|
|
| Карта географічних досліджень Голодомору. (Карта надана ДНВП «Картографія») |
Голод 1932-33 років, який охопив центральні регіони України, Поволжя Росії, Кубань, частину Білорусі, досі є предметом серйозних наукових досліджень. В Україні уже видано Національну книгу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, що складається із загальнонаціонального та 18 регіональних томів.
Цього року додалося нове унікальне картографічне дослідження. В Кобзарській світлиці Українського дому у Києві відбулася презентація картографічного видання „Україна. Голодомор 1932-1933”. Карту географічних досліджень Голодомору видано вперше за ініціативи Державного науково-виробничого підприємства „Картографія” та за підтримки Українського інституту національної пам’яті. Автори-видавці створили карту, на якій нанесено місця поховань жертв і пам’ятні знаки, а також показано „чорні дошки” - села, які за спротив владі були оточені озброєними загонами. Занесення населеного пункту на „чорну дошку” означало його повну ізоляцію і приречення на вимирання за „невиконання хлібозаготівель”, там навіть партійним керівникам не давали пайків. Картографічне видання має докладну інформацію з 26 регіонів України з переліком 7 тисяч пам’ятників та майже 4 тисячі світлин цих об’єктів і доповнено додатками: „Смертність від Голодомору” зі шляхами переселення у вимерлі райони України громадян з Росії та Білорусії, карта „Селянських заворушень (1930 р.)” з позначками районів селянського опору колективізації.
Слід сказати про вкрай обмежену базу фотоджерел, які є прямими доказами злочинів тоталітарного режиму. Свідоме приховування будь-якої інформації про причини та наслідки Голодомору стали на довгі роки складовою офіційної політики правлячої партії. Ще тривають дослідження цього тяжкого злочину, і розкриваються нові факти. Незаперечним їх свідченням стали фотодокументи, що зберігаються в Центральному державному кінофотоархіві України ім. Г.С. Пшеничного. Залучення до наукового обігу фотодокументів архіву ще більше поглибить висвітлення історії Голодомору.
Сьогодні ми прагнемо
осмислити не тільки кількість замордованих голодом українців, а передусім - головні причини, що довели до трагедії: колективізація, розкуркулення і голодомор, організовані сталінським режимом з єдиною метою - знищення українського селянства, ліквідація „куркульства” як класу, як „ворожих елементів”. Зброя голоду була застосована, аби селяни віддали свою власність колгоспам і перестали бути „самостійниками”. У них забрано землю і майно, через систему „торгсинів” вилучено родинне золото. Ніби з тисячолітнього минулого, жертви Голодомору, які вижили, згадували запашні батьківські садки, олійниці, млини і пасіки, свитки і барвисті хустки, золоті сережки-ковки і намисто з дукатів. А потім - про фуфайки, кирзові чоботи, колгоспні ферми, сільмаг і клуб на місці знищеної церкви.
У той час, коли сталінські душогуби-„заготівельники” заарештовували, судили, кидали до в’язниць, розстрілювали, висилали за межі республіки „злісних боржників перед державою”, періодична преса, замовчуючи голод, заповзято вихваляла колгоспний лад і нове життя селянина. Сталінському керівництву допомагали республіканські органи влади, грабуючи своїх українських селян і неминуче прирікаючи їх на голодну смерть. Невтомно працювали послані ними буксирні бригади, вимагаючи продрозверстку та хлібозаготівлю. На тогочасних документах стоять печатки і підписи Косіора і Мануїльського, яких і досі вважають видатними політичними діячами.
|
|
| Пам’ятник жертвам Голодомору у смт Комишня на Полтавщині |
Із сумом українські селяни зустрічали новий 1933 рік. Вже 1 січня Сталін привітав українців з новим роком, а наступного дня надійшла директива про затвердження плану хлібоздачі на січень 1933 р. До кінця місяця Україна повинна була здати державі 62,5 млн. пудів збіжжя. Отже, зимові хлібозаготівлі позбавили людей останнього шматка хліба. З березня 1933 р. почався масовий Голодомор. Люди вмирали родинами, селами, реґіонами, гинули не лише від голоду, а й від його наслідків: гострих інфекційних захворювань, заражень, отруєнь. Натовпи опухлих, обдертих, доведених до божевілля людей вешталися в пошуках їжі. Люди просто конали на рідних обійстях і на полях, у степових байраках і на засмічених, байдужих до їхніх страждань вулицях. В усіх районах України органи ДПУ реєстрували численні випадки людожерства. Села оніміли. Лише сумний стогін і торохкотіння грабарок, які збирали померлих, порушували тишу. Не були поодинокими випадки, коли разом з померлими ховали ще живих людей в безіменних ямах. Життя перетворилося на передчасну могилу.
З огляду на масштаби, жорстокість і цинізм здійснення Голодомору, історія сучасної Європи не має аналогів подібних злочинів, коли в мирний час і за сприятливих природно-кліматичних умов від голоду помирали мільйони людей - українців. Упродовж кількох років Україна втратила близько 10 мільйонів життів.
Протягом одного-двох років у примусовому порядку, під страхом репресій, аж до фізичного знищення, було запроваджено в українському селі нову систему суспільних і виробничих відносин - колгоспну. На селян-одноосібників та колгоспи було накладено непосильні податки, за невиконання яких несли карну відповідальність. Жорстокість влади була безпрецедентною: з 20 листопада 1933 року за розпорядженням українського уряду селянам-колгоспникам зовсім припинили видавати зерно в рахунок оплати відпрацьованих ними трудоднів. Пояснювали так: цей захід матиме силу до тих пір, поки Україна не виконає державний план щодо заготівлі зерна. Водночас 1932 року з України було експортовано 1,72 мільйона тонн зерна, а 1933-го - 1,68 мільйона тонн. Радянським Союзом здійснювався продаж зерна за кордон за демпінговими цінами, в той час як населення гинуло з голоду.
Влада заперечувала на міжнародному рівні факт голоду на Україні і не допускала гуманітарної допомоги з-за кордону. Міське населення мало змогу протриматися на продуктових картках, а селяни були позбавлені цього. Не допускалася міграція сільського населення в пошуках їжі в міста, і навіть заборонялося поштовим установам приймати харчові посилки в Україну. Голод був і в Росії, але не в таких масштабах і не з такою жорстокістю, як на українських землях. Приміром, на засіданні Політичного комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи було озвучено, що населення Росії внаслідок голоду скоротилося на 1,8 відсотка, а в Україні ця цифра сягнула майже 12% (порівняйте при цьому співвідношення територій!).
Від цих жахливих подій нас відділяє 77 років - час достатній, щоб знищити людську пам’ять. Але це сумне і трагічне минуле нашого народу завжди буде з нами, навіть коли ми будемо намагатися його забути як страшний сон. Уже кілька поколінь стали заручниками свого шлунка, своєї фізіології, переданої зі страхом генетичної пам’яті, що має безпосередній вплив і на наші політичні погляди. Та ми не маємо права забувати, що і чому тоді сталося. Бо один забутий злочин породить десять наступних. Не було б Голодомору, якби не було розкуркулення. Якби люди схаменулися, скажімо, у 1929 році, коли їх насильно гнали в колгоспи.
Наш обов’язок перед пам’яттю своїх прадідів, дідів і батьків - одностайно свідчити перед світом правду, бо у світовій історії за весь час існування людства не було такої трагедії, коли за один мирний рік знищили більше людей, ніж за кілька років війни. Ці страхітливі події 1932-1933 рр. вписали чорну і ганебну „славу” тоталітарної держави в життя українського народу навічно. Пам’ять про це вкарбувалася у свідомість наших співвітчизників назавжди і передаватиме з покоління в покоління стогін знедолених і неоплаканих жертв Голодомору. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи, і зробити все, аби подібні трагедії не мали місця в майбутньому.