(Початок у №№ 13-24 за 2009 рік та в № 11-14 за 2010 рік)
Одним із найбільших скарбів, які успадковує кожний народ від своїх предків, є, незаперечно, його рідна мова. Мова ця - то дзеркало душі народу, то святиня, з котрою зв’язана не тільки минувшість, але і будучність народу, і його повага в світі.
Михайло Подолинський, український громадський і літературний діяч XIX ст.
Широкомасштабний антиукраїнський терор
11 листопада 1938 р. «Народный Комиссариат Внутренних Дел Союза ССР, в лице начальника Главного управления государственной безопасности, комиссара госбезопасности I ранга Лаврентия Берии, с одной стороны, и Главное управление безопасности Национал-социалистической рабочей партии Германии, в лице начальника четвертого управления (ГЕСТАПО) Генриха Мюллера, на основании доверенности №1-448/12-1 от 3 ноября 1938 года, выданной шефом Главного управления безопасности Рейхсфюрера СС Рейнхарда Гейдриха, с другой стороны, заключили настоящее генеральное соглашание о сотрудничестве, взаимопомощи, совместной деятельности между НКВД и ГЕСТАПО.
Параграф 1. п.1. Стороны видят необходимость в развитии тесного сотрудничества органов государственной безопасности СССР и Германии во имя безопасности и процветания обеих стран, укрепления добрососедских отношений, дружбы русского и немецкого народов, совместной деятельности, направленной на ведение беспощадной борьбы с общими врагами, ведущими планомерную политику по разжиганию войн, международных конфликтов и порабощению человечества.
Параграф 2. п.1. НКВД и ГЕСТАПО будут развивать свои отношения во имя процветания дружбы и сотрудничества между нашими странами.
П.2. Стороны поведут совместную борьбу с общими основными врагами:
- международным еврейством, его международной финансовой системой, иудаизмом и иудейским мировоззрением; - дегенерацией человечества, во имя оздоровления белой расы и создания евгенических механизмов расовой гигиены.
П. 3. Виды и формы дегенерации, подлежащие стерилизации и уничтожению, стороны определили дополнительным протоколом №1, являющимся неотъемлемой частью настоящего соглашения».
|
|
| Поет Володимир Свідзінський. |
|
|
| Історик, письменник, перекладач Агатангел Кримський. |
Вересень 1939 р. У результаті восьмого розподілу Польщі (саме стільки їх було протягом ХVIII-ХХ ст.) між СРСР і Німеччиною до Радянського Союзу відійшло 202 069 кв. км земель із населенням 13,2 млн. осіб, включаючи майже 5,2 млн. поляків (38%), 4,9 млн. українців (37, 2%), 1,9 млн. білорусів (14, 6%), 1,1 млн. євреїв (понад 8 %).
Вересень - жовтень 1939 р. Приєднання Західної України до СРСР принесло населенню трагічні випробування. Лише з осені 1939 року до осені 1940 року було репресовано за політичними ознаками, головним чином депортовано без суду і слідства понад 180 тис. осіб із Західної України. Була ліквідована вся українська, польська і єврейська преса, закрито товариство «Просвіта», яке проіснувало понад 70 років, «Рідну Школу», виховно-спортивні організації «Соколи», «Луги», «Орли», професійні, робітничі, господарські, жіночі, студентські, молодіжні організації.
14 січня 1940 р. На виконання ухваленого в листопаді 1939 року рішення уряду УРСР ліквідовано Наукове Товариство імені Тараса Шевченка, що мало за собою майже 70 років наукової діяльності.
13 лютого 1940 р. Радянський уряд ухвалив постанову «Про виселення українців з населених пунктів». Ішлося про вигнання з 229 сіл 102 800 осіб, які проживали у 800-метровій прикордонній зоні. За чотири дні лютого у 3537 товарних вагонах було відправлено до Сибіру десятки тисяч місцевих жителів. У дорозі померли 32 733 особи.
4 березня 1940 р. Постановою РНК УРСР «Про реорганізацію початкових і середніх шкіл на території західних областей України» зобов’язано «в школах з неукраїнською мовою навчання запровадити обов’язкове вивчення української і російської мов, а в школах з українською мовою - вивчення російської мови».
19 січня 1941 р. У Львові до розстрілу засудили 42-х оунівців, 7 травня у Дрогобичі - 30, у червні 1941 р. в Києві - з 39 підсудних до смертної кари засуджено 22 членів ОУН.
Найпідступніші методи нищення українського осердя
Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду й племені.
Василь Сухомлинський
22 червня 1941 року. Німеччина напала на Радянський Союз. Закінчилися відкриті, демонстративні братні обійми між Гітлером та Сталіним, поцілунки і безмежні взаємні похвали з приводу грандіозних успіхів у будівництві націонал-соціалізму й гулагівського комунізму в їхніх імперіях. Безпосередніми організаторами страшної бойні - Другої світової війни - були два «побратими» по духу, А.Гітлер, з його націонал-соціалістичною ідеологією, і Й.Сталін, зі своєю імпортованою комуністичною ідеологією. Під час війни і для Радянського Союзу, і для Німеччини найважливішим і геостратегічним чинником у всій Європі була Україна. На території України війна тривала 40 місяців, аж до 28 жовтня 1944 року. Втрати радянських військ тільки в бойових операціях із визволення України - майже 3,5 млн. осіб. «Український чинник» перемоги - такі вражаючі цифри: 8,8 млн. загиблих, 2,5 млн. було відправлено у німецьку неволю, зруйновано 870 міст і понад 3000 сіл. Більшість українців була в лавах Червоної Армії, але воювали вони аж ніяк не за комуністичний тоталітарний режим, а за своїх рідних і близьких, свої міста й села, оселі, за спасіння українського етносу. Відстоюючи ідеали державної незалежності України, із зброєю в руках і проти нацистів, і проти більшовиків боролася Українська повстанська армія.
23-26 червня 1941 року. На території Західної України енкаведисти знищили тисячі в’язнів - «контрреволюціонерів». Лише у трьох в’язницях Львова було замучено і розстріляно близько 4000 ув’язнених, у Луцьку - 2000, всього 20 тис. громадян. Поблизу с.Ляцького в Дрогобицькій обл. 500 в’язнів кинули до 36-метрової соляної шахти. На мосту через Дністер, біля Заліщиків, було підірвано ешелон з ув’язненими, а тих, що намагалися врятуватися, скосили кулеметними чергами.
29 червня 1941 року. Уряд СРСР прийняв ухвалу про евакуацію АН УРСР з Києва до Уфи. У внутрішньому дворі публічної бібліотеки АН УРСР спалено спецфонд - знищено близько 100 тисяч книжок.
30 червня 1941 року. О 4 годині 30 хвилин до Львова увійшов курінь «Нахтігаль». Українські бійці зайняли стратегічно важливі об’єкти міста і в’язниці. Протягом 30 червня 1941 р. бійці «Нахтігалю» розшукували у в’язницях закатованих енкаведистами родичів та знайомих. Серед замучених в’язнів у тюрмі по вул. Лонцького знайшли брата сотника Р.Шухевича Юрія. Збройні частини «Нахтігаль» і «Роланд» ОУН створювала для того, щоби згодом вони стали ядром української армії. Дуже багато старшин «Нахтігалю» потім були командирами УПА. «І чому Франція та Британія мали право протягом 1938-1939 років співпрацювати з Німеччиною, чому Радянський Союз мав право співпрацювати з Німеччиною протягом 1939-1941 років? Але чому українці засадничо не мали права співпрацювати з німцями? - запитує радник СБУ Володимир В’ятрович (до 2010 р. - Ред.) і відповідає: - Наголошу, що мова йде про період, коли німці ще не встигли показати свого звірячого обличчя і сприймалися як визволителі від комуністичного режиму. Коли Р.Шухевич зрозумів це, а також те, що німці не виконали домовленостей, він почав воювати з ними. ОУН, УПА - це та сила, яка відважилася кинути виклик обом тоталітаризмам: і нацистському, і комуністичному».
30 червня 1941 року. У Львові проголошено відновлення самостійної Української держави. Представники української громадськості вітали на зборах Акт відновлення незалежності. За сприяння бійців куреня «Нахтігаль», які охороняли львівське радіо, текст самостійницького Акта було двічі зачитано в ефірі. 12 липня 1941 р. німецька влада заарештувала й відправила до Берліна українських провідників Я. Стецька, Л. Ребета, Р. Ільницького, де до них приєднали С. Бандеру. Від них гітлерівці вимагали відкликати Акт проголошення незалежної України від 30 червня 1941 року, однак українські патріоти відмовилися це зробити. Після двох місяців слідства їх відправили до концентраційного табору Заксенхаузен. Тут С. Бандера перебував з 15 вересня 1941 р. до 27 вересня 1944 р. Брати С. Бандери Василь та Олександр загинули у концтаборі Освєнцім. Їх замучила польська таборова служба. «Катували вони рафінованими способами: кидали в кипуче вапно, били залізними прутами, заставляли підкладати спину під дошки, що по них в’язні возили тачки з різними тягарями»... (В. Яшан)
1 липня 1941 року. Занепокоєне активною політичною діяльністю бійців «Нахтігалю», яка йшла в розріз із офіційною політикою нацистів на окупованій українській території, німецьке командування віддало наказ легіонерам звільнити всі стратегічні пункти Львова й передати їх під охорону новоприбулих відділів німецької поліції. Німці надали воякам «Нахтігалю» тижневу відпустку, потім наказали 7 липня 1941р. покинути Львів. Перша сотня виїхала через Золочів у напрямку Тернополя, а 8-9 липня місто покинули й інші дві сотні.
Ніч з 4 на 5 липня 1941 року. За даними СБУ, що базуються на німецьких документах, масові розстріли євреїв (було знищено 1400 осіб) у Львові здійснювала німецька поліція безпеки, а саме відділ карателів під орудою гауптштурмфюрера СС Фелікса Ландау, який організаційно підпорядковувався «айнзангрупі С.».
14-19 липня 1941 року. Німецькі загарбники передали Румунії землі між Дністром і Північним Бугом, північну Буковину і Бесарабію. До цієї території, яку називали Трансністрією, приєднали Одеську обл., кілька районів Вінницької, Миколаївської та Херсонської областей. Її столицею з 19 серпня 1941р. був Тирасполь, а з 16 жовтня - Одеса.
Липень - серпень 1941 року. Гітлер своїм декретом приєднав Галичину до Генерального Губернаторства (дистрикт Галичина).
Липень - серпень 1941 року. Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в’язнів, що перебували у в’язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких - українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої були знищені НКВД В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та інші.
(Далі буде)