|
|
Якось, увімкнувши радіоприймач, почув знайому мелодію пісні часів громадянської війни «Там вдали, за рекой…», але приємний, трохи сиплуватий, та досить сильний, гнучкий голос емоційно виводив слова козацької пісні «Розпрощався козак».
Розпрощався козак зі своєю ріднею
Та й поїхав в далеку дорогу.
За свій рідний край, за козацький звичай
Пішов в бій за свою перемогу.
А вітер колише шовкову траву,
Зелений дуб додолу схилився.
Листя шелестить, вбитий козак лежить,
Над ним коник його зажурився.
Ой коню мій, коню, не стій наді мною,
Я тимчасом полежу невкритий.
Біжи, коню мій, скажи неньці старій,
Що я лежу у степу убитий.
Хай батько, і мати, і сестри, і брати -
Нехай вони за мною не плачуть,
Я в степу лежу, за ріднею тужу,
Чорний крук наді мною закряче.
Козацькая слава не вмре, не загине,
Будуть внуки про неї співати,
Що були козаки, та й за волю лягли,
Тепер можемо тільки згадати.
З подальшої розмови я дізнався, що мелодія ця давня, як і пісня. Просто її використали, щоб оспівати подвиги «юных бойцов из Буденновских войск».
|
|
|
|
Цей факт, а ще більше голос співака та його манера виконання посилили моє бажання дізнатися про цю людину більше. І виявилося, що доля Тараса Житинського не менш цікава, ніж його творчість.
Що не кажіть, гени - велика річ
За участь в Українській повстанській армії батько з Волині, а мати з Тернопільщини були заслані у Казахстан. Там, у родині репресованих, народився і зростав Тарас. У Караганді закінчив музичне училище.
В Україну приїхав уперше у 1981 році, коли йому виповнилося 25 літ. Почав учити рідну мову зразу. Дуже важко далася, але далася, бо першою його мовою була російська. Та гени взяли гору. Тарас вступає до Прикарпатського університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську. Хоча має музичну освіту по класу фортепіано, та більше вабила гра на гітарі й виконання козацьких пісень. Згодом Тарас Житинський здобуває три дуже важливих для себе перемоги: третю премію у категорії «поп-музика» на фестивалі «Червона Рута» у 1991-му, а у наступному - гран-прі фестивалю «Кришталевий лев» та спеціальну відзнаку на «Слов’янському базарі». В його творчому активі тих часів також надзвичайно вдалі, сказати б - ефектні, виступи на вже легендарних нині форумах «Оберіг» і «Мелодія». Саме у цей період розкрилися дивовижна харизма, сильний голос і вкрай експресивна манера виконання співака. Це три складові беззаперечного успіху Тараса Житинського.
Думками і всім серцем з Україною
Доленосні переміни у житті Тараса Житинського випали на 1996 рік. Несподівано навіть для себе він переїздить до Лондона, де швидко налаго-джує стосунки з тамтешньою українською діаспорою. Згодом Тарас знаходить талановитих хлопців і створює групу під назвою «Земляки». Раз на тиждень хлопці дають концерти в українському ресторані, а потім в українському клубі, влаштовують свої виступи по всій Великобританії, де на сьогодні діють майже півсотні локальних українських громад. Знають Тараса Житинського та його гурт у США, Польщі.
Козацькі пісні, історичні думи та пісні УПА - основа репертуару Житинського. Завівши собі на голові справжнього оселедця, він став схожим на вільного козака в екзилі. У нього та його побратимів визріла ідея навернення несвідомих чи напівсвідомих українців на своїй Батьківщині до рідного коріння, до рідного слова і пісні, власне - до української культури. Тарасові хотілося довести (спочатку собі, а потім і співвітчизникам), що, живучи в іншій країні, навіть і в англомовному середовищі, можна повноцінно розвивати власну культуру і бути цікавим для місцевої публіки як представник слов’янської культури. Тому й не дивно, що Тарас Житинський та його гурт «Земляки» в Англії мають прихильників серед англосаксів. Та серце й душа прагнуть до Батьківщини.
Щороку Житинський разом із дружиною Марією і дочкою Іриною навідується в Україну - до родичів. І в кожні такі відвідини Тарас намагається по максимуму потрапити на різноманітні літні імпрези, презентуючи щоразу нові композиції. Зокрема, у 2008-му на фестивалі «Уніж», який влаштувала київська агенція «Наш формат», він представив свій альбом «Пісні козаків», до якого ввійшли гайдамацькі, стрілецькі й козацькі пісні різних часів і з різних теренів країни.
Наступним кроком стало видання у 2009-му році альбому «Козацькі балади», що за своїм змістом, за стилістикою і за настроями ніби продовжує диск «Пісні козаків», але вже під кутом мужньої чоловічої баладності, елегійності. Тут Тарас виконав відому пісню О. Веремчука «Курінний» та одну власну - «Там, на ставі». Таку цілеспрямованість своєї творчості український бард з Великобританії пояснив своєрідною притчею перед своїм виступом у Києво-Могилянській академії. «Колись давно, в Стародавньому Римі, імператор Троян казав, що народ можна знищити, не обов’зково воюючи з армією чи руйнуючи храми, можна просто знищити його історію. Ми зараз знову підіймаємо цю історію, яку для нас зберіг наш народ. Він цю свічку проніс крізь століття, і ми так само її несемо, ця свічка ніколи не згасне. Піснями ми повертаємо українську історію».
Сьогодні Житинський виношує доволі амбіційний проект - запис авторської пісенної програми із залученням справжнього симфонічного оркестру і за участі дочки Ірини.
- Відтоді, як Ірина отримала ангажемент на сцені Оперного театру в польському Вроцлаві, - ділиться творчими задумамиТарас, - я весь час обмірковую нашу спільну програму, яка б схрестила мою манеру співу, де, окрім народної музики, присутні впливи блюзу і класичного року, з оперним вокалом моєї дочки. Поки що заважає лише те, що запис живого симфонічного оркестру в Англії є надто дорогим задоволенням, а імітувати звучання оркестру за допомогою електроніки - не хочеться...
Ось такий він, Тарас Житинський, який народився у репресованій родині у Казахстані, студіював вищу школу та робив перші творчі злети в Івано-Франківську, нині мешкає у Лондоні, але живе заповітним бажанням . Якось після одного із виступів журналісти поцікавилися у барда, чи він не хотів назавжди переїхати в Україну?
- Хотів би, це моя мрія. Я й зараз повертаюся, поступово повертаюся в Україну. Завжди відчуваю себе у дорозі, - пояснив Тарас Житинський. - Зупинки бувають довшими чи коротшими, але головне - наповнити їх сенсом, тобто - творчістю. І рухатися далі.... Як казав Тарас Шевченко: «У всякого своя доля і свій шлях широкий». Може, мені так на роду написано - бути пілігримом, подорожувати. Але думками і всім серцем я з Україною.