Летить гнідий у чистім полі,
Ніздрями втягуючи ніч, -
То із татарської неволі
Козак тікає в рідну Січ.
А степ йому допомагає:
Ховає слід у ковилі,
І хмара місяць затуляє,
Чумацький Шлях пропав
в імлі…
Летить гнідий у чистім полі,
Принишкла полохливо ніч.
Немає в козаченька долі,
Аніж кохати любу Січ.
І баби скіфські на курганах
Сміливцю вкажуть вірну
путь
Туди, де побратими в ранах
Завзято у литаври б’ють.
Летить гнідий у чистім полі,
Копитами рубає ніч.
Страшніше козаку неволі,
Коли не з ним кохана Січ.
Він повернеться,
приголубить,
Вона в обійми упаде
І поцілунком звабить,
згубить -
Душа козацька й пропаде.
Летів гнідий у чистім полі,
Та стріли розірвали ніч…
Упав козак, у трави, долі -
Вдовою заридала Січ.