|
|
| Отаман Львівського обласного козацького товариства УРК генерал-полковник УРК Василь Павлечко вручає меру м.Радехів, полковнику УРК Василю Кутенському козацьку нагороду. |
Народився козак Василь четвертим сином в селянській сім’ї Кутенських, які з ранку до ночі працювали на землі і боролися за цю землю в буремні роки діяльності Української повстанської армії.
У далекі 60-ті роки і не снилося, що стане справжнім козаком реєстрового козацтва, а снилася нехитра повсякденна сільська робота, холодна школа, босоногі хлопчачі баталії. Вони, як виявилося згодом, снилися недаремно… То були пророчі сни, бо воювати таки довелося. На чужій Афганській землі. Побував там, звідки мало хто повернувся. Побував… Лежачи на операційному столі, чи то в пеклі, чи в раю, десь між небом і землею, сам не знає де… Але доля розпорядилася - жити!
А далі світліше: улюблена робота, творчий колектив, кохана дівчина, зустрічі з друзями-афганцями у мирні, але такі ж напружені часи. Не зважав на нестатки, бо ж молодість, а молодості і в позичених чоботах добре.
Сім’я… Вона займає усю територію великого серця і є водночас найбільш ранимою, але й найзатишнішою у житті. Є заради кого жити і боротися, а ще - вчитися. Другу вищу освіту здобував, будучи на посаді міського голови. Академія при Президенті України - добра школа, вона додала знань у галузі організації місцевого самоврядування.
З того часу, як став мером, «болить голова» за все місто.
У розмові з міським головою міста Радехів, що на Львівщині, Василем Рутенським дізналися про весь тягар головування.
- Пане Василю, розкажіть, з якими труднощами довелося зустрітися на посту мера?
- Приступивши до виконання повноважень у 2006 році, я отримав доволі складну «господарку» міста, яка практично з нуля почала створюватися після багатьох років занепаду, значні борги перед підрядниками та постачальниками, які необхідно було негайно ліквідовувати. Вважаю, що я з цим упорався.
За фахом я вчитель і не звик працювати без плану. Залучивши широку громадськість міста та консолідувавши всі політичні сили в міській раді, зініціював розробку і прийняття «Стратегічної програми розвитку міста на період 2007-2016 рр». Узагальнена інформація із широких соціологічних досліджень і побажань жителів міста показала, що основне, чого вони бажають, - це те, щоб Радехів був зручним, комфортним, зеленим, екологічно безпечним містом. Саме ця теза стала основною метою Стратегічної програми, яка вмістила в себе 10 міських програм, як-от: «Дороги міста», «Чисте місто», «Світле місто», «Екологія Радехова» та інші. Хочу наголосити, що поки що поставлені задачі ми виконуємо згідно з планом.
- На що спрямовувалися Ваші основні зусилля у роботі?
- Звичайно, на створення та зміцнення матеріально-технічної бази міської «господарки», яка повинна стати основою покращення благоустрою Радехова. Практично заново довелося створювати водоканалізаційне господарство та міське житлово-комунальне господарство. Адже водопостачання, водовідведення, вивіз побутових відходів життєво необхідні для функціонування міста. Матеріально-технічна база була продана з молотка попереднім керівництвом. Тому за ці чотири роки нам довелося придбати 10 одиниць техніки. Крім того, створили базу для зберігання цієї техніки, адже не діло утримувати машини на подвір’ях робітників. Комунальними підприємствами за останні 4 роки не допущено зривів у роботі, вони надійно надавали послуги в найтяжчі часи кризи. Треба зауважити, що тарифи на воду та сміття стараємося тримати на доступному для населення рівні, хоча треба дбати і про працівників комунальних підприємств, адже праця їх нелегка і вони заслуговують на належну зарплату.
- Чи вистачає коштів у міському бюджеті?
- Їх таки бракує. Однією із причин є недосконалість бюджетного законодавства, адже 75% доходів з фізичних осіб мандрує до державної скарбниці, із 25% із тих, що залишаються, майже половина відраховується до районного бюджету. Лишаються крихти. Приміром, у європейських країнах малим містам надаються досить значні дотації. Вважаю, що бюджет необхідно формувати знизу вгору, а не навпаки.
Крім того, в більшості людей побутує думка про те, ніби гроші в бюджеті з’являються десь із cтолиці, а тут тільки розподіляються. Настав час, коли гроші треба не розподіляти, а заробляти і поповнювати міську казну. Мені як міському голові разом з депутатським корпусом доводиться постійно працювати над поповненням бюджету шляхом здачі в оренду земельних ділянок, сприянням розвиткові малого бізнесу, залученням як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій до міста.
На утриманні міста два дитячих заклади. А це ремонти, харчування дітей, плата за енергоносії, зарплата персоналу. Недавно ми придбали новий автомобіль для підвозу продуктів у дитсадки, адже старий уже зовсім розвалювався.
- Які з програм Вам вдалося втілити?
- Як приклад, програма «Світле місто». За останні роки освітлено енергозберігаючими лампами масив «Качурівка», який практично потопав у темноті.
Втілюється в життя еколо¬гічна програма. Тільки за останній рік ліквідовано понад 20 стихійних сміттєзвалищ, введено в дію новий полігон твердих побутових відходів, який у минулі роки стояв довгобудом. Можу похвалитися, що це один із небагатьох полігонів на Львівщині, який відповідає усім екологічним вимогам. І надалі будемо працювати над організацією роздільного збирання сміття та будівництвом сміттєпереробного заводу. Хоча без допомоги держави тут не обійтись.
- Які проблеми міста, на Вашу думку, є найболючішими?
- Власне, як і в інших малих міст України, - це дороги, адже їх будівництво потребує значних капіталовкладень. Проблема полягає ще й у тому, що деякі з них є дорогами обласного підпорядкування, зокрема, це вулиці Витківська, Львівська, Лопатинська, Тарнавського, Об’їзна, Мищуги. Ми не можемо коштами місь¬кого бюджету здійснювати їх ремонт. Маю надію, що наші неодноразові звернення в область щодо їх ремонту таки будуть почуті найближчим часом.
А міські дороги ми ремонтуємо згідно з планом у міру надходження коштів. Стараємось прокладати дороги в найдальші куточки міста, щоб їх жителі не відчували себе периферією. За чотири роки прокладено 12 км доріг, а це третя частина доріг міського підпорядкування.
- Пане Василю, яке із Ваших досягнень вважаєте найзначимішим?
- Вдалося зрушити з мертвої точки питання утилізації меланжу - окислювача ракетного палива, сусідство з яким є доволі небезпечним. Початок зроблено: перші два ешелони уже за межами України. І цей процес уже не зупинити. До кінця травня 2011 року вирішуватиметься питання щодо рекультивації території, де зберігалися хімікати. Розпочато процес створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. І вже маємо перші результати - розпочато ремонт даху в одному з багатоквартирних будинків із залученням коштів із державної програми.
- На порі вибори до місцевих рад. Чи плануєте брати в них участь?
- Звичайно, адже стратегічний план розвитку міста - це моя ініціатива. Хотілося б втілити в життя задуми, тим більше за 4 роки накопичився досвід господарювання. Я людина дієва і не люблю заси¬джуватися у кабінеті. Коли буваю на нарадах у Львові чи Києві, активно виступаю з пропозиціями та ініціативами, по можливості «пробиваю» кошти. Переконаний, хто стукає, тому й відчиняють. Потенціал корисності для громади у мене ще далеко не вичерпаний, та й вік найбільш продуктивний. Тому, як кажуть козаки, «служу Богу і народу України».
Не лише зовнішні дані, горда козацька постава, зріст, вуса, а й вроджена шляхетність роблять Василя Григоровича справжнім козаком, який не відступить у бою та праці. Для нього наміри переростають у плани, а плани реалізовуються з неабияким за¬взяттям. Інтелігентний, хоча й невибагливий у побуті, з чудовим почуттям гумору, шляхетними манерами, справжній патріот. Курсує своєю «Славутою» вранці вуличками міста і, бува, на представницькі зустрічі вибирається нею, з гумором сприймаючи критичні зауваження щодо марки авто: «на такому керівники не їздять». Припарковує свого «коня» - і в бій, озброївшись законами, положеннями, а іноді - особистим шармом. Отаман Радехівського районного козацького товариства УРК, полковник УРК Василь Кутенський не звик відступати, бо нема такої сили, яка б змусила козака бути «угодним», «таким, як усі», бо, як співається у пісні: «Козаку найперше - воля, козаку найперше - честь».