|
|
| Фото макета пам’ятника українському козаку Морозенку. Скульптор П. Гевеке. |
Немає, мабуть, на сучасній мапі України жодного куточка, цяточки, які б не мали свого давнього славного коріння, що йде в глибину історії рідного народу, його невід’ємної лицарської складової – запорозького козацтва, що сягало своїми орлиними крилами від Сходу до Заходу країни. Наші пращури віками жили на цих землях, працювали на них, боронили від усіляких зайд, жорстоких і підступних ворогів. То ж не дивно, що їх звитяга, подвиги назавжди закарбувалися в народній пам’яті.
Пам’ятають річки
і байраки
На Донеччині, що нині географічно розташувалася на колись високих срібних хвилях ковили легендарного Дикого поля, до сьогодення збереглося чимало місць, овіяних козацькою славою. Відлуння тих далеких славетних часів можна відчути і в назвах тутешніх річок, які здебільшого стали зараз уже замуленими ручаями, отруєними довкіллям індустріального краю, але, певне, до цих пір пам’ятають на своїх колись чистих і вільних водах розкрил дужих весел стрімких козацьких «чайок». Про козацький родовід сучасного українського Донбасу нагадують і назви місцевих байраків, виярків, лісів, гайків, степових розгонів, а серед них - загадкових височин. Гідне місце, засвідчене народною пам’яттю, у цьому довгому переліку має належати Савур-могилі.
Козацька висота
В Українському енциклопедичному словнику згадується, що «Савур-могила - висота в південно-східній частині Донецької області за 12 кілометрів від міста Сніжного…». Додамо, що це одна з найбільших вершин Донецького кряжа, знаходиться біля степової річки Камишувахи. Абсолютна висота її - 281 метр.
Певне, багатьом Савур-могила відома з історії минулої війни. Саме тут у серпні 1943 року після жорстоких боїв розпочалося звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників. У пам’ять про ті події на вершині створено величезний меморіальний комплекс.
Але ця східна точка українських земель уславилася далеко раніше подвигом своїх славних синів-козаків, про що, зокрема, яскраво свідчить усна народна творчість.
Так, за однією із легенд, що передається із покоління в покоління, тут, у відкритому степу, на передовій лінії, знаходився козацький сторожовий пост. Як тільки пильна варта помічала хмари степової куряви, яку піднімали коні нападників із півдня, вона запалювала смоляні бочки на вежі. Це був сигнал про небезпеку наступному сторожовому посту. Так, по ланцюгу, звістка про напад чужинців докочувалася до Запорозької Січі, звідки назустріч ворогу виступало терміново й рішуче козацьке військо.
Щодо етимології, похо¬дження назви цієї легендарної висоти. За одними із народних переказів, «якось охорона поста вступила у нерівний бій з татарами. Довго козакам-вартовим опісля дощу, який щойно пройшов, не вдавалося запалити на вежі сигнальне вогнище. Козаки-оборонці на чолі з Савою, якого татари називали Савуром, героїчно билися з ворогом. Та врешті їм вдалося розпалити вогонь - під мрячкою, в татарській осаді. Густий дим від смоли піднявся над широким степом. Бачать, на сусідній висоті теж дим завалував. І пішло!.. А козаки на чолі з Савою все б’ються з людоловами. Та - несила… Загинули захисники рідної землі, виконавши обов’язок перед Батьківщиною. Загинув і лицар запорозький Сава. У скорому часі і козаки із Січі з’явилися, прогнали лютого ворога. Жаль огорнув їх за смерть побратимів своїх, обранців народних. Поховали вони товаришів-героїв за давнім козацьким звичаєм: на високій могилі на курган шапками землі наносили і назвали ту могилу ім’ям славного козацького ватажка, вартового рідного краю Сави, - Савур-могила.
|
|
| Меморіальний комплекс на Савур-могилі. |
Тут загинув Морозенко
Так, саме тут, на далекому порубіжжі з татарсько-турецькими землями, знаходився козацький пост на Савур-могилі, завданням якого було вчасно попереджати населення України про напад ворогів. І козаки-постовики часто гинули, прийнявши на себе першими удари багатотисячних орд нападників.
У народному епічному творі «Дума про втечу трьох братів з Азова» легендарна Савур-могила згадується у зв’язку з загибеллю біля неї козаків-втікачів із турецького полону, які:
…бігли не день, не два,
Не три й не чотири,
І до Савур-могили добігали,
На Савур-могилі три дні,
Три ночі спочивали,
Свого найменшого брата піджидали.
Слід зазначити, що для втікачів із ворожого полону головною метою було дістатися до цієї висоти на сході укра¬їнських земель. Савур-могила для невільників була своєрідним символом свободи.
Про те, що Савур-могила знаходилася на кордоні України, свідчить і відома народна пісня про славного козака Морозенка, де змальована запекла битва козаків-запорожців із турками-татарами:
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, -
Полягло наших чимало,
А татар утроє…
Та цього разу перемога була за ворогом, і хоробрий Морозенко потрапив у полон. Страшну кару вигадали для нього людолови: вони вирвали в нього, живого, серце і
Поставили Морозенка
На Савур-могилу:
«Дивись тепер, Морозенку,
Та на свою Україну».
Та з Савур-могилою народна пам’ять зберігає не лише смуток за загиблими синами-козаками. У пісні «Де Савур-могила…» прославляється головний захисник рідної землі - Запорозьке Військо, яке не раз тут воювало:
Де Савур-могила, широка долина,
Сизий орел пролітає,
Славне Військо Запорозьке,
Як мак, процвітає.
Оспівування козацької Савур-могили у фольклорі дало поштовх для розвитку цієї теми і в українській літературі. До образу Савур-могили звертаються в різний час відомі поети Михайло Петренко, Микола Чернявський, Яр Славутич, Микола Хижняк та інші. А Тарас Григорович Шевченко у своєму щоденнику (13 серпня 1857р.) характеризував цю висоту такими словами: «наша славна-преславна Савур-могила».
Чи стояти козаку
у граніті ?
Так, історія піднесла Савур-могилу до вершин народної любові і слави. У 1936 році уряд України оголосив її пам’яткою старовини й українського героїчного епосу, а територію висоти було взято під охорону держави. Сніжнянській народній раді (тепер міськрада) було видано відповідну Охоронну грамоту.
Тож не дивно, що свого часу відомий вітчизняний скульптор із Донецька П. Гевеке за підтримки української громади краю прагнув увіковічити пам’ять про наших пращурів-козаків у монументі, що мав посісти гідне місце біля підніжжя легендарної висоти, з вершини якої у ясну погоду можна угледіти навіть марево Азовського моря.
Уже й макет символічної скульптурної композиції зробив сивочолий майстер, до речі, автор монументального пам’ятника запорозьким козакам, що встановлено при в’їзді у містечко Селидове на Донеччині. Але не судилося козакові стати навічно у граніті біля Савур-могили. Початок державної незалежності на Донбасі видався конче холодним для пересічних паростків національного відродження, для збирання і збереження чистих зерен історичної правди…
Минули літа. Помер талановитий скульптор, так і не здійснивши своєї заповітної мрії щодо пам’ятника на козацькій висоті. Кудись подівся і вистражданий ним макет пам’ятника запорожцю на Савур-могилі. Якимось дивом збереглося лише одне рідкісне фото, зроблене колись у майстерні П. Гевеке. Як реанімувати цю історичну світлину? Як зробити, щоби знімок макета втілився у гідний пам’ятник?
Певне, на це непросте, болюче запитання в ім’я історії, спадкоємності мають відповісти прямі нащадки легендарного Морозенка і його побратимів - сучасні українські козаки, козаки Донеччини.