У липні нинішнього року виповнилося 32О років від дня народження останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
До цієї дати в Україні пройшла низка заходів зі вшанування пам’яті легендарного Калниша, в яких брали активну участь Українське Реєстрове Козацтво, православне братство святого праведного Петра Калнишевського, що діє в Донецьку при однойменній парафії УПЦ КП і проводить служіння в козацькому храмі Різдва Христового. Небесним заступником цієї духовної громади, де читає церковно-патріотичні проповіді отець Ігнатій, є саме січовий кошовий Калниш, якого було канонізовано Помісним собором Української православної церкви Київського патріархату рівно два роки тому. Як повідомив благочестивий Донецького округу Донецької єпархії отець Ігнатій, ще напередодні ювілейної дати в легендарному Холодному Яру було освячено ікону «Святий праведний Петро Калнишевський», яка сьогодні прикрашає козацьку церкву на проспекті Богдана Хмельницького в обласному центрі Донеччини. Саме тут у цьогорічні липневі дні правилися молебні на честь Калниша.
А розпочалися дні пам’яті отамана-страдника в Україні ще місяць тому, як і годиться, з його малої батьківщини - Роменського району, що на Сумщині, де за участі провідних вітчизняних істориків відбулася наукова конференція «Калнишевий край на теренах української історії». У рідному селі отамана Пустовійтівці вирувало козацьке свято «Калнишева рада», у місцевій церкві пройшов молебень на честь славного земляка, посвята в козаки. Гості ювілейного заходу відвідали музей Петра Калнишевського, оглянули виставку декоративно-ужиткового мистецтва. Усі були в захопленні від обласного фестивалю козацької пісні «Дивограй», спортивно-розважальної гри «Козацькі забави».
Світле свято пам’яті на Калнишевій землі завершилося гучним феєрверком! Та чомусь не феєрично на українській душі, скоріше, навпаки - хмарно… А як може бути інакше, коли за останні роки (ще за минулої, здавалось би, демократично-патріотичної влади) відкрито помпезні пам’-ятники ліквідаторам Запорозької Січі Катерині II в Одесі та її вірному слузі-підлабузі Потьомкіну - в Херсоні. А водночас в Україні немає гідних монументів багатьом славним очільникам українського козацтва, справжнім героям боротьби за її самостійність. І це на двадцятому році офіційного проголошення державної незалежності…
Чи не соромно, не сумно, не боляче від такого, український народе, панове козаки?..