Спочатку було слово
Він, донеччанин за місцем народження, який виріс у сім’ї робітників, має міцне і глибоке козацьке коріння, що сягає у часовому вимірі багатотисячолітнього історичного Трипілля і славної козацької Слобожанщини.
Його діди-прадіди по батьківській лінії - з древнього села Халеп’я, що на Київщині, на самому березі сивого Дніпра (нині - Каховського водосховища). Саме тут, в урочищі Коліївщина, де густо ростуть верби і протікає прозорий дзвінкий струмок, було виявлено класичне поселення древньої трипільської культури. Давньоруське місто Халеп’я, з яким ототожнюється городище на околиці сучасного села з майже ідентичною назвою, вперше згадується ще в літописі 1093 року. У своєму «Повчанні дітям» Володимир Мономах каже: «…На Стугні билися ми з половцями до вечора, билися коло Халепа, города над Дніпром, а потім мир уклали з їх князями». Згадується Халеп і в літописах ХІІ-ХІІІ століть. Сьогодні обабіч села розташовано близько сотні великих і малих курганів. Тобто довкруг - сама історія.
|
|
| Козацька церква Різдва Христового у Донецьку. |
По материнській лінії отець Ігнатій є далеким нащадком козацького роду із нинішньої Харківщини, коріння якого глибоко заземлене неподалік від Мерефи, що нерозривно пов’язана з ім’ям легендарного кошового Запорізької Січі Івана Сірка. Тут жила його сім’я, тут уславлений козацький ватаг перепочивав між своїми походами. Тож не дивно, що з дитинства майбутній священнослужитель, вслухаючись в оповідання про славну минувшину від своїх рідних, слухаючи народні пісні, виховувався на любові до козацької землі, у повазі до її історії, з вірою в Бога і світле майбуття українського народу.
Любов до Бога і ближніх привела юнака до Української Православної церкви Київського патріархату. Після прийняття у 1994 році сану священика служив у парафіях - у Новоазовському і Мар’їнському районах, у Маріуполі, Макіївці. А два останніх роки отець Ігнатій проводить службу у Донецьку.
До речі, він отримав не лише релігійну освіту - паралельно закінчив українське відділення філологічного факультету Донецького державного університету, саме той філфак, де колись навчалися майбутні лауреати найвищої літературної премії України - імені Тараса Григоровича Шевченка - літературознавець і критик Іван Дзюба, поет-політв’язень Василь Стус, його молодший побратим по перу Василь Голобородько. А свою дипломну роботу випускник Олександр Воловенко писав про творчість відомого українського письменника та історика, лауреата Шевченківської премії Василя Шевчука. Тобто отець Ігнатій добре розуміється на минувшині свого народу, зокрема його невід’ємній, вагомій складовій - козаччині, на класиці і сучасній вітчизняній літературі. Високо поціновує як творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, так і відомих поетів нашого часу Ліни Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка.
|
|
| Релігійна громада імені святого Петра Калнишевського на чолі з ігуменом Ігнатієм. |
Здобуті у житті, у навчанні історичні, філософські, літературознавчі знання конче допомагають отцю Ігнатію в його сьогоднішній релігійній діяльності.
Святий Петре Калнишевський, моли Бога за нас
Своїм чи не наймолодшим, і від того - найдорожчим, дітищем на стезі богослужіння отець Ігнатій вважає створену ним півтора року тому релігійну громаду імені святого Петра Калнишевського. Ця парафія - одна з наймолодших у Донецьку не лише за часовим терміном свого існування, а й за віком парафіян-школярів, ліцеїстів, студентів, робітничої молоді, представників інтелігенції, службовців.
- Наша парафія належить до Української православної церкви Київського патріархату, - розповідає отець Ігнатій. - Вона була організована восени 2008 року і сьогодні проводить регулярні служіння в козацькому храмі Різдва Христового, що на подвір’ї Державного університету інформатики і штучного інтелекту у Донецьку. Тоді, півтора року тому, після проведення Всеукраїнської акції «33 хвилини», яка тривала протягом двох місяців і одним із елементів якої були молитви за жертв Голодомору в Україні, члени кількох патріотичних організацій Донеччини вирішили утворити в обласному центрі релігійну громаду для постійної духовної практики.
Своїм небесним покровителем парафіяни вирішили обрати останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, якого влітку 2008 року Помісний собор УПЦ Київського патріархату зарахував до сану святих.
|
|
| Кошового отамана Петра Калнишевського возведено до лику святих у 2008 р. |
Наша релігійна організація справді молода - середній вік членів громади 20-30 років. І це дає вагомий привід з оптимізмом дивитися у майбутнє щодо активізації і розширення діяльності з духовного, патріотичного виховання молоді.
З перших днів свого заснування парафія має тісний зв’язок з ДУІШІ, з Українським Реєстровим Козацтвом. Громада постійно відчуває підтримку з боку ректорату університету, козаків-реєстровців. Члени релігійної громади часто і залюбки допомагають Донецькому міському штабу УРК в організаційних питаннях, проведенні відповідних заходів тощо. Слід відзначити, що ці взаємокорисні зв’язки своєю активною діяльністю, щоденною копіткою роботою надійно цементує Гетьман УРК, ректор університету Анатолій Шевченко.
БОЖЕ, Я МОЛЮ ЗА УКРАЇНУ
Моя молитва нехай лине
До Тебе, наче фіміам.
І серце лине без упину
В чудовий Твій небесний храм.
Боже, я молю за Україну,
Боже, молю Тебе за людей,
Ти їх прости, ти їх спаси,
І милість Твою нам яви.
Боже, я знаю, що Ти будеш
з нами,
В храмі Твоєму під небесами.
Радість і мир Ти дарував,
Життя за людей віддав.
В книгу життя нас записав.
В Твоєму слові живому
Ти для людей веління дав,
Щоб люди всі молились Тому,
Хто на хресті за них вмирав.
Окрім суто православної релігійної практики, спрямованої на спасіння душі, парафія постійно молиться за Україну, рідний багатостраждальний народ, за вирішення його духовних і соціальних проблем. Щотижня під банею храму Різдва Христового лунає духовний гімн України «Боже Великий, Єдиний», духовні пісні за нашу Батьківщину-неньку «Моя молитва нехай лине», «Боже, Україну бережи». То сама душа співає, молиться голосами, почуттями, з вірою і надією молодих парафіян.
Коли релігійна громада носить ім’я такого мужнього козацького керманича, отамана-страдника, то цілком закономірно, що регулярними для парафії стали поминальні молитви за героїв національно-визвольних змагань, своїх славних пращурів-запорожців, реєстровців.
Так, у березні-квітні минулого року під час панахид члени громади згадали 40485 імен та прізвищ козаків Війська Запорозького Низового за реєстром 1649-го року.
До речі, у цьому списку першим стоїть ім’я Богдана-Зіновія Хмельницького. Чи не символічно, що храм Різдва Христового, де молиться парафія святого Петра Калнишевського, стоїть на проспекті, що носить ім’я великого українського гетьмана! Отож, як кажуть, нічого в цім світі, у нашій історії, у сучасності просто так не буває - все взаємопов’язано.
Духовно дбаючи про пам’ять
А зараз молоді парафіяни уважно вивчають реєстр Нової Запорозької Січі від 1756 року, де в списках значиться ім’я самого Петра Калнишевського. У цьому безцінному історичному документі близько 13-ти тисяч імен та прізвищ козаків-запорожців, братчиків святого Калниша.
Молиться релігійна громада в Донецьку і за мужніх вояків Української Народної Республіки. Цього року у парафії лунають щирі молитви і за юних героїв Крут, українських дисидентів, борців з безбожним комуністичним режимом - за поета-в’язня Василя Стуса, земляка з Донеччини, талановитого педагога, публіциста Олексу Тихого та інших вірних синів України, що віддали своє життя за її гідне майбутнє.
Колись у російському комуно-імперському заточенні нескорений талановитий український поет Василь Стус пророче писав: «Народе мій, до тебе я ще верну...» І він повернувся у свою рідну землю з безіменної могили промерзлого табірного цвинтаря разом зі своїми загиблими побратимами Олексою Тихим та Юрієм Литвином. А сьогодні імена цих мужніх людей поступово повертають у нашу зашкарублу пам’ять. Є в тому святому ділі відродження спадкоємності, справедливості й посильна частка душі та серця членів релігійної громади святого Петра Калнишевського, які своїми молитвами до Бога, духовними піснями розбуджують нашу духовність, оживляють пам’ять, породжують вдячність.
Про релігійні, світські будні та свята парафії святого Петра Калнишевського Донецької єпархії Української православної церкви Київського патріархату можна розповідати ще довго. Та ви краще самі завітайте до затишного, гостинного козацького храму Різдва Христового за адресою: м.Донецьк, просп.Богдана Хмельницького, 84, - де щотижня отець Ігнатій проводить служіння: у суботу - об 11.00 - Божественна Літургія, у неділю - акафіст і молитва за Україну. Певен, що тут ви не лише щиро помолитеся, а й відверто поспілкуєтеся з цікавими співрозмовниками, своїми ровесниками.
БОЖЕ, УКРАЇНУ ЗБЕРЕЖИ
Навіть на останнім рубежі
Промінь віри в нас ще не погас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Нам Свою всемилість покажи
Правдою повсюди й повсякчас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Помилуй, Господи,
Помилуй, Господи,
Господи, помилуй нас.
В наших грудях кулі і ножі,
Нас розп’ято й знищено не раз,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
І з колін піднятись поможи
І благослови у добрий час
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Наші душі нидіють в іржі,
Але промінь віри не погас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
Грішні діти - діти не чужі,
Отче наш, почуй їх щирий глас,
Боже, Україну збережи,
Господи, помилуй нас.
(Ці пісні виконуються під час богослужіння у храмі Різдва Христового).
Двері козацького храму завжди відчинені для всіх, хто не байдужий душею, шанує історію України, щиро вірить у її світле майбуття, як у Господа Бога.
Згадалося насамкінець мудре народне прислів’я: «Яке коріння, така і крона». Гадаю, що цей народний вислів конче доречний до характеристики діяльності молодої релігійної громади святого Петра Калнишевського, де служителем є отець Ігнатій. Адже тут, духовно дбаючи про пам’ять, про героїчну глибінь історії рідного народу, її лицарської складової - козацтва, твердо вірять у високу, світлу майбуть України. Адже, як кажуть наші люди, без кореня крони не буває!