Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч
Із самого початку зазначимо, що українським фахівцям та дослідникам відомо про сам факт існування такого Євангелія. Наприклад, у нарисі Миколи Андрусяка, виданому у 1942 р. у Празі під назвою „Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч”, вміщена лише інформація про те, що широкомасштабна меценатська діяльність гетьмана України в інтересах Православної церкви не обмежувалася українською територією, але охопила й країни Південно-Східної Європи та Близького Сходу, які на той час перебували під ярмом Османської імперії. М.Андрусяк, зокрема, писав: „Збереглися до наших днів примірники арабського Євангелія, виданого коштом Мазепи в Алепо у 1708 році для богослужбового вжитку православних сирійців; передмову до цього видання написав тодішній Антіохійський Патріарх Афанасій, який славив Мазепу за його щедрість та мудрість, бажав йому довговічності і поручав православним священикам і мирянам арабських земель молитися за нього”.
Проте ніхто в самій Україні дотепер не бачив і не тримав у руках хоча б одного з примірників зазначеного вище Євангелія арабською мовою. І не тому, що боялися оголошеної у жовтні 1708 р. анафеми Івану Мазепі через його перехід на бік шведського короля Карла ХІІ, або тому, що за майже 74 роки панування комуністичної ідеології в Україні ставлення до видатного борця за незалежність нашої держави отримала додаткове негативне забарвлення, а тому, що це раритетне видання просто ніколи не потрапило до України, при всьому бажанні арабських християн на чолі з Антіохійським Патріархом Афанасієм ІV Даббасом (1685-1694 рр. та 1720-1724 рр.), а між цими роками - Алепським Митрополитом (1695-1719 рр.), який після 1695 року неодноразово мандрував територіями багатьох православних країн, у тому числі й України, у пошуках підтримки для Православної церкви Близького Сходу, щиро отримуючи її і від І.Мазепи. Слід окремо підкреслити, що контакти між І. Мазепою та слугою Божим Афанасієм ще до видання Євангелія арабською мовою були дуже активними. І.Мазепа, як меценат та глибоко віруюча людина, добре усвідомлював значення зв’язків Православної церкви України з Єрусалимською, Александрійською й Антіохійською патріархіями, як важливого чинника свідчення її належності до всесвітньої християнської цивілізації. Тому він періодично і направляв до цих первородних острівців істинної віри свої цінні дари, а також приймав численні делегації від них. Про те, що І.Мазепа підтримував тісні зв’язки з православ’ям Близького Сходу, які здійснювалися з перетинанням території Молдови та Валахії, звідки шлях українських посланців продовжувався через столиці цих князівств - міста Ясси та Бухарест, а далі через Дунай на Південь, - свідчить і такий цікавий факт. У червні 1707 року гетьман інспектував стан завершення спорудження, як відомо, також за його кошти, київських захисних споруд з чотирма вежами і трьома воротами навколо Печерської Лаври (довжина стіни 1 190 м, товщина - до 3 м і висота 7 м), що перетворили відповідну частину правого берега Дніпра на справжню фортецю. „Тут, як розкопували гору печерську, - писав М.Костомаров, - знайдено було купу старих монет... Антіохійський Патріарх, якому послали їх на показ, назвав їх ассирійськими”. Шлях гетьманських кур’єрів до Алепо та у зворотному напрямі прямував, очевидно, і на цей раз перевіреним способом - володіннями двох православних князівств, до господарів яких у І.Мазепи був достатньо великий ступінь довіри, та в обхід небезпечних просторів Північного та Північно-Західного Причорномор’я, повністю контрольованих кримськими та буджацькими татарами, а також їх господарем - ще достатньо могутньою на той час Османською імперією.
Все це підтверджує роль придунайських князівств як зв’язуючого моста, у тому числі і між церквою у країнах Східної та Південно-Східної Європи й православними віруючими мусульманського простору. За цих умов, можна з великим ступенем вірогідності припустити, що під час неодноразових відвідань згаданим вище Антіохійським Патріархом/Алепським Митрополитом Афанасієм цих країн відбулися і відповідні контакти з гетьманом України, який дав згоду на фінансування видання Євангелія арабською мовою. Тому не можна не погодитися із думкою сучасного румунського дослідника духовних зв’язків між православ’ям та християнами Близького Сходу Даном Рипе-Буйкліу, коли він аргументовано стверджує про існування тісного співробітництва між українськими, молдовськими та валаськими високими церковними ієрархами та політичними діячами того часу, з одного боку, та Антіохійським Патріархом/Алепським Митрополитом Афанасієм, з іншого. Поруч з іншими конкретними кроками, спрямованими на під-тримку Православної церкви Близького Сходу, яка, починаючи з 1516 р., стогнала під турецьким ярмом (наприклад, Єрусалимській, Александ-рійській та Антіохійській патріархіям - остання була заснована ще у 38 р. н.е. апостолами Петром і Павлом - не дозволялося будувати храми, видавати духовну літературу, а православним віруючим - вільно жити у мусульманському середовищі), український лідер зробив цим самим унікальний крок, який увіковічив пам’ять про нього назавжди.
Тому з перших років державної незалежності українські вчені та дипломати здійснили комплекс заходів з метою виявлення та дослідження не лише додаткових аспектів, пов’язаних із зарубіжною діяльністю І. Мазепи в цілому, але й щодо невідомих сторінок появи, розповсюдження та долі його Євангелія арабською мовою. Одним із конкретних спільних кроків українських учених та дипломатів, у тому числі одного з авторів, стала проведена влітку 1993 року наукова експедиція Національної академії наук України за маршрутом Батурин-Київ-Бендери-Варниця-Ясси-Галац-Бухарест, де було виявлено єдиний у Румунії примірник арабсь кого Євангелія. Перед румунською стороною було порушено питання про можливу передачу Україні цього унікального видання, але отримати його так і не вдалося, оскільки румунське законодавство, як і відповідні правові норми будь-якої іншої країни, не дозволяє відчужувати цінності, що відносяться до національної культурної та духовної спадщини та зберігаються лише в одному примірнику. Тому одному з авторів цих рядків залишилося лише одне: зробити якісне фотографування суцільного тексту Євангелія Івана Мазепи арабською мовою та документів, які його супроводжують, у Бібліотеці Румунської академії та привезти до Батьківщини їх якісний електронний варіант, що було зроблено у 2009 році, з метою перевидання та розповсюдження серед науковців-дослідників та депонування у музеях у Батурині, Києві та в інших містах копій мало ким баченої в Україні арабської версії чотирьох Євангелій Нового завіту.
Але до того, як буде опублікована адекватна копія Євангелія арабською мовою, доцільним уявляється висвітлення невідомих в Україні даних про історію її Бухарестського оригіналу, розшифрування титулів гетьмана на початковій сторінці самого видання, аналіз та оприлюднення перекладів із грецької та арабських мов початку ХVІІІ століття вступної частини, автором якої був згаданий Антіохійський Патріарх Афанасій, долю цього „unicum exemplarium” протягом ХVІІІ-го - ХІХ-го століть, коли у 1882 році відомий румунський колекціонер, підполковник Дмітріє Паппазоглу, який, маючи очевидне мусульманське коріння і високо цінуючи раритетність видання, саме тому вирішив запропонувати його для подальшого зберігання в Бібліотеці Румунської академії. Завдяки цьому шляхетному кроку, ми і змогли через майже 130 років знову доторкнутися до великої Мазепиної справи.
Глибока віра Мазепи у Бога
Для початку зазначимо, що сам факт появи арабського варіанта Євангелія яскраво свідчить про три важливі речі: перша - про глибоку віру самого І. Мазепи у Бога та його впевненість у тому, що таким шляхом він донесе Слово Боже до свідомості гноблених оточуючим мусульманським світом арабів-християн; друга - про високий рівень духовності і культури українського лідера, який за майже 22 роки свого гетьманування (1687-1709 роки) багато зробив для зміцнення православної віри шляхом будівництва та реставрації церков, а особливо книговидавництва, не лише в Україні, але й за її межами, у тому числі в арабському християнському просторі; третя - про мультикультурність, поліглотність і багатогранність внутрішнього духовного світу видатного борця за незалежність України, що слугувало суттєвим чинником для зростання його шляхетства та зміцнення авторитету серед близьких та далеких народів.
Про це в достатку свідчать висловлені слова вдячності Антіохійським Патріархом (на момент виходу Євангелія - Алепським Митрополитом) Афанасієм на адресу І. Мазепи, надруковані у вступній частині Святого Письма грецькою (1 сторінка) та арабською мовами (6 сторінок), яких додаємо в копіях мовою оригіналу, а також в українському перекладі.
Водночас існують серйозні підстави вважати, що після виходу і блискавичного розповсюдження в арабському християнському світі Євангелія щиро вдячні віруючі в Ісуса Христа араби поспішили відрядити до І.Мазепи, а також до господаря Валахії Костянтина Бринковяну (1688-1714 рр.), який у 1706 році подарував їм типографію, де й було надруковано Святе Письмо, спеціальну експедицію із багатими подарунками та декількома примірниками цінного нововидання для їх вручення двом передовим на той час лідерам-просвітникам як доказ, що меценатська допомога останніх дала унікальний результат. Із урахуванням кліматичного чинника, така експедиція не могла вирушити із сирійського міста Алепо раніше весни 1708 року, тому що саме цей період був найбільш сприятливим як для подорожуючих, так і для коней, на яких вони виїхали та яких без проблем можна було годувати свіжою зеленою травою вздовж усього маршруту слідування за схемою: Алепо - Стамбул - Бухарест - Київ - Батурин, тобто до самої гетьманської столиці того часу. Із урахуванням великої відстані, експедиція рухалася повільно, часто і надовго зупиняючись для відпочинку та заміни коней у постоялих дворах. Її керівники були впевнені, що до початку холодної пори вони благополучно дістануться Батурина, де вони планували перезимувати у палацах „славетного пана гетьмана Івана Мазепи”, як зазначалося у вступі до Євангелія, а наступного року повернутися із черговою партією щедрих подарунків від нього.
Проте не все сталося, як планувалося. По-перше, експедиція після перетину Дунаю завернула на захід - до столиці Валахії, де на тривалий період була прийнята господарем К.Бринковяну, який також вніс свою лепту у появу Євангелія арабською мовою. Взаємний обмін почестями, подарунками, компліментами, та особливо огляд і захват від щойно завезених примірників Святого Письма, безкінечні прийоми та підготовка листів як для І.Мазепи, так і для духовних ієрархів арабів-християн зайняло набагато більше часу, ніж передбачалося при плануванні експедиції. Мабуть, цей фактор, разом із нестерпною літньою спекою, яка позбавила подорожуючих відповідного комфорту, а їх коней - можливості знайти дешевий підніжний корм, і стали вирішальними при прийнятті відповідальними за експедицію рішення перезимувати у Бухаресті та подолати другу половину дороги до Батурина весною наступного року. Ніхто, крім Господа Бога, самого І.Мазепи та його вірного слуги та майбутнього спадкоємця булави - на той час генерального писаря Пилипа Орлика, - не знав, що арабська експедиція ніколи не доїде до Батурина, а оригінал Євангелія арабською мовою не потрапить до рук гетьмана, до 2009 року не стане надбанням вітчизняних духовних постатей, дослідників, експозицій українських історичних музеїв і, нарешті, арабів-християн.
Головна причина тому - радикальна зміна геостратегічної ситуації у Центральній та Східній Європі у зв’язку з неочікуваним для царя Росії Петра І та більшості європейських лідерів того часу переходом І. Мазепи із усім гетьманським скарбом та значною частиною війська на бік непереможного до того Карла ХІІ, багатотисячна армія якого, у пошуках союзників, амуніції та фуражу, на початку осені 1708 року вступила у межі України.
Гетьман України мріяв про визволення краю
Для самого І.Мазепи, на тлі різкого та безпрецедентного ускладнення відносин з молодим, вимогливим і амбітним російським царем, цей момент став вирішальним. У цьому контексті не можна не погодитися з думкою українського дослідника ролі та місця І. Мазепи в історії України В. Марочкіна, який у статті, надрукованій у журналі „Україна” (№ 6, 1990 р.), влучно писав: „Гетьман України мріяв про визволення свого краю від царського деспотизму й шукав для цього собі союзників”. У цьому випадку, безперечно, йдеться про могутнього на той час короля Швеції Карла ХІІ.
Водночас не можна не відзначити, що сьогодні, завдяки документам, які збереглися в архівах різних країн, нам відомо те, чого, починаючи з 1707 року і до остаточного переходу гетьмана на бік шведського короля 1 жовтня 1708 року, нікому не було відомо, окрім як І.Мазепі та П. Орлику.
За умов поступового погіршення відносин гетьмана з російським царем та паралельного з цим його наближення до польського короля С.Лещинського, а через нього - започаткування контактів і з Карлом ХІІ спостерігалося активне використання І.Мазепою можливостей молдовських, болгарських та сербських кур’єрів, які в Європі менше потрапляли у поле підозри численних російських агентів. Так, молдовський посильний забезпечував таємне листування між гетьманом та княгинею Ганною Дольською - першою дружиною князя М. Вишневецького, яка була рідною тіткою польського короля С. Лещинського. Вона, у свою чергу, підтримувала зв’язки з королем, що напередодні історичного виступу І. Мазепи від 1 жовтня 1708 року мало для гетьмана велике значення. У шифрованому листі княгині Г. Дольської, одержаному І. Мазепою у Києві 16 вересня 1707 року, був укладений також лист від С.Лещинського, в якому король обіцяв прийняти козаків по-батьківськи та задовольнити їх бажання. „Княгиня Дольська надіслала мені через одного волоха сей лист, зашивши його у шапку посланцеві”, - такими словами одного жовтневого вечора 1707 року гетьман повідомляв своєму генеральному писареві П. Орлику про отриману кореспонденцію з Польщі, в якій С. Лещинський викладав свої пропозиції щодо можливих майбутніх політичних взаємостосунків, спрямованих проти Росії. Ці переговори у глибокій таємниці були завершені на початку 1708 року укладенням формальної угоди між гетьманом І. Мазепою і королем С. Лещинським. Вони ж відкрили прямий шлях до підготовки до укладення І. Мазепою військово-політичного союзу і з Карлом ХІІ. Безпосереднім свідком усього цього як генеральний писар та довірлива особа гетьмана був П. Орлик. Показовим у цьому плані є такий достеменний факт: коли пізнім вечором у жовтні 1707 року П. Орлику стало відомо від самого І. Мазепи про його плани щодо С. Лещинського та Карла ХІІ, писар настільки налякався та став переживати, що почав безперервно молитися Богові, під дощ вийшов з помешкання та став шукати бідних жебраків, щоб віддати їм милостиню та просити, щоб і вони молилися за оберігання гетьмана від нещастя.
Безперечно, учасники згаданої вище експедиції влітку та на початку осені 1708 року, не поспішаючи перетинати кордон з Україною, не могли навіть гадки мати про такі доленосні речі. За великим рахунком, це і врятувало їм життя, оскільки присутність у Батурині на початку жовтня того ж року, де повністю було знищено не лише 3-тисячний гарнізон, який був призначений І. Мазепою для захисту гетьманської столиці, але й усіх її мешканців, завершилася би для них трагічно. І само Євангеліє навряд чи врятувалося би від страшенної пожежі, яка на понад 300 років знищила пишність та величність до того процвітаючої столиці гетьманської України. Про все це члени експедиції дізналися на початку жовтня 1708 року і у великому поспіху покинули Бухарест, залишаючи там і привезені з ними примірники Євангелія арабською мовою. Зрозуміло, що через численні війни, окупації, пограбування та гіркі людські трагедії з них крізь століття дійшов до наших днів лише один, з яким хотіли б ознайомити читача ближче, у тому числі шляхом презентації низки унікальних фотоматеріалів.