Мова - це серцевинна точка, в яку найперше цілять,
аби здійснити вбивство України. Цілять і з відверто зловорожих намірів, і з причини суто малоросійського «недомислія».
Анатолій ПОГРІБНИЙ
(Продовження. Початок див. в №№ 13-14 -23-24 за 2009 рік)
Широкомасштабний антиукраїнський терор
4 березня 1933 р. Політбюро ЦК КП(б)У у проекті резолюції про підсумки українізації зазначало: «Вважати політично недоцільним випускати брошуру тов. Скрипника «Нариси підсумків (стенограма промови на засіданні Колегії народного комісаріату освіти 14.02.33 р.». Така ухвала була початком спланованого удару по Народному комісаріату освіти УРСР. На посаду Наркома освіти замість Миколи Скрипника призначено Володимира Затонського, його заступником став Андрій Хвиля.
6 квітня 1933 р. За наказом нового керівництва Наркомату освіти УРСР було організовано комісію під головуванням А. Хвилі «для перевірки роботи на мовному фронті». Завдання комісії було «очистити теоретичний фронт від усього буржуазно-націоналістичного сміття, повести дійсно пролетарськими шляхами творення наукової термінології, виправити українську фразеологію, український правопис».
24 квітня 1933 р. А.Хвиля подав доповідну записку в Політбюро ЦК КП(б)У, у якій без зайвої дипломатії звинувачено М.Скрипника в тому, що він «не тільки не вів боротьбу проти… буржуазно-націоналістичної лінії у питаннях створення української наукової термінології, а й сприяв цьому викривленню партійної лінії на фронті мовознавства».
26 квітня 1933 р. Новопризначений Нарком освіти В.Затонський на нараді в ЦК КП(б)У наголосив, що «падіння числа шкіл російської нацменшини є наслідком перекручення лінії партії», освітні установи «засмічені націоналістичними, класово-ворожими елементами… Ці націоналістичні елементи могли так широко проводити свою діяльність тому, що їм допомагали деякі вказівки самого Наркомпросу».
26 квітня 1933 р. Доповідь А.Хвилі на нараді в ЦК КП(б)У та засіданні комісії Наркомату освіти 24 квітня 1933 року стали основою його погромницької публікації у журналі «Більшовик України» (1933. -№ 7 -8. -С. 42 -56) «Викорінити, знищити націоналістичне коріння на мовному фронті», у якій зазначено, що «в питаннях творення української термінології, в питаннях української синтакси - українську мову спрямували на націоналістичні шляхи». Засуджуючи попередню працю народного комісаріату освіти, А. Хвиля висунув такі вимоги: а) припинити негайно видання всіх словників; б) переглянути словники і всю термінологію; в) провести уніфікацію технічної термінології з тою термінологією, що є в Радянському Союзі і вживана й на Україні; г) переглянути кадри на мовному фронті і вигнати з цього фронту буржуазно-націоналістичні елементи; д) переглянути український правопис; є) зміцнити настанову щодо мовного оформлення УРЕ; ж) видати спеціяльного документа, який би всі ці питання всебічно охопив і забезпечив цілковитий дальший розвиток української радянської культури на мовному фронті дійсно більшовицькими шляхами, так, як вчив нас Ленін, як цьому вчить нас тов. Сталін».
14 травня 1933 р. В усіх українських республіканських газетах вийшов некролог, який починався словами: «13 травня обірвав своє життя видатний радянський письменник Микола Григорович Хвильовий». А вже через два місяці почали писати про цю трагедію як «демонстративне самогубство». Мовляв, скотився у ... націоналістичне болото. «Націоналіст, що кинувся захищати свій народ та друга Михайла Ялового (про його арешт М. Хвильовий довідався рано-вранці 13 травня - В. Л.) від загибелі - на противагу інтернаціоналістам, які, виявляється, запланували голодомор і вкрили трупами всю Україну, а врешті-решт довели до загибелі й самого захисника... Але чи було це самогубство? - Запитує Віталій Шевченко у дослідженні «Розбита шибка» і роздумує. - Тепер ми можемо тільки сказати, що Хвильовий сидів мертвий за своїм столом у кабінеті, де було двоє входів (з передпокою і з їдальні) у будинку, де теж були двоє входів - парадний та з двору. А за його спиною була ота шибка зі слідом від кулі, яку помітили хлопчина Юрко Бедзик та інші діти. Все інше або в архівах Служби безпеки, або вже ніколи й нікому не стане відомим.
Але, відтворюючи обставини тієї події, бачимо, що вони дуже нагадують обставини смерті Володимира Маяковського. І якщо там був один свідок загибелі, то тут свідків багато. Згадайте, як у Маяковського, - дзвонить сестрі, нагадує їй, що прийде в понеділок і занесе гроші, а в неділю стріляється. І в домі Маяковського теж були парадний і «чорний» вхід і вихід. І теж невмотивоване самогубство. Чому ж саме це сталося із Хвильовим?»
«Він був до кінця на цілу голову вищий від усіх своїх українських літературних сучасників», - згадує про Хвильового його товариш, письменник Іван Дніпровський. Юрій Смолич пише так: «І непримиренний, завзятий Григорович був не з таких, що виходять з гри, коли програють у якомусь ході...» Євген Маланюк: «Хвильовий - людина політичного думання й політичного діяння: Хвильовий - політик». Ті, кому потрібно, це прекрасно розуміли... Чи не єдина людина, яка на той час в Україні знала, що треба робити, була вбита (Літ. Україна. -2007. -1, 8 листоп.).
31 травня 1933 р. Італійський консул Сержіо Ґраденіго повідомляв із Харкова своєму урядові: «…Голод далі робить таке велике знищення народу, що залишається зовсім незрозумілим, як світ може бути байдужим супроти такої катастрофи… У селі Гарово, за 50 км від Харкова, з 1300 мешканців, що там жили, сьогодні можна нарахувати тільки 200. Околиця Полтави, здається, найбільше потерпіла, більше навіть від Харкова. У Полтаві навіть лікарі починають пухнути від недоїдання. Із Сум один комсомолець пише до своєї дівчини у Харків, що там батьки убивають своїх найменших дітей і їх з’їдають…
Закінчую: теперішнє нещастя спричинить колонізацію, переважно московську, України. Воно змінить її етнографічний характер. У, може, дуже близькому майбутньому не можна буде більше говорити про Україну …тому, що Україна в дійсності стане московським краєм».
Червень 1933 р. Політбюро ЦК КП(б)У затвердило постанову «Про зміни в українській науковій термінології, граматиці та правописі», що подала комісія у складі М. Попова. С. Косіора, П. Постишева, В. Затонського та А. Хвилі. Після цієї постанови правопис зазнав кардинальних змін. Внесено 126 поправок; розділ про запозичені слова переписано цілком; написання їх майже цілковито виправлено за російським взірцем. Літеру «ґ» вилучено з абетки. Правило, коли писати «л» чи «ль» скопійовано з російського з усіма непослідовностями (Ісландія, але Фінляндія тощо). Норми російського правопису поширено навіть на слова, які ще до змін 1928–1929 рр. мали форму, відмінну від російської, зокрема «хемія та магнет» перетворилися на «хімію та магніт». Прикметники із суфіксами «-ськ, -зьк, -цьк» так допасовано до російських норм, що неможливо було сформувати правило на українській основі. Сказано, що слід дотримуватися «узвичаєної» вимови; промовчано, що ця вимова не українська, а російська.
7 липня 1933 р. Коли за радянських часів писали про політичну і суспільну діяльність Миколи Скрипника, то зазначали, що 7 липня 1933 року він покінчив життя самогубством. Тільки тепер, коли відкрилися таємні архіви, розуміємо, що комуністична тоталітарна система з надзвичайною легкістю переступала будь-яку межу дозволеного, не зупиняючись перед злочином і тероризмом. У структурі НКВС були спеціальні бюро, які займалися відповідною роботою. Крім праці за кордоном, на ці бюро покладалося виконання спеціальних завдань на території Радянського Союзу. Це - компрометація, фізичний вплив, убивство. Чи не тому в Радянському Союзі існувала якась дивна закономірність: молоді, дужі, у розквіті сил талановиті люди раптом закінчували життя самогубством, несподівано вмирали за станом здоров’я, яке зненацька погіршилося, або їх вбивали злодії, які невідомо звідки з’являлися і невідомо куди зникали, чи наїжджали камази, крази... Можна вибудувати ланцюжок таких смертей від 1917 року аж до наших днів: Федір Вовк, Олександра Єфименко, Микола Міхновський, Микола Леонтович, Георгій Нарбут, Микола Хвильовий, Володимир Івасюк, Василь Стус, Вадим Гетьман, В’ячеслав Чорновіл, Георгій Гонгадзе, Володимир Побурінний, Олександр Крищенко, Анатолій Криль, Володимир Сенишин... У низці цих дивних смертей стоїть і самогубство Миколи Скрипника. У сучасних публікаціях висловлюються досить обґрунтовані гіпотези про те, що це були зовсім не самогубства чи випадкові трагічні аварії, а старанно сплановані червоною охранкою (чекістами) убивства провідних діячів українського руху. Професор І.Л. Михайлин, наприклад, опублікував статті: «Скрыпника убили в Харькове по распоряжению Сталина» (Репортер (Харьков). -1995. -12–19 декабря; «Загадочное убийство Скрыпника» (Вечерний Харьков. -1996. -25 января).
Російська газета «Известия» від 31 липня 1997 р. опублікувала нарис журналістки Е. Максимової «Чистильник». Вона написала про працівника НКВС, який згадував: «...Агентура заранее определяла, откуда легче снять объект, его маршруты или где у него совещание, сбор, явочная квартира. Изучал фотографии до родинки, до пятнышка на лице. Нас строго предупреждали: если рядом другие будут, их - ни-ни! Место мне готовили где-нибудь напротив, на чердаке, в съемной квартире, если в городе. А на природе стрелял и с лодки, и с дерева в джунглях». Це він робив за кордоном. У власній державі було, безумовно, легше. А потім розповсюджували легенди...
9 липня 1933 р. У доповіді на зборах Харківського партактиву «Про націоналістичні ухили в лавах української партійної організації і про завдання боротьби з ними» секретар ЦК КП(б)У М. Попов критикував Шумського за те, що він вимагав «підміни більшовицької українізації буржуазно-націоналістичною»; Скрипника звинувачував у тому, що той «докотився до прямих закликів розвивати національну свідомість». «Особливо великого значення у боротьбі з буржуазним націоналізмом і українським націоналістичним ухилом набирає питання про мову й правопис, - підкреслював М. Попов. - Цьому питанню ЦК КП(б)У надає виняткового значення. Буржуазні націоналісти, переважно з числа західноукраїнських емігрантів, особливо широку роботу розгорнули над засміченням української мови й термінології, щоб максимально відірвати українську культуру від російської».