|
|
А тим часом, як свідчать історико-документальні факти, саме з української шляхти вийшло чимало видатних синів України, борців за її волю, людей, що своїм сподвижницьким життям, науковими подвигами, відкриттями світового масштабу уславили українську землю далеко за її обріями.
|
|
До цієї славної когорти українців, пращури яких були козаками, лицарями-шляхтичами, належить і великий мандрівник XIX століття Микола Михайлович Пржевальський, який своїми подорожами, науковими географічними відкриттями примусив захоплено говорити про себе не лише своїх сучасників, але й наступні покоління.
Пошук високих ідеалів
Шляхетський рід Пржевальських походить від українського козака Кирила Перевала. Як розповідають відомий білоруський історик Олександр Тарас та його український колега Віктор Урбан, у Лівонській війні, що тривала майже два десятиліття у XVI столітті, на боці Речі Посполитої проти Московії хоробро билися й загони запорожців. Особливо наші козаки відзначилися у тривалих боях під Полоцьком у 1579 році. Серед героїв взяття цього древньоруського міста, що входило колись до складу Київської Русі, був і запорозький козак Кирило Перевал, який за свою хоробрість отримав від польського короля Стефана Баторія дворянство-шляхетство і родовий герб із зображенням на червоному тлі срібного лука зі спрямованою вгору стрілою. Уже пізніше українських шляхтичів Перевальських стали називати на польський манер - Пржевальськими. Та на родословнім древі майбутнього великого мандрівника як найглибший корінь-виток його історичного минулого назавжди було викарбувано ім’я прадіда, запорожця Кирила Перевала.
|
|
| Місто Лхаса - столиця Тибету. Під час першої Тибетської подорожі Микола Пржевальський намагався побувати у цьому місті. |
Навчання в Смоленській гімназії давалося здібному Миколі легко, дякуючи, насамперед, наполегливості та його дивовижній пам’яті. Виходячи зі своїх уявлень про справедливість, добре фізично загартований гімназист М.Пржевальський завжди заступався за слабкіших товаришів по навчанню.
У шістнадцять років Микола продовжив славну сімейну традицію, ставши на військову стезю. Згодом брав участь у Кримській війні, але скоро розчарувався у службі: його щиро обурювала бездіяльність офіцерів російської армії, які усе своє дозвілля присвячували пиятиці та картам. Саме до того часу належить щоденниковий запис Пржевальського: «Я ставив питання: де ж моральна досконалість людини, де безкорисливість і благородство її вчинків, де ті високі ідеали, перед якими я звик благоговіти з дитинства?» І молодий офіцер не знаходить відповіді…
Усе ж Микола наполегливо готується до Академії генерального штабу, займається по 16 годин на добу. Чудова пам’ять не раз стає йому у пригоді. Він міг, «граючи», слово в слово цитувати цілі сторінки складного тексту, навіть через тривалий час після швидкого ознайомлення з ним.
По закінченні академії М.Пржевальський викладає історію та географію у Варшавському юнкерському училищі. Його лекції користуються шаленим успіхом, колеги навіть жаліються, що він «відбиває» у них учнів.
Через гори і пустелі
Але ні кар’єра військового, ні викладацька стезя далі не вабили Пржевальського, на той час уже автора високо поцінованої спеціалістами статті «Військово-статистичний огляд Приамурського краю», дякуючи якій він став дійсним членом Географічного товариства Росії. Досліджувати місцевості, на які ще не ступала нога освіченого європейця, - ось що його приваблювало.
Миколі Пржевальському не було ще й тридцяти років, коли він склав детальний, але все ж ризикований план експедиції в Монголію, Китай, Тибет - край, про який він мріяв ще з дитинства. Однак Географічне товариство дозволило йому відвідати лише Уссурійський край, де манд-рівник зібрав велику природознавчу колекцію, а згодом написав цікаву книжку, низку наукових статей, за що Географічне товариство вручило молодому капітану-вченому срібну медаль. До речі, у Примор’ї, Приамур’ї він контактував не лише з місцевими племенами, а і з першими переселенцями з України, які успішно освоїли ці плодючі землі, що згодом отримали поетично-історичну назву - Зелений Клин.
Та довго Пржевальський не почивав на лаврах у Санкт-Петербурзі. Незалежний у судженнях, сильний фізично (зріст під два метри і вага майже 150 кілограмів) і морально, патологічно сміливий, але завжди розсудливий, він прагнув нових цікавих із наукової точки зору мандрів, нових відкриттів. І невдовзі отримує довгоочікуване відрядження до Середньої Азії - перехрестя багатьох цивілізацій з неймовірним різноманіттям природних умов. На тодішніх географічних мапах ці загадкові місця були або білими плямами, або фантастичними, незрозумілими візерунками, що їх нанесли ще древні мудрі китайці.
Разом із товаришами невтомний Пржевальський перетнув найбільшу в Азії пустелю Гобі, яка до цього вважалася непрохідною. Він довів, що Тянь-Шань не хребет, а гірська система. У цій подорожі вчений зробив важливі уточнення багатьох топографічних об’єктів, провів барометричні визначення висот, обчислення магнітного нахилу, ме-теорологічні спостереження тощо.
Ця експедиція пройшла крізь справжнє природне, погодне пекло великої азіатської пустелі - зибучі піски, міражі, бурани, люті морози і нестерпну спеку (взимку - мінус 45 градусів, влітку - плюс 50. - Авт.). Хронічно не вистачало води, їжі. Від мору, знесилля падали люди, верблюди, коні. Постійно не давало спокою войовничо налаштоване місцеве населення. Пржевальський і його вірні супутники були так перевтомлені цим дворічним пустельним переходом, так виснажені, що ледь дісталися Урги. А далі вже були Іркутськ, Москва, Петербург.
Відразу ж після повернення у північну столицю на Миколу Михайловича чекала лавина поздоровлень, зустрічей на вищому рівні, заслужені нагороди і світова слава. Видана Географічним товариством книга вченого-мандрівника «Монголія і країна тангутів» була перекладена на провідні мови світу, як, до речі, і наступні його праці.
Ніби все у нього складалося чудово. Але наукове, кабінетне, опрацювання багатющих експедиційних матеріалів стомлювало енергійного мандрівника. Світська розбещена столиця дратувала суворого і практичного Пржевальського. Нестримна жага до небезпечних мандрів кликала його знову і знову в далеку дорогу.
До заповідної мети - Тибету
І вже невдовзі - нова подорож по Азії. Перейшовши небезпечну пустелю Такла-Макан, Пржевальський досяг загадкового озера Лоброн.
Та найзаповітнішою метою, до якої сходилися пунктири запланованих і накреслених великим мандрівником маршрутів, був недосяжний високогірний Тибет з його таємничо-загадковою Лхасою. Це унікальне місце, облюбоване тибетськими монахами, резиденція їхнього верховного жерця - далай-лами, було засноване ще в сьомому столітті.
І з неймовірними зусиллями М.М.Пржевальский все ж проникнув у глибину Тибетського нагір’я. А це вже було подібно до того, що знайти чашу Грааля - тобто досягнути недосяжного!
На кам’янистому шляху, де гуляли пронизливі холодні вітри, зустрічалися непрохідні лісові хащі, де неможливо було йти на повен зріст, у живописних долинах можна було побачити дивовижних тварин. Там були дикі верблюди, табуни куланів, антилопи, оронго, ади. І всі вони паслися поруч, не боячись ні людей, ні коней. Зовсім близько від каравану мандрівників, обабіч їхньої дороги, безтурботно відпочивали яки. «Здавалось би, ми потрапили у первісний рай, де людина і тварина не знали ще гріха», - писав пізніше Микола Михайлович.
Попри підступну ожеледицю і глибокий сніг, пилові буревії і снігові завірюхи, нестачу кисню, зраду провідника, відсутність провіанту, експедиція все ж таки вижила і - о диво! - вибралася з оточення гір-шеститисячників в омріяну життєдайну долину, хоча петербурзька преса давно вже поховала відважних мандрівників… До столиці Лхаси залишилось якихось 259 верст! Але тибетський уряд не пустив змарнілих, виснажених іноземців до резиденції далай-лами…
Тоді розчарована, але морально не зломлена експедиція з Росії повернула у верхів’я річок Хуанхе і Янцзи, у місця зовсім недосліджені, які навіть на китайських мапах були позначені лише умовно. Звідси Пржевальський здійснює другу спробу потрапити у легендарну Лхасу, але знову - невдача …
Повернення уже відомого мандрівника додому із Тибету було воістину тріумфальним! На спеціальному святковому засіданні Академія наук нагородила М.М.Пржевальського медаллю з його зображенням і написом: «Першому досліднику природи Центральної Азії». Почесті перевершили всі можливі сподівання! Свої багатющі, чудові колекції, зібрані в «тибетській» подорожі, учений подарував Академії наук. Значні грошові суми, отримані за лекції та книжки на цю тематику, він пожертвував на благодійні цілі. Праці Пржевальського, який мав ще й рідкісний літературний дар, були відразу ж перекладені на багато мов світу. Самого ж мандрівника по праву називали «руський Марко Поло».
Життя завдовжки з екватор
Подорож М.М.Пржевальського у 1888 році до Середньої Азії стала останньою в його короткому і такому багатому на мандри житті. У Семиріччі, змучений спрагою, він напився з придорожнього арика. Уже через кілька годин сорокадев’ятилітній вчений, який мав міцне козацьке здоров’я, раптово помер від якоїсь невідомої інфекційної хвороби. Товариші-супутники виконали останнє прохання Миколи Михайловича - поховали його на березі озера Іссик-Куль зі скромним написом: «Мандрівник Пржевальський»…
І сьогодні на мальовничому березі дзеркального, незамерзаючого водоймища, оточеного сніговими вершинами Тянь-Шаню, серед екзотичних едельвейсів, еремурусів і блакитних ялинок, стоїть пам’ятник великому досліднику Центральної Азії: над десятьма сходинами, що символізують кількість зроблених М.М. Пржевальським подорожей-експедицій, розпростер свої дужі гранітні крила птах, що тримає в клюві оливкову гілку - символ вічності і слави. Шкода, що сьогодні ім’я Миколи Михайловича Пржевальського часто асоціюється лише з відкриттям ним непарнокопитної тварини із роду коней (зростом в 1,3 метра, що, до речі, свого часу викликало справжній фурор у науковому середовищі, особливо - серед дарвіністів).
За своє коротке, але змістовне життя далекий, але прямий нащадок запорозького козака Кирила Перевала, який успадкував від свого славного предка кращі людські якості - відвагу, розум, відданість справі, - визначний, всесвітньо відомий науковець М.М.Пржевальський встиг зробити багато підсильного. Він став генерал-майором, почесним членом Петербурзької академії наук, доктором декількох університетів, почесним членом понад двадцяти провідних наукових установ Європи. Отримав велику Костянтинівську медаль Російського географічного товариства і вищі нагороди географічних і природознавчих товариств багатьох країн світу.
Невтомному мандрівнику Пржевальському виявилося під силу пройти в експедиційних маршрутах кількість кілометрів, що майже дорівнює довжині екватора Землі. Зі своїх подорожей він зібрав багатющі, вражаючі уяву зоологічну, мінеральну колекції, безцінний гербарій, вперше науково описав понад 200 видів рослин. У Центральній Азії ним відкрито нагір’я Байшань, котловину Цайдам, сім крупних озер, три гірських хребти. Він вказав на існування знаменитого піка Перемоги більш ніж за півроку до його відкриття. Іменем великого вченого названі гірський хребет, льодовик, декілька видів тварин і рослин. Кращі географи світу і сьогодні вважають за велику честь і визнання отримати Міжнародну премію і медаль імені М.М.Пржевальського.
Пролог нашої пам’яті
Минулого року відзначалося 170-річчя з дня народження М.М. Пржевальського. Майже зовсім непоміченим пройшов ювілей в Україні. І це видається дуже прикрим, несправедливим. Адже Микола Миколайович, як і його відомий тезка і колега - вчений-мандрівник М.М. Миклухо-Маклай (читайте «УК» №1-2, 2010 р.), мав глибоке українське, козацько-шляхетське коріння.
Від Запорозької Січі, її славного козацтва древо родоводу Перевалів-Пржевальських піднялося так високо, розрослося так широко, що дало свої українські паростки не лише на Волині, Полтавщині, Одещині, а й на Кубані, Смоленщині, на історичних землях Війська Донського, у Сибіру, на берегах Тереку, в Білорусі і Литві.
Одна з легенд розповідає, що у козацько-шляхетському роді Пржевальських із покоління в покоління передавалася стародавня Біблія у шкіряній оправі, окаймована міддю. В ній містилася спеціально зроблена вкладка з родовим генеалогічним древом. Можливо, така безцінна книга збереглася у нащадків і вони відгукнуться на нашу публікацію, щоби повідати всім про своїх славних дідів-прадідів, серед яких і незабутній Микола Михайлович Пржевальський.
Завершити ж цю оповідь про всесвітньо знаного мандрівника і вченого М.М. Пржевальського варто влучними, щирими словами на його адресу класика російської літератури Антона Павловича Чехова, родові корені якого, до речі, теж сягають українського родючого ґрунту: «Один Пржевальський вартий десятка навчальних закладів і сотень хороших книжок. Ідейність, благородне честолюбство, що мають в основі честь рідної землі і науки, роблять його в очах народу подвижником, що уособлює у собі вищу моральну, духовну силу».