|
|
| Невеликі гроти Кам’яної Могили й досі вражають своєю величною монументальністю |
(Закінчення. Початок у №19-20)
До царя і семи племен
Тисячоліттями ті, що приходили до Кам’яної Могили, залишали на її каменях свої «автографи». У цих малюнках застигли часи і світи тих далеких епох. А деякі вчені-науковці навіть вважають, що на території України, на Кам’яній, знаходиться колиска протошумерської цивілізації. До такого висновку, зокрема, прийшов відомий російський шумеролог Анатолій Кифішин, що розшифрував петрогліфи з цього унікального пам’ятника людської цивілізації. Він знайшов докази того, що в цих місцях у VIII - III тисячоліттях до нашої ери існувала протошумерська культура.
Анатолій Кифішин, зокрема, вважає, що цей унікальний природний феномен, з його незліченними карнизами і склепіннями гротів, був головним святилищем протошумерських племен, а потім - і шумерських держав Дворіччя. Накопичувачем і розповсюджувачем величезної кількості інформації, яка, безумовно, зіграла величезну роль у розвитку і формуванні багатьох етносів. Кам’яна Могила була в той час своєрідною Меккою, куди з усіх кінців світу сходилися жерці, могутні правителі, прості смертні… Жерці переписували і звіряли тут священні тексти, творили жертвоприношення, царі вершили суди чи вимолювали у богів багатство і могутність…
|
|
| Вид із вершини Кам’яної Могили на музей |
Вже тоді, тобто 85 віків тому, ця цивілізація знала основи астрономії, секрети виплавки металів, мала плуг і колісницю, писемність. Анатолій Кифішин з усією відповідальністю стверджує, що більш древнього пам’ятника писемної історії, ніж Кам’яна Могила, ніде у світі не знайдено. Вчений схиляється до думки, що прабатьківщиною людських цивілізацій була не Месопотамія, не долина Нілу, не Середземномор’я, а територія, яку займає зараз південно-східна частина України, тобто Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Херсонська області і Крим. І що саме Кам’яна Могила була хранителькою і розповсюджувачем накопичених знань людей епохи пізнього палеоліту, а потім - мезоліту й енеоліту. Відкриття і дешифровка протошумерської писемності, за Кифішиним, дає серйозний привід для перегляду історії давнього світу. Так, вік писемності (якщо петрогліфи Кам’яної вважати за таку) відразу збільшується на три з половиною тисячоліття.
Хоча питання це далеко не однозначне і викликає гарячі дебати серед науковців. Однак вагомим є те, що визнають особливі характеристики Кам’яної Могили саме ті науковці, які є визнаними авторитетами на цій царині. Зокрема, сам Анатолій Кифішин про Кам’яну Могилу вперше ді¬знався від високоповажного радян¬ського археолога
О. Бадера, який ще у 1936-38 роках керував Азово-Чорноморською експедицією. Саме Бадер вперше висловив думку про те, що Кам’яна Могила - пам’ятник шумерської культури. Однак тоді в середовищі істориків-учених ця парадоксальна гіпотеза ні розуміння, ні підтримки не знайшла.
Пройшло багато років, і вже київський відомий учений-археолог Юрій Шилов привіз у Москву свіжі наукові публікації про Кам’яну Могилу директора заповідника-музею при ній Бориса Михайлова, які були доповнені численними уточненими наскельними малюнками, чи, як їх ще називають, петрогліфами. Юрій Шилов попросив Кифішина уважно переглянути ці давні «художества»: чи не фінікійські це часом письмена? Кифішин підняв результати роботи експедиції археолога М. Рудинського, який теж вів розкопки на Кам’яній Могилі з 1950 року, інші матеріали, зібрані не одним поколінням істориків і археологів. Потрібен був нетрадиційний підхід, неординарний погляд на це унікальне явище, глибокий і всебічний аналіз. А після такого аналізу, вивчення й осмислення результатів дослідження всі сумніви в Анатолія Кифішина зникли: перед дослідником були шумерські письмена, тільки більш архаїчні, аніж ті, які йому раніше доводилося розшифровувати. Перший же напис, збережений у таємничих гротах Кам’яної Могили, який він прочитав одразу, означав: «…Шара - цар країни і семи племен».
|
|
| Кам’яна баба - охоронець заповідника |
…У середині 90-х Кифішин уперше побував на Кам’яній Могилі, познайомився в Борисом Михайловим, який, будучи директором заповідника, 30 років вивчав цей унікальний пам’ятник. Скепсис Михайлова не зупинив Кифішина, який твердо вирішив продовжити гігантську за обсягами роботу і спробувати дешифрувати всі відомі написи Кам’яної Могили: всі 140 величезних панно. За рік він переклав більше сорока написів. В основному, вони носили релігійно-ритуальний характер. Був прочитаний і літопис, що зафіксував імена першої і другої династій протошумерських і шумерських царів. Салькалямдук, Ліндугуд, Месломтаза, Іїндара… Імена давно забутих богів і людей, приховані за лаштунками тисячоліть, відроджувалися із небуття, розповідали про події тих далеких часів. Один із дешифрованих написів, зокрема, повідомляв: «На ріці Нунбірду цариця Салькалямдук судом води правителя Маргаша судила». На думку перекладача, суд над Маргашем проходив на Кам’яній Могилі у 2493 р. до нашої ери, що підтверджують раніше прочитані Кифішиним шумерські документи. Цариця Салькалямдук - справжня історична постать, бабуся знаменитого засновника першої династії Ура, царя Месопотамії.
Однак є й багато тих з істориків та археологів, хто не поділяє думок Кифішина. Серед них був і нині покійний Борис Михайлов. Потрібні вагомі докази, наполягав він, що це - протошумерські письмена, глибокий аналіз предметів матеріальної і духовної культури стоянок, поселень, могильників, історичних, літературних та етнографічних джерел різних епох і народів.
А на фізичному плані крапку у глибоких дослідженнях поставили надійну: вхід до більшості печер та гротів було засипано й замуровано. Щоб буцімто зберегти від руйнування. А ще - через тех¬ніку безпеки. І якщо ще в минулому році мені вдалося побувати в таких відомих гротах, як печера Чаклуна та печера Риб, доторкнутися до письмен-петрогліфів, зроблених протошумерським «журналістом» кілька тисячоліть тому, сфотографувати ці дивні знаки віків, то вже нинішнього року частина раніше відкритих гротів стала недоступною.
…Отож часи ідуть і змінюють світи. Не змінюється лише людська сутність, що прагне до знань і збереження правікової мудрості етносів і народів. Ото і є незнищенна вічність буття. А ми можемо лише зав’язати свій вузлик на довгій нитці історії. А ще - припасти до вічних джерел, що зберігають найсвятіші таємниці людства.