|
|
| Головному редактору Андрію Данильченку та режисеру Олександру Рябокрису завжди є про що розповісти шанувальникам їхньої творчості |
Нещодавно на Донеччині з робочим візитом побував творчий дует із об’єднання документальних фільмів та програм Українського національного телебачення у складі відомого кінорежисера, лауреата Всеукраїнської премії імені Василя Стуса, автора популярної історико-патріотичного телесеріалу «Невідома Україна» Олександра Рябокриса та його колеги, головного редактора Андрія Данильченка.
В останній день перебування кінодокументалістів зі столиці України на донецькій землі журналісти «України козацької» зустрілися з ними в редакції газети, де відбулася цікава, змістовна розмова. Гості мали змогу і бажання
ознайомитися з творчим доробком газетярів, свіжими проблемними публікаціями, планами колективу на майбутнє.
Звичайно ж, було конче приємно почути належне поцінування роботи нашого колективу на ниві відродження і становлення сучасного українського козацтва, збереження і примноження кращих національних традицій рідного народу саме від метрів вітчизняної кінематографії.
У свою чергу, відомі кінодокументалісти розповіли, що у їх творчому доробку уже є чимало робіт на козацьку тематику, що отримали високу оцінку як у глядачів, так і у критиків, істориків. Це, перш за все, двосерійна документальна кінострічка «Історія гайдамацького руху», історичний фільм «Таємниця старої скриньки». А торік на Першому Національному телеканалі вони разом із відомим українським письменником Романом Ковалем презентували кінокартину «Вільне козацтво», що документально-правдиво висвітлює козацько-визвольний рух в Україні у першій чверті минулого століття, який вирував навколо легендарного Холодного Яру, базувався на цій історичній місцевості.
Пропонуємо вашій увазі уривок із розмови з кіномитцями, яка відбулася на донецькій землі напередодні їх від’їзду до Києва.
- Яка мета ваших відвідин Донбасу?
- Ми приїхали в Донецьк на офіційне запрошення голови Всеукраїнської громадської організації «Чорнобиль-Допомога» Віктора Тупілка з метою презентувати в шахтарському краї свої документальні кінострічки. До цього подібні історико-культурні заходи ми успішно провели в інших регіонах України.
- Чи вдалося здійснити за¬плановане на Донеччині?
- На жаль, далеко не в повному обсязі. У Донецькому ліцеї «Меркурій», який нині стає відомим як місце унікальних мозаїчних робіт Алли Горської та її однодумців-художників, що працювали тут над художнім оздобленням школи №5 у 60-тих роках минулого століття, і де знаходиться цікавий музей шістдесятників, зустріч із молоддю не відбулася з технічних причин. Проте чудовий змістовний вечір-кінопоказ пройшов з організаторами і відвідувачами патріотичного музею «Смолоскип». Чисельна аудиторія глядачів належно спри¬йняла демонстрацію зроблених нами документальних кінофільмів «Людина волі» - про легендарного політв’язня радянських концтаборів Михайла Сороку, та «Війна Мирослава Симчича».
- Але вже наступного дня, як стало відомо, на вас чекали неприємні несподіванки…
- Так, м’яко кажучи. З невідомих і незалежних від нас причин зірвалася заздалегідь запланована й узгоджена «у верхах» зустріч із громадськістю шахтарської столиці в Будинку працівників культури. Подібний захід не відбувся і в Дружківці. Щоправда, на належному рівні уже на фініші нашої поїздки Донеччиною пройшов творчий вечір у технічному університеті приазовського Маріуполя, де ми показували свій фільм «Сандармох» - про розстріляних в однойменному урочищі Карелії понад тисячу в’язнів - примусових будівельників сумнозвісного Біломорканалу. Серед убитих - і цвіт української нації: поет Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, громадський діяч Антін Крушельницький - усього понад 200 наших земляків.
- Що найбільше запам’яталося під час вашого творчого турне?
- Хоча офіційна Дружківка нас ігнорувала, згадується саме це невеличке, чепурне містечко на березі річки Тор, яке, за легендою, заснував колись хоробрий козак Дружко зі своїми товаришами-запорожцями. Тут народився і прожив майже все своє коротке життя між ув’язненнями відомий правозахисник Олекса Тихий, про якого, до речі, йшлося в одному із наших перших документальних фільмів «Українська Гельсінкська Група». У супроводі голови обласного товариства імені Олекси Тихого Євгена Шаповалова, який так багато робить для збереження пам’яті великого земляка, побували в рідному селі Олекси - Їжівці, що біля Дружківки, в його напівзруйнованій часом і людьми батьківській хаті, скуштували слив у саду, що він колись насадив, зустрілися з його родичами, односельцями. Побували на подвір’ї Олексієво-Дружківської школи, де він навчався, а опісля - викладав. Завітали до краєзнавчого музею у самій Дружківці, де обладнано Олексин куточок із меблями, бібліотекою, навіть баяном, які встигли вивезти з Їжівки і зберегти люди, небайдужі до національної пам’яті. У донецькому селищі Очеретиновому тепло поспілкувалися зі справжнім українським інтелігентом, колишнім в’язнем тоталітарного режиму Ярославом Гомзою, який з ризиком для власного життя колись переховував у себе рукопис Олекси Тихого, що так шукало КДБ. А це все - багатющий матеріал для нашого нового кінофільму.
Прикро, що наша програма відвідин Донеччини, яку готували майже рік, з незалежних від ініціаторів заходів причин, була виконана не повністю. Але обнадіює те, що на донецькій землі ми зустріли багато людей, які щиро уболівають за майбутнє України, за її справжню незалежність, мову, культуру. А значить, у нашій спільній українській хаті все буде гаразд.
- Традиційно: які Ваші творчі плани на найближче майбутнє?
- Готуємо, збираємо матеріал про нелегальні вугільні копанки на Донбасі, хоча ця тема чомусь вважається небезпечною. Плануємо зняти фільм про історію українського авіабудування, якому цього року виповнюється рівно століття. А ще хотіли б створити фільм про сучасне українське козацтво, про його елітний реєстровий загін.
- Удачі вам у здійсненні всіх життєвих і творчих планів!
- Взаємно. І, як кажуть козаки, лебединих літ і журавлиного клину!