|
|
| Кам’яна Могила поблизу Мелітополя пам’ятає походи завойовників з півдня. |
|
|
| «П’ятнадцять днів ішов Дарій до Дніпра, день потратив на форсування великої річки»... |
А скити - давні українці - при сьому демонструють лицарство, яке не назвеш інакше, як українським: дозволяють Дарієві з рештками свого війська втекти зі Скитії через понтонний міст, який скіфи мали можливість підпалити (першими прийшли до переправи), але сього не зробили.
Тож навіщо Дарію була Скитія? У науці є кілька версій. Перша: перси воювали з Грецією. А вона була сильна ще й тим, що купувала у скитів щороку по мільйону пудів пшениці! От буцімто й поклав Дарій знищити хлібну базу греків, задушити її голодом. Друга версія - Дарій хотів завоювати не лише Скитію, а й народи Північного Кавказу і вийти в Середню Азію, словом, розширити й без того розбухлу імперію. Але для сього був значно коротший шлях - із південного сходу.
Пропоную найвірогіднішу - з моєї точки зору - версію, що її обумовлює генетичний код перського царя. Давніх оріан-українців називали ДАРІЯМИ, бо не знали торгівлі, мали добре серце, щедру душу, й дарували сусідам усе, що мали. Віриться, що Дарій і був нащадком тих даріїв і пішов за покликом своєї крові. Бо він був скіф! Дарій, здається, конче прагнув пройтися землею предків, вдихнути степового повітря, можливо, вклонитися могилам дідів-прадідів. Та чи знав перський цар, які сюрпризи наготували йому далекі брати по крові?
|
|
| Цар Дарій, якому так і не вдалося завоювати Скитію. |
|
|
| Скіфські воїни. |
Стратегія: малими силами перемагати великі сили. За мінімальних втрат.
Тактика: або вночі нападати на авангардні загони ворога і знищувати їх, або вистежувати, коли вороже військо стає вечеряти, й вихором налітати на нього... А в цілому виснажувати нападника, робити все, щоб у нього горіла земля під ногами.
Уже в ті часи гостро постало питання єдності давніх українців. Тож царські скіфи, зокрема Верховний володар Скитії Ідантирс та полководець Скопасис, скликали вождів усіх давньоукраїнських племен на велику раду. З’їхалися посланці від таврів з Криму ( тобто сей півострів на початках історії належав Давній Україні, був українським), від наврів (поліщуки, наддеснянці), меланхленів (сіверяни), гелонів (полтавці), будинів (слобожани), агафірсів (прикарпатці, гуцули), савроматів із-за Танаїсу (Дону).
Велика рада, як засвідчує Геродот, відбулася, але вожді племен згоди не дійшли. У лиху годину скіфів підтримали лише гелони, їхні сусіди, будини та сармати, які пізніше поведуть невпинний наступ на скитів.
Оскільки об’єднатися всім племенам не вдалося, Ідантирс і Скопасис «вирішили уникати відкритого бою й поступово відходити, знищуючи на своєму шляху криниці, джерела й пасовища» (Давня історія України). Для сього скіфське військо поділилося на дві частини. До полків Ідантирса увійшли гелони й будини, до війська Скопасиса - сармати.
Гнався Дарій за скитами поспіль 27 пекельних днів - щоночі скити нападали на ворога, й військо царя постійно скорочувалося, вояки були виснажені. Нарешті, дійшовши до Танаїсу (Дону) в районі сучасного Воронежа, Дарій поклав дати спочинок війську і збудував там могутні укріплення. Але... де скіфи? Чому не нападають? Проте скіфи вирішили не штурмувати Дарія, який сам вчинив собі пастку. Він у „пустелі”, де немає ніякого харчу. На четвертий день голодні перси полишають вісім укріплень і йдуть на захід - до Середньої Наддніпрянщини, де немає степів, де ліси кишать звірами, де є річки. П’ятнадцять днів ішов Дарій до Дніпра, день потратив на форсування великої ріки. Ще два дні „переслідує” Ідантирса, втікаючи від Скопасиса. Нарешті нерви царя не витримують, і він вдається до рідкісного на той час писемного жанру. І пише Дарій Ідантирсові: ”Диваче! Чому ти постійно втікаєш, коли тобі надано вибір? Якщо ти вважаєш себе спроможним учинити опір моїм силам, то зупинись і стань до бою. А коли почуваєшся занадто слабким - припини втечу, принеси мені, твоєму Господарю, дари - землю й води - і почнімо переговори”.
Для нас важливо, що Дарій користувався клинописом. Таке письмо викарбувалося на скелях Кам’яної Могили ще з XII тисячоліття до н.е., текст листа витискувався на глиняній табличці. Про те, що Дарій користувався клинописом, свідчить історичний документ - його кругла печатка, на якій у трьох рядах клинопису подаються його подвиги (вбив лева на полюванні тощо).
Головний володар скіфів не забарився із відповіддю. „Царю! Моє становище таке: я й раніше ніколи не утікав ні від кого. І зараз утікаю не від тебе, а чиню так, як завше за мирного часу. Ми не маємо ні міст, ні обробленої землі (йдеться про східну степову Україну) і не боїмося, що хтось їх може захопити. Тож і не квапимося вступати у бій з вами.
Якщо ви бажаєте будь-що стати з нами до бою, то ось у нас є батьківські могили. Ну ж бо знайдіть і спробуйте поруйнувати їх - тоді дізнаєтесь, чи станемо до бою за ці могили.
Але до того часу, доки нам не заманеться, ми не воюватимемо з вами. Це щодо битви. Своїми ж володарями вважаю Зевса і Гестію, царицю скіфів. Тобі ж замість землі і води надішлю такі дарунки, яких ти заслуговуєш. А за те, що назвав себе моїм господарем, дорого заплатиш...” Ідантирс виконав свою обіцянку і надіслав Дарію через свого гінця птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. Спочатку Дарій розтлумачив ці подарунки по-своєму: отже, скіфи віддають йому військову могутність (стріли), небо (птах), землю (миша) і води (жаба). Однак один із найближчих і наймудріших радників перського царя розкрив справжній зміст символічних дарів: „Якщо ви, перси, не полинете в небо, обернувшись на птахів, не сховаєтесь у землю, ставши мишами, чи не скочите в болото, ставши жабами, - ви не повернетесь назад, уражені цими стрілами”. Тож Дарієві не залишалось нічого, як поспішити до переправи.