Відомо, що тероризм проти держави породжує державний тероризм. У свою чергу, державний тероризм завжди породжує спроби боротьби з ним, серед яких, через брак інших, часто використовуються і терористичні методи. Причому чим сильніший державний тероризм, тим більший опір він може породжувати. І навпаки: чим сильніший тероризм проти держави, тим більш сильний державний тероризм може виникнути у відповідь. Це добре видно на прикладі подій, що відбувалися після трагедії 11 вересня. У відповідь на напад терористів урядом США було впроваджено військові заходи в Афганістані та Іраку, які призвели до виникнення нових терористичних угруповань, що, в свою чергу, призвело до нових жертв.
Сьогодення ставить питання по-іншому. Замість того щоб боротися зі сформованим тероризмом, необхідно спробувати зайнятися більш реальною справою: усуненням потенційних причин тероризму.
Важливо мати на увазі головне. Тероризм виникає тоді, коли вичерпані всі можливості діалогу, коли укорінюється суб’єктивна впевненість сторін у тому, що більше не залишилося ніяких засобів для ефективної взаємодії. Виходячи з цього, слід зазначити, що саме діалог у межах суспільства є однією з передумов забезпечення його стійкості та послідовного розвитку.
Тринадцять років, що минули після здобуття Україною незалежності, були досить непростими. Ще й досі залишаються невирішеними проблеми, що можуть спричинити зростання конфліктів як у національному, так і в регіональному масштабах. Саме тому особливу увагу слід приділити проблемі запобігання виникненню конфліктів. У зв’язку з цим важливого значення набуває питання гармонізації соціально-економічних та політичних відносин в Україні.
Фундаментальними вихідними положеннями її засад є принципи громадянства та захисту прав людини, які дістали вираження в Конституції України, в інших нормативно–правових актах, а також у міжнародних документах, що вже ратифіковані або підлягають ратифікації Верховною Радою України як неодмінна умова інтеграції України до Європи.
Саме ці принципи визначають правовий статус особи та уможливлюють участь її в усіх сферах суспільно–політичного життя, відображають правовий зв’язок між державою та людиною, виступаючи основою для всіх інших форм організації соціально-політичної дії. Тому головним об’єднувальним мотивом для громадян, що беруть свідому участь у суспільно–політичному житті, має бути загальна політична культура. Її відсутність – це перший чинник появи та розвитку терористичних дій у будь-якому суспільстві.
Сьогодні, на жаль, ми є свідками або розмежування поглядів та дій громадян України, або відсутності будь-яких чітких уявлень про те, як можна будувати державу та забезпечувати соціальний мир. Виходячи з цього, доцільно виділити подальші основні соціальні корені можливих витоків тероризму в Україні.
Економічні. Соціальні корені тероризму звичайно зв’язані із соціальною й економічною нерівністю. Будь-яка держава, зацікавлена у само-збереженні і розширенні своєї соціальної бази, повинна дбати про розширення свого «середнього класу». Це означає наявність такої загальнодержавної політики доходів, що дозволила б знизити кількість знедолених чи незахищених шарів населення, а також визначений контроль над розподілом соціальних благ. Економічні корені - це не стільки сама по собі економічна нерівність людей (вона практично вічна), скільки демонстрація такої нерівності або її занадто відкритий, демонстративний та, як наслідок, дестабілізуючий характер. Сьогоднішня економічна система в Україні, окрім наявної нерівності економічних можливостей, характеризується ще й вираженою тіньовою спрямованістю, що ускладнює як контроль за нею, так і створення засобів захисту економічних прав найманців.
Ідеологічні. Уже на етапі появи радикальних проявів ідеологічної думки корисно вести роз’яснювальну роботу - хоча б для того, щоб застерігати прихильників таких ідео-логій від зайвого радикалізму. Головна ідея будь-якої держави - підтримка стабільності заради збереження самої держави. Попри все неприйняття «роз’яснювальної роботи», краще займатися нею завчасно, у м’яких формах, ніж потім робити це через необхідність і вдаватися до жорстких заходів, зв’язаних з державними санкціями і законодавчими заборонами.
Етно-конфесійні. Практично всі традиційні світові релігії давно вже стали «віротерпимими». Вони явно заперечують тероризм і навчилися успішно співіснувати як з державою, так і одна з одною. Але сьогодні в Україні наявне політичне розшарування за конфесійною ознакою. Це, на жаль, виражене протистояння між католиками та православними, протистояння в самому православному середовищі. Надзвичайно вразливим сьогодні є і так званий етно-конфесійний баланс, що можна побачити, наприклад, у подіях в Криму, де час від часу виникають джерела провокування кримських татар на різкий захист своїх релігійних прав як мусульман.
Занепокоєння викликають так звані нетрадиційні релігії, особливо екстремістські релігійні секти й організації. І тут дуже ефективною є роз’яснювальна антирадикальна й антиекстремістська робота, яка є також значно продуктивнішою, ніж спізнілі формальні заборони діяльності «нетрадиційних сект» і новоявлених культів чи арешти їх лідерів.
Культурно-освітні та соціо-психологічні. Сьогодні в Україні необхідна система об’єктивного інформування населення, яка має базуватися, перш за все, на створенні у суспільній думці, окрім протестного настрою, конструктивних стабілізуючих настроїв, що, як, наприклад, у скандинавських країнах, бере початок не в міфологізації історії чи сучасності, а у відкритості освітньої системи. Дослідники психології тероризму стверджують, що саме „підігнана” соціальна інформація є чинником, який створює позасвідому незадоволеність основної маси населення та надає можливість маніпулювати ним.
Політичні корені тероризму звичайно пов’язані з нерівномірним розподілом влади усередині держави, що є наслідком так званої політичної кризи. Вище ми вже відзначили, що політичний дисбаланс та відсутність загальної політичної культури і сьогодні є небезпечним чинником, який може бути використано як механізм провокування дестабілізуючих дій.
Геополітичні корені тероризму пов’язані з різними інтересами держав і взаєминами між державами. Схильність одних держав до ідеологічної, економічної, інформаційної експансії узагальнено виявляється в експансії геополітичній. Не випадково весь сучасний «цивілізований світ» найважливішим чинником збереження безпеки вважає стабільність міждержавних кордонів. Розцінюючи події Другої світової війни як найбільш екстремальний прояв міждержавного тероризму, більшість країн вимагають обов’язкового збереження її підсумків - насамперед, у геополітичному плані. Спроби перегляду цих підсумків розглядаються як замах на стабільність післявоєнного світоустрою і викликають різке протистояння.
Наприкінці ми маємо відзначити, що ці чинники являють собою комплекс так званих „факторів невлаштованості ”, що за умов економічної чи політичної кризи може призвести до виникнення радикальних настроїв та стати основою для терору.