Він народився в перший день квітучого травня на славній козацькій Слобожанщині – у селі Комарівка, що на мальовничому березі річки Оскол – притоки повноводого Сіверського Дінця. Зовсім поруч розташоване Святогір’я, з його славнозвісною білокрейдяною Лаврою. Легенди переповідають, що сива історія цього монастиря пов’язана із запорозьким козацтвом.
Травень - місяць особливий
|
|
| На козацькій раді головує генерал-полковник УРК Микола Демченко. |
Але місяцю травню наш герой зобов’язаний не лише появою на світ Божий в уже далекому повоєнному, поголодоморному 1949 році. Коли в українських садках рясно цвітуть яблуні і груші, а в палісадах квітнуть лілеї і троянди, коли пронизане сонячним промінням і озвучене гулом бджіл і хрущів повітря, коли після рясного дощу у високім стиглім небі гойдають мирно просінь срібні літаки і розпускається веселка, Микола Петрович Демченко відзначає ще одне свято - День Перемоги. Ця красна дата в нашому історичному календарі для нього, сина фронтовиків-орденоносців, особливо знаменна й дорога. Це почуття спадкоємності, вдячної пам’яті Микола Петрович сповна передав і своїм дітям - сину Едуарду, доньці Світлані, онукам-близнюкам Володимиру та Миколі.
А ще в дусі патріотизму, любові і шани до рідної плодючої землі, її працелюбного народу, його героїчного, рясно вкритого, просяклого порохом, кров’ю і потом минулого він виховав чимало молодих людей, гідних пам’яті своїх далеких і близьких пращурів.
Стовідсотковий кримчанин
Сім’я Демченків переїхала до сонячного Криму, коли Микола Петрович був ще малою дитиною. Все своє свідоме життя слобожанин за міс-цем народження прожив, навчаючись і працюючи, керуючи і досліджуючи, на Кримському півострові, тому, не забуваючи про родове коріння, все ж, не без підстав, вважає себе, за його ж визначенням, «стовідсотковим кримчанином».
Навчався й виховувався він у школі-інтернаті № 3 м.Сімферополя, про що сьогодні зовсім не шкодує, а швидше - навпаки - дякує за це долі. Адже в ті часи подібні навчальні заклади не вважалися пристанищем для безталанних, кинутих напризволяще батьками, суспільством, державою дітей. Тут під керівництвом досвідчених педагогів належне місце приділялося як навчальному, так і виховному процесам.
|
|
| Генерал-полковник УРК Микола Демченко з ветеранами. |
Тож школу-інтернат кмітливий юнак Микола Демченко закінчив з медаллю-відзнакою і в 1966 році вступив до Кримського сільськогосподарського інституту. Навчався студент залюбки й успішно, виявив неабиякий потяг до дослідницької роботи. Диплом отримав із відзнакою зі спеціальності вченого-агронома з виноградарства й виноробства. А невдовзі здібного випускника було зараховано до аспірантури рідного інституту. У неповні 25 років молодий перспективний учений Микола Демченко уже блискуче захищає кандидатську дисертацію.
Від теорії - до практики
Але, попри численні привабливі пропозиції щодо продовження діяльності на науковій, педагогічній стезі, після успішного закінчення аспірантури М.П. Демченко, на подив багатьох, віддає перевагу практичній роботі. Він іде працювати на виробництво у Джанкойський район. Уже невдовзі очолює однойменний радгосп у степовому кримському краї. Колектив сільськогосподарського підприємства домагається вагомих успіхів у виробництві плодоовочевої продукції. У цьому велика заслуга його молодого, енергійного директора, який незабаром стає лауреатом Республіканської премії імені Миколи Островського. Крім вирішення виробничих справ, М.П. Демченко багато часу приділяє молодіжному руху, неодноразово обирається делегатом комсомольських з’їздів країни.
Сім років Микола Демченко результативно керував Кримським науково-виробничим об’єднанням «Еліта», назва якого говорить сама про себе. Опісля три роки віддав партійній роботі. Кіровський район, де він протягом цього часового терміну очолював райпарторганізацію, на третину підняв продуктивність галузі тваринництва і майже на 20 відсотків врожайність вирощуваних на полях культур. Погодьтеся, вражаючі показники! І чи не від того, що районом керував не якийсь партійний функціонер, демагог, а талановитий організатор і практик, вчений-агроном М.П. Демченко. Саме у цей час він став доктором біологічних наук, успішно захистивши дисертацію не де-небудь, а в Інституті кібернетики імені Глушкова АН України, у спеціалізованій раді академіка Амосова!
І надалі М.П. Демченко успішно поєднує свою наукову діяльність з організаторською роботою. З 1990 року він працює директором Всесоюзного інституту ефіроолійних рослин, генеральним директором Всесоюзного (тоді ще - авт.) НВО «Ефіролія». А з серпня 1997 року і до сьогодні автор близько ста наукових друкованих праць з питань економіки, біології, організації виробництва, вчений-академік Микола Демченко пов’язав свою багатющу долю з кінцевим результатом нелегкої хліборобської праці - очолює об’єднання «Кримхліб».
І один у полі воїн
Особлива сторінка в багатій, змістовній біографії Миколи Демченка - парламентська, коли йому поталанило бути депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим І-го скликання. Адже він має безпосереднє відношення до прийняття її Конституції. Його мужній вчинок, високий патріотизм, врешті, професіоналізм, виявлені в той момент, не дозволили припуститися парламенту фатальної помилки - чи-бо як ще це назвати?!
Тоді, на початку 90-х років уже минулого століття, у період важкого становлення України як незалежної держави, користуючись державотворчою слабкістю офіційного Києва, у парламенті АРК була замаскована, добре продумана, підступна спроба відірвати Крим від України законодавчим шляхом, не заклавши в першу Конституцію автономії основного поняття, що Крим є частиною незалежної України. І ця спроба на тлі бурхливих соціально-економічних і політичних подій в Україні, політичної неграмотності багатьох депутатів Кримського парламенту, мовчазного опору ворогів соборності України пройшла - і Конституція була прийнята. Тим самим було закладено величезну загрозу цілісності молодої Української держави…
Але депутат Верховної Ради АРК, голова комісії з питань землі, сільського господарства і продовольства Микола Петрович Демченко вчасно і професійно, а головне - політично-патріотично! - розібрався у загрозливій ситуації, що склалася. Через засоби масової інформації він негайно звернувся до Верховної Ради Криму з аргументованим, рішучим закликом переглянути щойно прийнятий текст Конституції. У своєму відкритому листі він також звернувся до українського народу, Президента Леоніда Кравчука і Уряду країни з проханням підтримати його. Тоді ж на знак протесту проти прийнятого Кримським парламентом державоруйнівного рішення М.П. Демченко свідомо склав із себе депутатські повноваження.
То була тривала, напружена боротьба гідного громадянина України, її справжнього патріота за єдність молодої держави. Нарешті, в її результаті депутати ВР АРК на позачерговій сесії внесли необхідні зміни до Конституції, які однозначно підтверджували, що Крим є невід’ємною частиною України. І в цій перемозі державного масштабу була велика заслуга нащадка славних українських козаків Миколи Демченка.
Звичайно ж, захищаючи національні інтереси України, Микола Петрович здобув ворогів, які не хотіли і до цих пір не хочуть Криму у складі держави. Але, попри все, чоловік не зламався. Такий уже в нього характер - козацький!
Козацька чайка отамана
П’ять років тому знаний вітчизняний вчений, досвідчений організатор виробництва, чесний політик, справжній патріот Криму, України Микола Демченко пов’язав свою подальшу долю з Українським Реєстровим Козацтвом. Цей важливий і рішучий крок у своєму житті Микола Петрович зробив зважено і свідомо, адже бачить саме в УРК ту монолітну силу, яка по-справжньому, дієво і результативно може сприяти відродженню національного духу, піднесенню духовного патріотизму, зміцненню фізичного гарту, відродженню історичної пам’яті, вихованню підростаючого покоління у кращих народних, козацько-лицарських традиціях. Та й живучі козацькі гени далися взнаки, адже рід Демченків своїм міцним чоловічим корінням походить з Шевченкової Черкащини, з її легендарним Холодним Яром, що навіки уславився в історії, в пам’яті народній справжніми героями національно-визвольних змагань, мужнім козацьким рухом, що вирував тут не в одному столітті.
А рік тому генерал-полковника УРК М.П. Демченка було обрано головним отаманом в Автономній Республіці Крим. Отож сьогодні він очолює чи не наймолодшу за датою створення регіональну організацію у розгалуженій і добре налагодженій структурі Українського Реєстрового Козацтва під орудою Гетьмана УРК А.І. Шевченка.
Сьогодні турбот у нового керманича реєстровців-кримчан, як зізнається сам Микола Петрович, не бракує. І це з огляду на те, що численні, часом болючі проблеми доводиться вирішувати у специфічній суспільно-політичній ситуації, що «з подачі» недружніх до суверенної України сил, буває, виникає на півострові. Та головний отаман М.П. Демченко завжди твердий у своїх переконаннях, стійкий у своїй позиції щодо єдності держави, потенціалу українського народу, важливої ролі козацтва у процесі національного становлення і розвитку. Це він яскраво засвідчив своєю попередньою активною, плідною діяльністю - в науковій галузі, на педагогічній стезі, на виробництві, у Кримському парламенті.
Тож є усі підстави твердо вірити, що і на козацькій чорноморській хвилі головний отаман упевнено керуватиме своєю чайкою!