерті художника його син, архітектор Ігор Сидорук з дружиною Валентиною видали альбоми репродукцій батька.