|
|
| Кам’яні баби – правічні охоронці Кам’яної Могили, вічні дороговкази у заповідному степу. |
Останнім часом усе більше й більше пильних поглядів спрямовується до національних першоджерел. Усе більше людей звертається до Кам’яної Могили, що у Запорізькій області під Мелітополем, намагаючись не тільки прочитати на її скрижалях одкровення про духовний досвід минулого, що сягає глибини кількох тисячоліть, але й уловити незримий подих майбутнього. До неї, охоронниці світових таємниць, унікальної національної святині, поспішають істинні знавці глибинної історії рідного краю. А ще - творчі особистості, біоенергетики, прихильники дохристиянських вірувань, люди, що тонко відчувають енергетику природного середовища, що час од часу спрямовують свої стопи до Кам’яної Могили - підземного «Ермітажу» Приазов’я.
Що маємо -
не зберігаємо...
Що ми про неї знаємо? Це про заморський Стоун Хендж має уявлення кожна, навіть відносно грамотна, людина. А про Кам’яну Могилу навряд чи докладно розповість навіть озброєний надбаннями наукової думки учитель історії. А в масовій свідомості місця їй вже точно поки що не знайшлося. А жаль, адже вік цього унікального пам’ятника людської цивілізації, на думку деяких учених, становить близько 40 тисяч років! Хоча починалося все набагато раніше...
На думку колишнього (на жаль, віднедавна вже - покійного) директора державного історико-археологічного музею-заповідника «Кам’яна Могила» Бориса Михайлова, автора багатьох наукових до¬сліджень та книг про це особливе місце, у геологічному й історичному планах Кам’яна Могила - єдиний у світі пам’ятник подібного типу. Це - останець піщаника Сарматського моря третинної епохи. Мільйони років тому тут була піщаникова мілина. Пізніше, коли виникло Понтійське море, на цьому місці утворилися вапнякові відкладення (вони й зараз добре простежуються на правому березі долини ріки Молочної поблизу села Терпіння), у товщі яких у свій час був знайдений зуб кита.
З часом море зникло, а на його місці запанувала пустеля. З’явилися червоно-бурі глини, що містили залізо й марганець. Пізніше тут утворилася впадина ріки Молочної, води якої проникали вглиб землі, а оксиди заліза й марганцю виходили на поверхню піску сарматського горизонту, перетворюючись у кам’янисту породу. Так поступово формувався піщаниковий моноліт.
У період танення льодовика на півночі (кордони його досягли району сучасного Дніпропетровська) «велика вода», стікаючи до півдня, утворила долини рік. Внаслідок поглиблення русла ріки Молочної величезний острів виявився на поверхні долини. Під впливом води й вітру первинний щит піщаника розколовся, а його уламки сповзли по піску, утворюючи дивної форми кам’яний витвір - величезний, системно зорієнтований, від чого здається рукотворним, кам’яний пагорб із численними гротами й печерами, що піднімається над приазовською степовою рів¬ниною. І сьогодні на багатьох каменях можна побачити відбитки молюсків Сарматського моря - могутньої древньої водойми.
Однак Кам’яна Могила - не безладне накопичення плит, а правильно розвалений кам’яний панцир, печери й гроти якого виявилися дуже зручними для культових цілей. Саме це й перетворило її з незвичайного геологічного явища в унікальний пам’ятник історії земної людської цивілізації. Саме тут була виявлена величезна кількість писемних знаків, що дійшли із глибини тисячоліть (найдавнішим із нині знайдених - понад 12 тисяч років) і являють собою унікальну кам’яну «бібліотеку» часів, коли нинішня цивілізація, здавалося, ще тільки «агукала» у своїй історичній колисці.
Важко однозначно стверджувати, що стало відправною точкою і рушійною силою тих історичних процесів, які саме соціальні, духовні й ідеологічні зрушення відбувалися в ті древні, сиві часи. Так само, як і впевнено вказувати на фактори, що визначили ті чи інші історичні явища. Однак на сьогодні вже є фактом те, що Кам’яна Могила має унікальну за своєю силою й потужністю енергетику, а центральне її святилище розташоване в місці енергетичного «стовпа» з потужним позитивним зарядом. Цю думку численних вчених-уфологів і біоенергетиків, крім іншого, підтверджено верховним ламою Непалу лінії Карма Каг’ю Рінчопе Лопен Чечу, що відвідав Кам’яну Могилу влітку 1995-го року. Тому саме тут, в унікальному за своєю енергетикою місці, концентрувалися космогонічні знання людства, що розвивалося, прокладалася незрима нитка між минулим і майбутнім, відбувався енерго-інформаційний обмін між вищими й земними енергетичними субстанціями. Дехто вважає, що саме над Кам’яною Могилою й зараз знаходиться портал, що з’єднує видимі й невидимі світи, відкриває шлях із минулого в майбутнє.
Як не дивно і прикро, але таке унікальне у світовому масштабі явище чи то через незнання і невігластво, чи з чиєїсь злої волі довгий час було позбавлене належної уваги з боку вчених. Лише кілька років тому навколо Кам’яної Могили з’явилася огорожа, що перетворила її територію в заповідну зону. Та увазі істориків й дотепер відкрилася лише незначна частина схованих у Кам’яній Могилі інформаційних скарбів.
|
|
| Як і тисячоліття тому, на вершині Кам’яної Могили українські рідновіри проводять священний ритуал – славлення Сонця. |
На скрижалях історії
У свідомості древніх людей вона, очевидно, ототожнювалася зі «світовою горою», що було властиво й сусіднім цивілізаціям (Шумер, Урарту, Угарит, Греція - гора Олімп). На думку дослідника В.Топорова, в уяві наших предків «гора» була ніби варіантом «світового дерева» і сприймалася як «образ світу, модель Всесвіту, в якому відображені всі елементи й параметри космічного устрою, ...де перебуває вхід у нижній світ, пекло».
У житті первісних людей гроти й печери відігравали важливу роль. На території Євразії, Середземномор’я й Близького Сходу в епоху палеоліту вони служили притулками, в епоху неоліту-бронзи їх використовували для здійснення культових обрядів. Пагорб Кам’яної Могили відповідно до чітко сформованих древніх традицій служив місцем святилищ-вівтарів. Протягом багатьох тисячоліть він виконував культову функцію. Імовірно, в уяві древньої людини гроти й печери піщаникового пагорба опускалися в «підземний світ», а вершина його поєднувалася з небесами, і Кам’яна Могила ніби зв’язувала земний, підземний і небесний світи.
Але, думаю, людям ще не відкрилася головна таємниця: що все ж таки змушувало наших древніх предків протягом тисячоліть проникати у вузькі підземні гроти й залишати там свої кам’яні письмена - петрогліфи, поки що непрочитані до кінця листи з минулого в майбутнє. А їх там тільки в досліджених гротах і печерах - величезна кількість.
Перші відомості про степовий феномен природи й пам’ятник первісної культури Кам’яна Могила відносяться до 1778-го року, коли в період російсько-турецької війни О.Суворов поблизу пагорба призначив пост з 14 козаків для охорони поштового тракту. Пізніше, у 1793-му році, на карті Мелітопольського повіту Таврійської губернії пам’ятник був зазначений як «Камень-Ююнь-Таш». А потім довгі роки він залишався поза полем наукових інтересів. І тільки у 1889-му році Кам’яна Могила звернула на себе увагу тим, що в її гротах було знайдено п’ять срібних монет московського карбування. Після цього юрби селян, що прагнули розбагатіти, кинулися до Кам’яної Могили, почали розривати гроти, видаляти пісок із її заглиблень і печер у пошуках скарбів.
І тільки в тому ж році дослідник, член Археологічної комісії М. Веселовський виявив дивні малюнки на одному з карнизів печери. Так відкрилися світу древні кам’яні письмена - петрогліфи. На сьогодні вивчені й описані більше 60 місцезнаходжень, зроблено вражаючі відкриття, які дозволяють глибше зрозуміти плин історичних процесів на території сучасної України, вписати її минуле в сторінки світової історії, відчути взаємопроникнення культур.
Поворотним моментом в історії вивчення петрогліфів Кам’яної Могили став 1973 рік, коли вчений В. Даниленко відкрив печеру Чаклуна з петрогліфами явно пізньопалеолітичного часу (із зображеннями мамонта, чаклуна тощо) з так званими «чурингами», на яких є зображення мамонта, носорога, печерного лева тощо. Це значно «поглиблює» час існування кам’яної «бібліотеки», розширює погляд учених на історичні епохи, коли на території сучасної України зароджувалася й розквітала сучасна цивілізація. Дивними у своєму макрокосмічному романтизмі видаються зображення, що дійшли до нас із тих прадавніх часів: людей і тварин, культових дій, символів, які ще потрібно буде правильно інтерпретувати й розшифрувати.
Ясно одне: ми лише дісталися порога таємниці, заповіданої нам нашими великими предками. Але не хочемо або не зважуємося заглянути в її глибини. На сьогодні вхід у більшість гротів і печер Кам’яної Могили закритий: не дозволяє техніка безпеки. Та й грошей на дослідницькі роботи у держави, самі розумієте, як завжди, немає. Тому весь тягар наукових пошуків і історичних розробок ліг на плечі патріотів-ентузіастів.
|
|
| Копії плит з наскельними малюнками епохи енеоліту (друга половина IV - кінець ІІІ тисячоліття до нашої ери). Музей історико-археологічного комплексу «Кам’яна могила». |
А бажаючі долучитися до правікової історії своєї країни можуть лише прогулятися по її підставлених сонцю і вітрам кам’яних схилах, прислухаючись до себе і голосу часів, відроджуючи генетичну пам’ять. Та прослухати лекцію в досить скромно облаштованому історичному музеї заповідника. Хоча можна тільки здогадуватися, скільки грошей могло б залучити це унікальне місце, якби воно мало світового рівня піар та належну увагу з боку вітчизняного вченого світу. Але нашим «сусідам» по світовому простору ( і далеким, і близьким), що претендують на роль культурних і духовних центрів, зовсім невигідно погодитися з тим, що «пуп землі» знаходиться саме в Україні.
До Кам’яної Могили треба йти тільки з позитивними, світлими задумами. І в жодному разі - з агресією чи негативом. Бо це унікальне місце дивним чином підсилює в людині її власні енергії і духовні надбання. Цей унікальний витвір природи водночас - найкраще місце для тих, хто хоче глибше зрозуміти себе самого, усвідомити свою місію у всеосяжному Всесвіті. Тому найчастіше ті, хто їде на Кам’яну «по себе самого», просто шукають «своє» місце, де спокійно душі, зупиняють вічну нашу ментальну «словомішалку» і поринають в оті предвічні енергетичні потоки. А люди, що знаються на біоенергетиці, залюбки показують тим, хто потрапив сюди вперше чи не довіряє власній інтуїції, особливі «точки сили», де струмує той чи інший вид енергії. А вірити тому чи ні - вже справа особиста. Бо все одно навіть на затятого скептика незбагненно впливає отой предвічний монументальний спокій, який залишає слід на все життя і знову й знову кличе до паломництва на Кам’яну….
Зцілення в цьому унікальному куточку України можуть знайти ті, хто вважає себе прихильником виключно християнського шляху до Господа. Бо за 12 км від Кам’яної Могили, у вже згадуваному селі з багатозначною назвою Терпіння, є ще один унікальний державний заповідник «Цілющі джерела». Тут із землі на відстані кількох метрів один від одного б’ють два джерела з однаково холодною (з глибин!), та абсолютно різною за якостями водою. Одне джерельце (ним, на думку церкви, опікується Святий Миколай, про що сповіщає відповідна ікона) дарує паломникам «мертву» воду (точні-сінько, як у казці!), що гоїть рани і зцілює хвороби. Друге джерельце (Матері Божої, також з іконою над ним) виносить з глибини воду «живу» - для наповнення силою і життям. Ці струмки стікають до спеціально облаштованої «купальні», в крижану - попри немилосердну спеку! - воду якої треба зануритися з головою принаймні тричі. Що й робить більшість із тих, хто відна¬йшов-таки шлях до свого Терпіння.
Отож не все так безнадійно. Світлі й небайдужі голови вже доторкнулися до цього дивного джерела знань. Тисячі ентузіастів ціною особистих зусиль і власним коштом пройшли частину шляху від невідання до розуміння. Принаймні на сьогодні вже очевидно, як багато ми можемо довідатися, якщо захочемо.
Між буттям і небуттям
Скільки отих тисячоліть прокотилося над приазовським степом, беручи в свої обі¬йми незворушні глиби Кам’яної Могили - унікального історико-культурного пам’ятника палеолітичної доби, що дивним творінням надземної руки здіймається над приазовським степом під Мелітополем, - аби залишити там свої знаки - невмирущі послання для прийдешніх поколінь! Скільки отих тисячоліть вона чекала, доки прийде час збирати каміння, аби безцінні скарби мудрості, що по краплині та по сльозині збирало людство, були використані нащадками на благо, а не на шкоду!
|
|
| Роки не спинять тихий плин річки Молочної. |
Люди ідуть сюди слухати час і простір. А ще - мудрих науковців, що не рік і не два ви¬вчають цей історико-культурний феномен. Таких, наприклад, як Любов Саннікова - культуролог, філософ культури, авторка книги-дослі¬дження «Свята Мова Творця у Звичаї Народу», у якій розглядаються різні аспекти староукраїнської культури, вона про Кам’яну Могилу може говорити годинами. Слухати її і цікаво, і непросто. Адже мова йде не стільки про голу, так би мовити, історію, як про поняття і матерії, які ще лише прагне осягнути людський розум. Бо таємниці Кам’яної Могили сягають далеко за межі лише турбот про хліб насущний.
Навіть аналіз числових співвідношень між глибиною гротів і печер, їх місце розташування, інші дивні аналогії наводять на думку про те, що в Кам’яній Могилі людство проходило ніби сходинки у своєму духовному розвитку: осягнувши одну величину, було готове йти далі. Саме цими гротами і печерами, упевнені дослідники, відбувався перехід від одного рівня енергетично-інформаційного світосприйняття до іншого, підтримувався зв’язок між світом богів і світом людей.
Говорячи про «печерне мистецтво», що займає особливе місце в історії розвитку людства і до якого, без сумніву, належать знахідки Кам’яної Могили, науковець і дослідник А. Леруа-Гуран писав: «Релігія палеоліту дійшла до нас в своїй зображувальній вершині… Певне відображення всезагального порядку явищ символічно передано там через людські і звірині персонажі. Храм цей - одночасно мікрокосмос і пантеон… Ми бачимо лише слабку тінь релігії палеоліту. Одне можна тепер сказати твердо: ці зображення відтворюють виключно складний і багатий світ уявлень давньої людини. Незрівнянно більш складний і багатий, ніж вважалося досі. Порядок символів залишається одним і тим же багато тисячоліть, і це доводить існування міфології». Звідки ж черпали наші прадавні пращури свої космогонічні знання?
Уже ні в кого не викликає сумнівів, що саме місцезнаходження Кам’яної Могили особливе: центральне святилище її споруджено не тільки за всіма традиційними канонами - щоб бути звідусіль відкритим для споглядання, - а й розташоване в точці енергетичного стовпа, що підтверджено багатьма дослідниками, в тому числі й зарубіжними - уфологами, біоенергетиками, контактерами. А дослідники лише тої скромної частини інформації, що на сьогодні відкрилася людям, проводять чіткі паралелі між історичними фактами, що збереглися у вигляді писемних пам’яток, унікальними історичними знахідками і спорудами у різних куточках світу і науковими відкриттями, зробленими лише в останні десятиліття. Окрім того, науково доведені міфологемні зв’язки петрогліфів Кам’яної Могили, зокрема, з Троєю та іншими епохальними подіями, що вели людство шляхами історико-культурного розвитку.
Любов Саннікова переконана (і висновки свої робить, спираючись на сучасні дослідження фізиків-теоретиків), що, проходячи лабіринтами Кам’яної Могили, інформаційні потоки найвищих частот «адаптувалися», трансформуючись і зменшуючи частоту до найнижчого обертону, який відповідає інформаційній матриці людини. І наші древні пращури - жерці, посвячені - вміли приймати ці інформаційні потоки, щоб згодом втілювати їх у традиціях етнокультури.
Показовими в цьому відношенні є знахідки в печері Кози та гроті Відьмака, де збереглася типова «приєднальна» композиція епохи пізнього палеоліту. Подібні пам’ятки настінного живопису раніше були відкриті в підземних святилищах Франко-Кантабрійського регіону Західної Європи, яку дослідники пов’язують з формуванням образу «світового дерева». Це складне поняття первісний художник Кам’яної Могили передав через чітку тричленну композицію, що проектується у вертикальну схему: птах (небо) - мамонт (земля) - змії (підземний світ). Таким чином було відтворено космогонічну схему триєдності світу, що згодом упродовж тисячоліть знаходитиме втілення в світосприйнятті і релігіях численних етнокультур і народів, що виписуватимуть світову історію людства.
Отож лабіринти і печери Кам’яної Могили, поєднуючи небесний, земний і підземний світи, мали узгодити ці рівні буття і небуття, гармонізувати життя, узгодивши його з космічними законами так, щоб зняти протиріччя між буттям і небуттям. Під час проведення ритуальних обрядів та богослужінь відбувалося своєрідне ладування часу, простору і земного життя, що дозволяло людству рухатися вгору щаблями історичного розвитку і духовного удосконалення.
Але високої частоти інформація може бути не лише корисною, а й небезпечною для людства, яке не готове прийняти її і спрямувати на благо. Може, тому Кам’яна Могила лише привідчинила двері до своїх таємниць, більшість із них залишивши недоступними?
…Як і тисячоліття тому, кожен прямує до Кам’яної Могили «по своє» у сподіваннях отримати бажане. Хтось працює за власною «програмою», хтось - молиться біля православного хреста, встановленого поблизу підніжжя могили. Хтось - фотографується, намагаючись зафіксувати невидимі ознаки наявності наденергій. А хтось усамітнюється і працює з власними духовними структурами, намагаючись увійти в контакт з двома невидимими для простих смертних старцями, що, подейкують, невідступно охороняють Кам’яну Могилу від лихих людей і руйнівних задумів (кажуть, їх частенько бачать не лише ясновидці та езотерики, а й працівники музею).
Та більшість, самозосередившись, тихо розбрідається серед правікових глиб, дослухаючись до самих себе. Адже людина і є отой найтонший ретранслятор, який дозволяє приймати інформацію відповідно до індивідуальних потреб.
А місце оте справді неординарне. Особливу увагу науковців зосередили на собі священні камені, розташовані в центрі енергетичного стовпа на вершині Могили. Три з них лежать дугоподібно, четвертий - у центрі. А поруч, зі сходу, - п’ятий, який спочатку, судячи з усього, знаходився у вертикальному положенні. Причому четверта плита, що знаходиться в центрі цього кола, має рукотворне кругле заглиблення, - отже, коло служило місцем проведення жертовних ритуалів і судилищ.
Судячи з усього, цей комплекс являв собою обрядово-культову башту, вхід до якої знаходився на східному схилі пагорба поміж двох великих каменів-монолітів, на одному з яких і досі зберігається прашумерський напис: «Шара-Бог». Така сама споруда колись існувала і в прадавній Трої, у центрі мегарона, де проходили збори старійшин. Про таке дійство красномовно написав колись Гомер у своїй «Іліаді»:
…старцы градские
Молча на камнях сидят
средь священного круга…
В круге пред ними лежат
два таланта чистого злата,
Мзда для того, кто из них
справедливо право докажет…
Згадка про «священні камені» знайшла своє місце і в Старому Заповіті найдавнішої з книг - Біблії. Д. Фразер пише: «Кожного разу, коли богомольці платили десятину священикам, ті переконували їх, що вони тим самим виконують обітницю, дану колись патріархом, коли він, з жахом прокинувшись від страшного сну, посеред кам’яного кола, поклявся віддавати богу десяту частину всього, що бог йому дарує. А великий, вертикально зведений камінь, чи стовп, що, без сумніву, знаходився поруч з головним вівтарем, був… каменем, на який в ту пам’ятну ніч мандрівник прихилив свою втомлену голову». Дослідники вважають: святилище-вівтар на вершині пагорба Кам’яна Могила, оточене гротами і печерами з петрогліфами епохи пізнього палеоліту - початку епохи бронзи, найвірогідніше, є найбільш древнім із подібних у циркумпонтійській провінції. Решта відомих з’явилась у пізніший період.
Але сьогодні ніхто достеменно не може сказати, наскільки ми наблизилися до розкриття всіх таємниць. Бо людство ще не довело свою готовність використати на благо Всесвіту отримані знання. Одне не викликає сумніву: Кам’яна Могила - реліктове явище планети, що сповіщає світу про нерозривний зв’язок між духом і матерією. Тому її багато хто й називає енергетичним «пупом землі».