Федір Габелко разом із дружиною-соратницею Фіоліною. |
Ті, хто володіє хистом художника, від визнаних майстрів пензля до малярів-аматорів, знають, як «Отче наш»: щоби отримати на полотні, картині, на акварельному малюнку-пейзажі колір травневого лісу чи поля, слід змішати на мольберті дві фарби - сонячну і небесну.
Чи думав-гадав у своїй уже далекій юності українець із козацько-полтавського роду Федір Габелко, для якого у життєвих і творчих прагненнях провідними були два кольори - синій (неба, джерельної води) і жовтий (сонця, стиглого хліба), що доля на довгі десятиліття пов’яже його з далеким від рідної Батьківщини Зеленим континентом - Австралією.
Із голодної юні - у пекло війни
Коли ми вже заговорили про географічно-біографічні дані з життя нашого героя, то слід нагадати, що народився він в Азії 1918 року: з’явився на світ Божий у степовому селищі Сандиківці в українській родині висланців із Лубенщини, яка потерпала за участь у революційних подіях 1905 року.
Дитинство і юність Федора промайнули на мальовничій Полтавщині, куди сім’я репресованих повернулася у 1920 році. На рідному хуторі Гуляївці хлопчаком ледь пережив страшний голодомор 33 року. Юнаком навчався в Бересточі, Лубнах, Харкові.
З дитинства зрощений чарівною українською природою, дуже захоплювався малюванням, малярством. Але здобув технічну освіту, закінчив інститут кінематографії, працював за фахом у приазовському Маріуполі.
На початку війни двадцятитрьохрічний випускник військової школи запасу середнього командного складу артилерії Федір Габелко потрапив у полон і опинився у Баварії. «Я пережив голод, полон, концтабір німецький, був у таборі смерті «Мозах» у місті Буйовиці, англійці видали совітам. Із усіх таборів робив втечі», - уже опісля писав-згадував про свої поневіряння Федір Павлович.
У якійсь мірі йому тоді конче поталанило, що не повернувся на Батьківщину, адже там, імовірно, колишнього військовополоненого уже чекав би інший концтабір - у Сибіру…
Живучи у Німеччині, у таборі для переміщених осіб, знову повернувся до свого юначого захоплення - малярства. Почав серйозно займатися видавничою справою. За його безпосередньої участі в еміграційних місцевих видавництвах «Дніпро» та «Промінь» вийшло 16 назв українських книжок. Серед них - тритомник Шевченкового «Кобзаря», твори І.Франка, Лесі Українки, Остапа Вишні, С.Черкасенка, Б.Чайківського, фотопередрук «Мапа України» з Вашингтонського видання 1920 року, ілюстрований «Календарець на 1947 рік», перший україномовний часопис «Слово» тощо. У Німеччині тоді Федір Габелко видав і збірку власних оповідань із життя остарбайтерів «Три хрести». Чимало зусиль доклав він і для друку на чужині українських видань - газет, журналів, альманахів.
Репродукція відомого у світі портрета Т.Г. Шевченка , виконана українським малярем-емігрантом. |
Репродукція відомого у світі портрета С.В. Петлюри, виконана українським малярем-емігрантом |
Сам Федір Габелко так поціновує свій еміграційний період у Німеччині: «Видання газет, книг, що відкривали очі на правдиву історію України, до чого я причетний безпосередньо, позитивно вплинули на те, що «совіти» ще сотні тисяч не повернули на «родіну». А що на них тоді там чекало, тепер достеменно відомо - голодомор, концтабори, репресії, інші життєві незгоди й поневіряння…
Через океан - за кращою долею
Із 1949 року, ось уже понад шістдесятиліття, доля українця з Полтавщини нерозривно пов’язана із Зеленим континентом - Австралією.
Спочатку трішечки статистики: сьогодні українська діаспора у цій найменшій частині світу нараховує майже 40 тисяч чоловік. Цей кількісний показник на демографічній мапі планети Земля поступається лише чисельності українських громад у деяких країнах СНД (що зрозуміло), Європи та Америки. І це при тому, що острівний континент - найвіддаленіший від Європи з-поміж інших. Та й масова еміграція наших земляків в Астралію розпочалася значно пізніше, аніж у країни Європи та Америки.
Першим емігрантом-українцем у цій острівній державі не без підстав вважають великого вченого-мандрівника Миклуху-Маклая. Тут він мешкав тривалий час після своїх виснажливих, небезпечних подорожей, тут одружився, тут народилися й жили його сини (читайте «УК» - №1-2 за 2010 рік). Але то був у XIX-му столітті поодинокий, винятковий випадок.
Масова ж хвиля еміграції українців до Австралії припадає на сорокові роки минулого століття - після закінчення Другої світової війни. Люди, зраджені своїми вождями, після зруйнованої, заполітизованої Європи шукали саме тут кращої долі, роботи, спокою, впевненості у завтрашньому дні своїх дітей.
Серед таких наших земляків був і Федір Габелко, який уже пройшов майже п’ятирічний суворий еміграційний вишкіл у Німеччині, а до цього - тривалу концтабірну неволю.
Завжди у вирі життя
В Австралії він відразу ж активно включається в культурно-освітянське, суспільно-політичне життя чисельної української громади. Усе зроблене Федором Габелком тут на національних теренах важко перерахувати.
В Аделаїді видавав церковно-громадський журнал «Наш голос», налагодив театральну діяльність, поставивши на аматорській сцені твір відомого українського письменника І. Багряного «Розгром». Під його безпосереднім керівництвом плідно працювали музична, драматична, хореографічна студії. Був засновником Товариства сприяння Українській Національній Раді, яка діє в Аделаїді і сьогодні. У Мельбурні, куди згодом переїхав, ініціював створення театру імені Л.Курбаса, поставив п’єси «Украдене щастя», «Ой, не ходи, Грицю», «Маруся Богуславка» та інші. У столиці Канберрі заснував українсько-австралійське товариство імені М.Лисенка, упродовж десятиліття видавав журнали «Основа» та «Голос громади», популяризуючи українську культуру серед австралійців, організував мистецьке об’єднання Вікторії, став ініціатором створення Товариства українських театралів. Був активним членом місцевих товариств українського козацтва, вступив до легіону імені С.Петлюри. Разом зі своєю вірною супутницею по житті співачкою Фіоліною Василівною Габелко за майже шістдесят років подружнього життя провів безліч заходів на культурно-мистецькій ниві.
Уже в такому поважному віці Федір Павлович продовжує займатися журналістською, літературною роботою. Активно друкується в українській періодиці Австралії, пише гумористичні твори, мистецтвознавчі статті, замітки на громадсько-політичну тематику.
За плідну працю на ниві культури Ф.П. Габелко нагороджений грамотою федерального міністерства еміграції Австралії. І нині він веде активне листування з українцями у світах, із провідними видавництвами на своїй Батьківщині. Його листи читає керівництво країни, української церкви. Так, під час перебування в Україні мав змістовну розмову зі Святійшим патріархом УПЦ КП Філаретом.
А ще, як пішов на пенсію, Федір Павлович повернувся до свого улюбленого малярства. Сьогодні його прізвище відоме не лише землякам в Україні, а й у світі, адже він є автором таких широковідомих, майстерно, з душею зроблених портретів великих українців Тараса Шевченка, Симона Петлюри, чудових пейзажних картин, акварелей, у палітрі яких домінують два провідні кольори авторської долі - синій і жовтий.
До речі, листівку з репродукцією двох портретних робіт Ф.П.Габелко люб’язно подарував редакції нашої газети з хвилюючим підписом: «Нехай ці дві поштівки портретів вам нагадають, що є українці і в далекій Австралії… Поки живу, так довго і працюватиму…»
Попри поважний вік
Так, наш земляк продовжує плідно жити й працювати на Зеленому континенті. Свідчення тому - останнє, й найдорожче від того, дітище Федора Павловича - альманах «Прозріння», що уже не перший рік виходить у Австралії під його редакторською орудою.
Один із цьогорічних номерів цього журналу української національної громадської єдності, що видається заходами членів товариства «Соборна Україна», маємо у розпорядженні нашої редакції. Гортаючи сторінки щоквартального часопису, приємно відзначаємо тематичне різноманіття видання. Відкривається воно статтею-передовицею «На сповідь до Тараса», написаною до 148-річчя перепоховання Великого Кобзаря в українській землі - на Чернечій горі. До Дня соборності України вміщено звернення «Народе український!» голови Директорії, головного отамана військ Української Народної Республіки Симона Петлюри, датоване 22 січня 1923 року. Воно не втрачає своєї державотворчої актуальності і сьогодні. Допис «По дорозі по кривавій нам іти у світ?» - до 92-ї річниці героїчної трагедії під Крутами. У часописі можна ознайомитися з матеріалами, підписаними сучасними громадсько-політичними діячами, церковними поводирями, письменниками України. Не оминає «Прозріння» і питань із нашої історії, зокрема українського козацтва. Так, у згаданому номері під спеціальною і гарно художньо оформленою рубрикою «Українське козацтво» вміщено аж чотири відповідні темі матеріали.
З подякою і пошаною
Є у листі до редакції нашого видання і такі теплі рядки, писані сивочолим редактором Ф.П. Габелком: «Щиросердно дякую Вам за надіслані газети, які є неоцінимі своїм змістом, особливо - історичними темами… Вам - щира вдячність! Залишаюся з респектом пошани і найкращими побажаннями до Вас і всього козацтва».
Звичайно, приємно і в той же час відповідально усвідомлювати, що загальноукраїнську газету Українського Реєстрового Козацтва читають і на далекому Австралійському континенті, належно поціновують матеріали, вміщені на її шпальтах, а деякі з них навіть передруковуються місцевими періодичними виданнями української діаспори.
Щиро дякуємо нашому невтомному українцеві Федору Павловичу Габелку, якому нинішньої весни виповнилося 92 роки, за добре слово на адресу газети. Віруємо в його козацькі сили, натхнення. З роси й води Вам, дорогий наш земляче із заокеанської Австралії!