|
|
| Як і тисячі років тому, дрімає у ковилі придніпровський степ |
Венедія
«…Будемо боронити землю нашу ліпше від ВЕНЕДІВ, які пішли (на) западь Сонця, і там для ворогів землю орють, і хибну віру мають».
«Велесова книга»
Коріння венедів - сучасне Поділля. Се - за Геродотом, за його «Історією». Звідси, з Поділля, молоді общини венедів переселилися до Іллірії (Північна Італія), де заснували Венедську державу.
Тут венеди об’єднували інші давньоукраїнські племена, зокрема - ТРОЯНІВ, які, за свідченням Т. Лівія, збудували ТРОЮ.
За описом Страбона, венеди заснували місто Потаву (Potavium) на річці з українською назвою Медвак (Medvakos). Це було «найкраще й найбагатолюдніше місто Північної Італії, і таке багате, що могло озброїти й виставити військо до 120000 чоловік» (Страбон).
Венеди збудували й інші міста з українськими назвами: ТУР, ГОРОДИЩЕ, ГОРОД. А річки Венедії з українськими назвами СИЛА, ТУРА свідчать про те, що венеди були першопоселенцями Іллірії.
Венедська держава займала велику територію від Адріатичної затоки до Дунаю.
Після заснування Риму Венедія утримувала з ним дипломатичні стосунки.
На північній околиці Венедії (правий берег Дунаю) жили давні українці, яких історичні джерела називають КРАЙНАМИ, КРАЙНЯНАМИ, УКРАЙНАМИ, УКРАЇНЦЯМИ (О. Чертков).
О. Чертков розповідає про них так: «Потомки древних крайнов и до наших дней сохранили имя, переданное им праотцами: страна их и теперь называется КРАЙНА (УКРАЙНА)» .
Венеди заснували також місто ВЕНЕДІЮ, що нині має назву Венеція.
Занепала Венедська держава внаслідок чвар між давньоукраїнськими племенами, відсутності єдності між ними. Концепцію розселення, роззосередження оріїв, їх місіонерства волхви розробили добре. А про концепцію єдності племен не подумали. Не сподівалися на невдячність і жорстокість автохтонних диких племен, які, перейнявши культуру оріїв, почнуть їх нещадно винищувати.
Се про долю південних «мандрівних» венедів. Але частина їх, венедів із Поділля й Волині, як пише «Велесова книга», пішла «на западь Сонця». І се було, мабуть, найгероїчніше плем’я давніх українців, і йменувалися вони - УКРИ.
Назва походить не від слова «крайній», а від першого легендарного племені ГУКРІВ, а точніше - від найстародавнішого праукраїнського чоловічого імені ГУК, що давньоукраїнською мовою означає ДУЖИЙ. УКРИ, отже, ДУЖІ. А УКРАЇНА - КРАЇНА ДУЖИХ.
Держава укрів пролягала від річки Лаби (нині Ельби) і Данії, тягнулася понад Балтійським морем до «Ливов, Чуди і Корси» (О. Чертков). Стародавні німці називали цю територію Uckermark - ЗЕМЛЯ УКРІВ.
П’ятсот років (VI-XI ст.н.е.) героїчного життя укрів у постійних війнах з варварськими германськими племенами - це славна, хоч іще невивчена, сторінка в історії Стародавньої України. Не маючи підтримки від Матері-Оріани, її численних племен, укри поступово втрачали свої землі.
У XII ст. столиця укрів БРАНИБОР уже називалася Брандербургом, річка Одра - Одером і т.д.
Етрурія
«Предречено од старих часів, що мусили в спілці з іншими (племенами) створити державу велику».
«Велесова книга»
Велика література створена про етрусків. Я не знаю жодної європейської країни, вчені якої не досліджували б етрусків. Вивчений, здається, кожен камінець, описано кожен черепок цього могутнього племені.
Проте коли заходить мова про його коріння, вчені, як правило, сходяться на одній фальшивій ноті: походження етрусків «загадкове», «нез’ясоване», «невстановлене».
Ось типовий заголовок статті про етрусків - «Неразгаданная тайна этрусков. Откуда они пришли?»
Се беру з московського тижневика «За рубежом» (1981, №13), що передруковує статтю із французького часопису «Атлас».
Усе тут мовиться правильно: і те, що етруски були вельми працьовиті; і що принесли на терени Італії високорозвинену хліборобську культуру - вирощували овочі, тверду пшеницю, ячмінь, просо, гречку; і що в них було розвинене скотарство, зокрема, вони розводили корів, свиней, коней. І що жінка займала в етруській родині привілейоване становище - і се вражало дикі автохтонні племена, де жінка була рабинею. Справедливо мовиться в статті і про те, що етруски збудували дванадцять великих міст…
Та ось прикра і дивовижна «недобачливість» автора: він уперто не подає назв тих 12-х міст. Чому? Та тому, що ВСІ ЕТРУСЬКІ МІСТА МАЮТЬ УКРАЇНСЬКІ НАЗВИ. А саме: ОРІАНА (!), КОРДОН, КУРІНЬ, ПОРУСІЯ, КОСА, ЛУКА, ОРАТАНІЯ (Аrtana), РУСАЛІЯ, КУМА, МАЛЮТА, КОТОРА, СПИНА (в розумінні: місцевість, де зупинилися переселенці), ГАЛИЧІ (де мешкали переселенці з Галича на Прикарпатті).
Російські та європейські автори уперто обминають гідроніми та топоніми Етрурії, хоча се є, як відомо, достовірним науковим матеріалом для кожного вченого. Адже в назвах річок, урочищ, міст відбилася найдавніша пам’ять про племена. А назви річок Етрурії також суто українські: МОКРА, ОРАНА, ТИЧИНА… Тож етруски - СЕ Є ДАВНІ УКРАЇНЦІ, ВИХІДЦІ З ПРИКАРПАТТЯ.
Найбільшим містом Етрурії була ВІЯ, що «за розмірами дорівнювала Афінам» (Діонісій Галікарнаський) і «не поступалася Риму ні засобами оборони, ні міцністю своїх стін» (Плутарх). Коли почався занепад Етрурії, римляни штурмували її 10 років і ледь спромоглися її взяти.
Античні автори називають Вію столицею Етрурії. Але ж Вія - теж суто українська назва (є припущення, що правильніше столицю Етрурії назвати Вій, бо сей міфічний персонаж давньоукраїнської міфології був популярним у ті часи).
За описом Страбона, житла свої етруски називали «КУРЕНІ» ( бо в кожному помешканні стояла піч, яка куріла). Через те античні автори іноді називали етрусків КУРИТАНАМИ.
За свідченням античних авторів, етруски принесли в Північну Італію культуру землеробства й осілого тваринництва. Малочисельні автохтонні племена Італії вперше побачили вози на чотирьох колесах, залізні плуги, вершників, а також насіння пшениці, проса, гречки, жита. Етруски навчили місцевих жителів орати, сіяти, прясти, ткати, кувати, колісникувати, стельмахувати, ознайомили з гончарним колом, з металургійною справою ( навчили добувати залізну руду та будувати й експлуатувати домниці) тощо.
Водночас етруски розвивали свою етнокультуру. До могутньої держави Етрурії приєднувалися інші пелагічні та автохтонні племена, котрі заселяли Італію. Зокрема, й могутнє державне утворення стародавнього українського племені ОБРИЧІВ зі своїми трьома сотнями міст (ОДРА, ДОЛА, ГОСТРА та інш.).
«Від берегів Тибру й до Альпійських гір, від одного моря до другого - все було заселене етруськими племенами», - писав Тит Лівій.
Етрурія - ПЕРША ФЕДЕРАТИВНА ДЕРЖАВА СВІТУ. До неї входило дванадцять давньоукраїнських племен. І поділена вона була на 12 округ. Тобто кожне плем’я становило самостійну округу, на чолі якої стояла виборна старшина (виконавча влада). А законодавчою владою в кожній окрузі було ПЛЕМІННЕ ВІЧЕ. Водночас кожна округа мала своє місто-столицю. Етрурія була держава демократична, правова, мирна. Проте з часом вона розпалася на дванадцять республік. А на думку Страбона, послабили її сусіди, які почали нападати на неї, - і автохтонні племена, і …свої!
Першими віроломно напали на етрусків їхні найближчі родичі - ГАЛЛИ (стародавні галичани).
Старовинний міф, що народився десь на обширах між Дністром і Дніпром, розповідає про такі події. Якось давно-предавно Божич-Золоте Сонце заспав свій ранок. Уже й орачі вийшли в поле, а Світило не сходить. Страшно стало людям. Розвели вони велике вогнище, вполювали звіра й принесли його в жертву богам, ще й гучні молитви свої зголосили до неба. І почула ті молитви Коляда, богиня Неба, мати Божича. Стала будити вона свого сина, а він і вухом не веде - спить богатирським сном. Розсердилася велика богиня: схопила синове вухо та й вирвала його - і вмить перетворила в дивовижного птаха, що горланисто заспівав: «Ку-ку-рі-ку!» - і збудив Божича-Золоте Сонце.
Відтоді та птиця - галаном її назвали люди, а згодом ще й півнем - щоранку будить і Божича-Золоте Сонце, й увесь люд та всенький світ: будить до праці, до діяння. Відтоді Сонце ніколи не запізнюється до людей.
Такий міф. А реальність полягала в тому, що, вирушаючи на нові землі, молоді общини русів брали з собою в путь голосистих галанів - півнів, аби вони будили мандрівників на світанні, щоби пораніше вирушити в дорогу і, доки спека не впаде, пройти якнайбільше верст.
Співучі галани були великим дивом для автохтонних племен - і вони перенесли назву птиці на ціле плем’я мандрівних русинів: назвали їх галанами, або галлами.
За описами Плутарха, Страбона, Лівія й Полівія, галли (їх античні автори називають ще й кельтами) не лише захопили значну територію Етрурії, а й вигнали етрусків за межі своїх володінь.
Русин убивав русина. Пролилася братерська кров. І це був лише початок. 420-го року до н.е. на етруське місто Капую напало давньоукраїнське плем’я компанійців і вирізало етрусків до ноги. 417-го року поляни, що мешкали на терені Італії захопили етруське місто Куму.
Першопричиною сих кривавих акцій я вважаю заздрість. Є така негативна національна риса в українців: «Щоб у сусіда корова здохла!» Заздрість виникає там, де відсутня державницька ідея. Та найголовніший продуцент заздрості - нерівність, що характерна для людей.
Етруски були найталановитішими, найпрацьовитішими, а отже, й найбагатшими з усіх племен. Саме вони ще в IV ст. до н.е. постачали Рим продовольчими товарами у неврожайні роки. Вони забезпечували провіантом римське військо, що вело війни проти Ганнібала.
Діодор Сицилійський із великим захопленням описує завжди родючі ниви етрусків, де вони вирощували овочі, пшеницю, ячмінь, просо, гречку, розкішні виноградники. Етруски випасали незліченні табуни коней, стада корів, овець. Розводили багато свиней, бо любили сало. У всьому відчувався розмах і невгамовність української діяльної вдачі. А ще вони були неперевершеними майстрами з виготовлення кераміки та обробітку металів (у цьому проявилася генетична пам’ять українців трипільської доби).
…Особливо великого удару по Етрурії завдали галли 388 року до н.е. Вони перейшли через Альпи, зненацька захопили етруське місто Милан і нещадно пограбували його. Того ж року римські легіони також напали на Етрурію і захопили в полон 8000 чоловік. Наступні нашестя галлів 363, 358, 355, 347 і 346 років до н.е. остаточно зруйнували Етрурію як державу і водночас зміцнили автохтонний Рим, що поглинув етрусків та їхню культуру.
Розбрат між давніми українськими племенами на терені Італії - трагічна сторінка нашої історії. Перший про це сказав Страбон: «Якби етруски не розділилися на окремі племінні управління, то вони не лише могли б дати відсіч нападникам, а й самі нападати й вести щасливі війни».
Але, вмираючи, Етрурія народила дві великі держави - Стародавню Грецію і Римську імперію. На багатій етруській (давньоукраїнській) культурі виросла антична культура Еллади та Риму. Про це пишуть античні автори: «Искусства и науки мы получили от этрусков, ибо они были самым просвещенным народом древнего мира» (Тит Лівій у перекладі О. Черткова).
«Найосвіченіший народ стародавнього світу»
Маємо пишатися такою
оцінкою українського народу в давнину.
Се є справедлива оцінка. Вона підтверджується фактами, які не слід оминати: для побудови Капітолійського храму в Римі залучили зодчих і робітників з Етрурії. Це вони вилили бронзову вовчицю з двома дітьми, стверджує Тит Лівій.
Римляни посилали дітей учитися в школи Етрурії. «Вчили етруську мову так, як тепер грецьку», - пише Тит Лівій.
А ось свідчення Страбона: «Від етрусків римляни запозичили своє богослужіння, будову храмів, жертвоприношення, музику, одяг, зброю, всі види віри, судочинство, консулів».
Отже, час забути антинаукові небилиці про те, як римська культура впливала на наддніпрянську. Слід ґрунтовніше вивчати історичну місію давніх українців у творенні давніх культур і цивілізацій. Маємо відновити справедливість щодо багатьох дав-ньоукраїнських племен і держав - зовсім забутих, навіть викреслених з пам’яті історії. Маю на увазі такі міста, як… Скіфополь.
Мабуть, ми б і не знали про це славне колись давньоукраїнське місто на терені стародавньої Палестини, якби не «Библейская энциклопедия», що була видана в Москві 1891 року стараннями та коштом архімандрита Никифора. На сторінці 657 сього раритетного видання є стаття «Скіфополь» (у московському виданні Біблії за 1911 рік є рядки: «И Манассия не выгнал жителей Бефсана (который есть Скифополь) и зависящих от него городов»). Так ось в енциклопедії говориться, що Скіфополь (інша назва Скіфський город, чи Бео-Сан) лежить за 600 стадій від Єрусалима. Енциклопедія пише: «Он был весьма сильною крепостью как по своему естественному положению, так и по своим искусственным укреплениям, величественные развалины коих сохранились и доныне». І далі найголовніше: «Во времена Спасителя (тобто за часів Ісуса Христа) Скифополь был ГЛАВНЫМ ГОРОДОМ ДИКОПОЛЯ, ИЛИ СОЮЗА 10 ГОРОДОВ, населенных большею частью язычниками».
Отже, Скіфополь - столиця Дикополя, союзу десяти міст, що їх населяли язичники, тобто давні українці, діти Сварога й Дажбога.
Дикополе… Се ж наше південно-степове Дике Поле, пам’ять про яке понесли скіфи з-над Дніпра в далекі землі. Туди, на руїни Скіфополя, годилося б спорядити археологічну експедицію НАН України. Віриться, що такі експедиції в майбутньому, коли Україна зміцніє, проводитимуться.