Запоріжжя. Легендарний острів Хортиця!
…Скільки всього чутого-перечутого, писаного-переписаного про Хортицю! Скільки віків пронеслося над її сивою головою. А вона стоїть у своїй знову розквітлій славі - і тепер уже навіки.
Було-було, всього було на цій славетній землі, біля порогів вічного Дніпра-Славути…
Ось і цього літа, а саме, 5 червня, острів Хортиця розквітнув різноко-льоровими прапорами й мундирами.
|
|
| Представник Гетьмана УРК у Дніпропетровській області, генерал-полковник УРК Юрій Засядьвовк та голова Координаційної ради козацтва Нікопольщини Юрій Полоз зі своїми побратимами-козаками на Хортиці. |
Стоять вишикувані вряд колони, звучить урочистий молебень за загиблими у всі часи козаками, які полягли за рідний край, за волю і незалежність своєї Батьківщини.
За благословенням Синодального відділу Української Православної Церкви по роботі з козацтвом біля козацького храму на Січі відбувається тризна. Молебень служить заступник голови Синодального відділу епіскопа Йосифа - отець Володимир.
|
|
| З вітальним словом до учасників козацького зібрання на Хортиці звертається представник Гетьмана УРК у Дніпропетровській області, генерал-полковник УРК Юрій Засядьвовк. |
Такого ж літа, як і нині, але «в 1775 році, за наказом Катерини II царські війська захопили і зруйнували Запорозьку Січ. Згодом вийшов маніфест імператриці про скасування цього останнього оплоту автономії на Україні, оплоту волі й демократії, національної незалежності і притулку для втікачів з усієї Російської імперії від кріпацтва; вогнища свободолюбства, героїзму, блискучого військового мистецтва.
|
|
| Ми козаки і рід наш великий, могутній, незборимий |
Запоріжжя у XVIII ст. було осередком соціального протесту пригноблення люду, воно було в очах мільйонів селян Російської імперії чаруючим місцем волі.
Згодом за розпорядженням військових властей усі будівлі, крім укріплень, було зруйновано. На Січі в той час було 500 козацьких майстрових і торгових будинків. Пушкарню засипали, більшість куренів розібрали, а частину використали під склади. Протягом тривалого часу тут, як і на всій території окупованого колишнього Запоріжжя, перебували царські полки - піхотні, драгунський і Донський козацький полк.
29 червня 1775 року було видано указ Сенату, де подавалися мотиви знищення Січі. Через два місяці після вступу військ Текелі на Запорожжя, 3 серпня 1775 року, Катерина II сповістила населення імперії про скасування Січі. Підписаний нею маніфест проголошував, що “Сечь Запорожская вконец уже разрушена со изтреблением на будущее время и самого названия запорожских козаков”.
Отже, 235 років минуло відтоді, як у такі ж червневі дні розгорнулися ці сумні події. Ось чому й невеселі тут козаки, які вони приїхали звідусіль, щоб разом уславити своїх великих предків.
У тризні взяли участь делегація Українського Реєстрового Козацтва з Дніпропетровської області, представники козацтва Нікопольського краю, козаки Першого Зміївського козацького полку ім. Кіндрата Сулими, що на Харківщині, делегації Українського вільного козацтва Канади і США та інші. Та що говорити - з усієї України, з Дону і Кубані - до Запоріжжя прибули козаки, щоб пом’янути славних своїх предків, які поклали чесні голови у боях за свою рідну землю, свій рідний край, за його честь і незалежність.
У їхніх гарячих промовах знову й знову звучать слова про єднання, про прагнення спрямувати всі свої зусилля на досягнення цієї мети і разом шукати шляхи до примирення.
Звучать промови, кличуть до порозуміння виступаючі: представник Гетьмана Українського Реєстрового Козацтва в Дніпропетровській області, генерал-полковник УРК Ю. Засядьвовк, отаман координаційної ради козацтва Нікопольського краю Ю.І. Полоз з Нікополя, козацькі очільники С. Панасенко із Запоріжжя, А. Безручко з Донеччини, О. Селіванов з Києва та інші.
Як і колись, у давнину, зібралися в коло люди, виходять сказати своє слово. А десь із-під кручі, над сивим Дніпром, вже чутно спів кобзаря. І безліч люду навколо, який прибув сюди: майорить різнокольоровими цятками на зеленій траві та жовтому піску, що покриває площину перед церквою.
А час плине. Спливає він, як той хрест по воді, який уквітчали у вишитий рушник, квітами, і тихо опустили в Дніпро. І тихо плине він за течією. Як наша пам’ять, як сама історія. У віки…
Перегукуються тут покоління, змінюючи одне одного, а не зникають і ніколи не зникнуть із нашої пам’яті славні сторінки історії нашого, укра-їнського народу. А знаючи більше, хочеться пізнавати ще більше, бо наша Історія - це основа сучасного, без якого не може бути майбутнього.
Нова влада теж не лишається осторонь цих подій. Вже у Верховній Раді лежить кілька проектів законів про відновлення і розвиток українського козацтва, козацьких організацій та об’єднань. Віриться - і це вкрай необхідно нині - служитиме козацтво українському народові довго й завжди.