Музей «Кобзаря» Т.Г. Шевченка у Черкасах |
У Черкасах єдиний у світі музей однієї книги - «Кобзаря»
Т.Г. Шевченка.
Цей ошатний будинок, виконаний у стилі неокласицизму і модерну, на розі вулиць Хрещатик і Байди-Вищневецького - справжня окраса Черкас, що вціліла на вітрах епох і прийшла в наші дні у первозданному вигляді. Не випадково саме тут призначають ділові й амурні зустрічі. А гості міста беруть перехрестя в облогу. Ще б пак! На першому поверсі старовинної будівлі розташований музей однієї книги - «Кобзаря» Т.Г. Шевченка.
А тепер спробуємо хоча б подумки полинути у спекотне і грозове літо далекого-далекого 1859 року, коли Тарас Григорович зважився на чергову і, на жаль, останню поїздку в рідну серцю Україну, аби десь між Каневом і Пекарями пристаратися шмат землі, де й побудувати омріяну хату і залишитися назавжди у звитому гнізді. Проте край кріпацького дитинства зустрів поета непривітно. За підлим доносом його заарештували, під вартою етапували у Черкаси і кинули у холодний підвал при поліцейській управі. І ось тут нещасного арештанта виручила родина купців Цибульських. То були заможні й освічені люди, які цінували літературний і живописний талант великого й опального земляка. На сімейній раді вирішили вмовити поліцейське начальство відпустити Тараса до них на гостину. Батьки доручили залагодити цю справу молодшому синові Юхиму, який, знаючи повадки справника Табачникова і його поплічників, виклав 500 карбованців хабара, а на додачу ще й золотого годинника. Того ж дня Тарас Григорович поселився у Цибульських, у Юхимовій кімнаті, сумирно ходив у поліцейську управу «відмічатися», блукав містечком і творив, зокрема, написав два вірші - «Сестрі» і «Колись дурною головою...» - та зробив малюнок «У Черкасах».
І коли з ініціативи громадськості було вирішено створити музей однієї книги - «Кобзаря» Т.Г.Шевченка, кращого притулку, як колишній будинок Цибульських, годі було знайти. Відкриття музею датоване 19 травня 1989 - як вияв шани 130-річчю перебування поета в Черкасах і черговій річниці перепоховання його на Чернечій горі.
Експозиція музею, а її авторами були черкаські архітектори, лауреати Державної премії України імені Т.Г.Шевченка С.М.Фурсенко і М.Я.Собчук, розгорнута у трьох залах і має внутрішню «спеціалізацію»: прижиттєві та посмертні видання творів Тараса Шевченка, радянська та сучасна шевченкіана, переклади мовами світу, перебування Тараса Григоровича у Черкасах. За минулі двадцять з лишком літ тут побували і вклонилися пам’яті великого сина України понад 100 тисяч відвідувачів з усіх регіонів нашої держави, гості з далекого і близького зарубіжжя.
Серед прижиттєвих видань, звичайно ж, на чільному місці - «Кобзар» 1940 року. До збірки увійшли лише вісім (та яких!) творів - «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» і «Думи мої, думи мої». Як відомо, перший «Кобзар» вийшов у Петербурзі незначним тиражем, його вилучали і знищували. Навіть у самого Тараса Григоровича після заслання не було жодної книжки. А сьогодні відомі лише кілька примірників, що дивом збереглися.
Прижиттєві шевченківські видання продовжують окремо видана поема «Гайдамаки» (1841 р.), альманахи «Ластовка», «Молодик», «Хата», «Букварь южнорусский», журнал «Основа» та «Кобзарі» 1844 і 1860 років. На останньому зроблена друкована помітка: «Коштом Платона Симиренка». Її історія хвилююча й оповита добротою, бо відтворює красу взаємин між великим поетом і одним із засновників славного роду промисловців, садоводів і помологів.
Влітку згадуваного вже 1859 року за збігом обставин Тарасу Шевченку судилося побувати у Млієві (нині Городищенського району Черкащини), де провів щасливі години у родині Симиренків. Гостинні господарі делікатно поцікавилися, чому ніде придбати «Кобзаря». Поет пояснив, що підготував ще одну збірку, але «издатели-кацапы скупятся, а я сам для этого не имею средств…» Ось тоді Платон Федорович запропонував фінансову допомогу. І слова дотримав - надіслав 1100 рублів. «Кобзар» вийшов у світ у друкарні П.Куліша 23 січня 1860 року накладом 6050 примірників. Без згоди мецената і доброзичливця поет з благородних міркувань на титулі зробив напис: «Коштом Платона Симиренка», що стало яблуком розбрату між, здавалося, щирими друзями. В рахунок погашення боргу Шевченко відправив Симиренку 735 книг, написав кілька листів, але відповіді не дочекався. З’ясувати причини мовчанки поет попросив свояка Варфоломія Шевченка. Той передав слова Платона Федоровича: «Покровительства його талант не потребує: я дав гроші і одбираю книжками. Я хотів, щоб це діло було між нами; хіба треба всім знать, кому я гроші дам? Чому він мене не спитався? Не по-нашому зробив, не по-нашому».
Гадаємо, що непорозуміння зникло само по собі. Принаймні рідний брат Платона Василь Федорович на власні кошти видав кілька тиражів «Кобзарів», а також праці О.Кістяківського, О.Чубинського, М.Драгоманова, М.Коцюбинського, представлені в музеї, як і сотні інших томів творів Тараса Шевченка, які побачили світ уже по його смерті, а найрясніше - у радянські часи, в тому числі у перекладах, на всіх континентах.
Окремий зал присвячений перебуванню Тараса Шевченка у Черкасах. Кімнату, де жив поет, нащадки Цибульських зберігали у первісному вигляді - як реліквію. Щонеділі сюди приходили друзі господарів, а переважно незнайомі, щоб подивитися, де мешкав поет, почитати його твори, поспілкуватися. Цибульські щороку, аж до жовтневого перевороту, справляли поминки за упокій душі незабутнього.
Дослідники творчості Тараса Шевченка одностайні в тому, що його талант від народу, а корені сягають у глибінь української історії. І як ілюстрація цього кровного зв’язку ще один священний раритет - одна з найдавніших пам’яток нашої мови і культури - рукописний список Пересопницького Євангелія 1571 року. То був перший із відомих дотепер перекладів з церковнослов’янської на українську мову, близьку до тогочасної народної. Свого часу Тарас Григорович, знайомлячись із пам’яткою під час роботи у Київській археологічній експедиції у Переяславі, де тоді знаходилось Євангеліє (подарунок Івана Мазепи), не міг стримати захоплення від того, що воно написане «на пергаменті витонченими слов’янськими літерами - чорнилом і циноброю, з прекрасними різнокольоровими малюнками по золоту», і що написане воно «малоросійським наріччям» й оздоблене «вишукано і розкішно». Не випадково Пересопницьке Євангеліє називають вершинним досягненням вітчизняної і світової культури, унікальною пам’яткою історії. Саме на ньому присягають на вірність Україні її Президенти.
Варто згадати, що під час будівництва музею «Кобзаря» було створене культурологічне товариство «Заповіт» - по суті, перший національно-патріотичний осередок у Черкасах. Саме його активісти задовго до проголошення незалежності у центрі міста підняли синьо-жовтий стяг, а згодом започаткували загальноміське Свято прапора.
Три роки тому при музеї було урочисто відкрито шевченківську вітальню, яка відтоді стала місцем проведення різноманітних виставок, презентацій, мистецьких зустрічей. Одна з недавніх подій - унікальна виставка старих фотографій «Погляд крізь час». Тут експонувалися понад 500 світлин, найдавніша з них датована 1859 роком, а зображений на ній сам Тарас Григорович. Інші присвячені людям і подіям пізнішої доби.
Крізь сиву далечінь віків, крізь війни, революції, голодомори, героїзм злетів і трагізм падінь рветься до нас безсмертне слово великого Тараса, поставлене ним на сторожі правди і нашої незалежності. Музей «Кобзаря» несе у світи книгу української долі як ікону - нині сущим і заповіт - прийдешнім поколінням.