Білоруський професор Федір Климчук знайомиться з газетою «Україна козацька». |
До деякої міри проливає світло на порушену тему розмова з відомим сучасним білоруським діалектологом, професором Федором Климчуком.
- Пане професоре, чернігівські просвітяни Василь Чепурний і Олександр Ясенчук у своїй спільній статті «Наша забута земля» наводять чимало доказів українськості Стародубщини. Згадують і те, що на початку 50-х років у деяких селах там ще стояли хати з іржавими табличками зеленого кольору із написом «козакъ». Очевидно, ті залишилися ще з царських часів, проте, бачите, - «козакъ», а не «казакъ».
- Говорячи про Стародубщину, не можна не згадати такі питання, як історична пам’ять, а ще… привабливість козацької ідеї. Сам я родом з Берестейщини, з тих країв, де переважають українські говірки. Козацтва у нас не було, хіба що під час козацьких воєн Богдана Хмельницького населення частково покозачилося. Навіть є свій козацький великомученик - Афанасій Філіпович. Це був православний священик, дуже освічена і патріотична людина, яка ідеологічно підтримала повстання Богдана Хмельницького. Поляки жорстоко стратили його, а нащадки спорудили пам’ятник. Видно, того героїчного періоду було достатньо, щоб люди полюбили козацькі пісні. Тому й співають про козаків-чорноморців, хоч до тої Чорноморщини понад тисячу кілометрів… А співають як про рідних. До речі, деякі пісні у нас співають трохи інакше, ніж в Україні, наприклад:
Їхали козаки яром-долиною і забрали Галю разом із собою…
До речі, під час колективізації чимало берестейців переїхало на Кубань. З мого рідного села Симоновичі виїхало чоловік двадцять. Спочатку поїхали на розвідку, а потім повернулися і сказали: «Там дух наш». Після такої агітації найсміливіші відкинули останні сумніви і поїхали, - все одно, нова влада з рідних хуторів зганяла, переселяла у більші села. А кубанці зустрічали переселенців прихильно, видно, не вивітрилося відчуття, що ми єдиний народ.
А тепер повернемося до Стародубщини. Я вважаю, що Карський був правий: Стародубщину правильніше було б віднести до білоруського етнічного масиву. Хоча живуть там, безумовно, і нащадки давніх мігрантів з півдня з чисто українськими і навіть типово козацькими прізвищами. Але не цей факт є вирішальним. Просто перебування краю у складі Гетьманщини не могло не вплинути на ідентичність стародубців: вони почали вважати себе українцями. Цікаво, що відомий перепис 1897 року українців на Стародубщині не фіксує зовсім, а ось під час перепису 1926 року 15% населення Брянської області записалися українцями, хоча й зазначили, що їхньою рідною мовою є російська. І все це завдяки «козацькому періоду» та привабливості козацької ідеї.