|
|
| Заступник отамана Київського міського товариства УРК, генерал-майор УРК Василь Вовченко |
Лінія долі козаків Вовченків із Вінниччини, традиції яких продовжує вже в XXI столітті заступник отамана Київського міського товариства Українського Реєстрового Козацтва, генерал-майор УРК Василь Вовченко, пролягла через Запорозьку Січ, через Хортицю і Брацлавщину, шляхами Національно-визвольної війни 1648-1654 років, змагань за незалежність Української держави пізніших часів - аж до сьогодення.
Мій дід був запорожцем на Січі
Козацький рід Вовченків походить із села Жорнище Іллінецького району, що на Вінниччині. Рід цей давній, древній, як і саме село. Жорнище, розташувавшись на берегах річки Семирічки, притоки Сібоку, було постійним осідком для поколінь пращурів. Про це говорить і назва поселення, яка пішла саме від тих, хто тисячоліття і більше тому у великому кар’єрі видобував камінь для жорен. Як свідчать археологічні дослідження, кар’єр поблизу села розроблявся з II століття до н.е. до XI століття н.е. включно, а розвозилися жорна з берегів Семирічки по всій Правобережній Україні, а то й далі. Тож беззаперечно можна сказати, що село Жорнище відіграло визначну роль в історії краю й України, бо виготовлені у ньому жорна годували не одну сотню, не одну тисячу сімей гречкосіїв по обох берегах Дніпра. Втім, історія села славна не лише своїми ремеслами, а й тим, що тут, серед мальовничої природи, на багатих, родючих землях, селилися й жили, співали українських пісень, мережили вишиванки наші предки-трипільці, скіфи, поселення яких знайдено в урочищах «Куряче» та «Галявина», у Слободенському лісі.
Жили й сіяли хліб, народжували й пестили дітей, передавали їм свої традиції і звичаї, жагу свободи й волі, свої мрії і надії на щасливе й вільне життя. А разом з ними волю до боротьби, силу протистояти загарбникам, чи то литовським, чи то польським, чи то московським. Покоління за поколінням отримували у спадок від батьків козацький характер і вдачу, яка не терпить поневолення й брехні. Тож приходить час, і Жорнище стає осередком національно-визвольної боротьби проти чужоземного поневолення. У 1648 році на Вінниччині формується Кальницький полк, який, за реєстром 1649-го, складався із 19 сотень: Балабанівської, Дашівської, Іллінецької, Животівської, Липовецької, Немирівської, Погребищенської, Прилуцької, Тетіївської та інших - і налічував 2046 реєстрових козаків.
|
|
| Козацький патрульний загін «Козацька варта столиці». Ліворуч - заступник командира загону Василь Вовченко |
Полк існував з 1648 по 1678 та з 1704 по 1708 роки. Спочатку полковим містом був Кальник, згодом його центром стає Вінниця, і полк отримує однойменну назву. Серед очільників Кальницького (Вінницького) полку свого часу були Остап (Євстафій) Гоголь - предок Миколи Гоголя, Іван Богун, Іван Сірко.
Одна з найчисельніших сотень полку, Жорницька, в історію національно-визвольних змагань вписала чимало славних сторінок. Село Жорнище у той час було чи не найбільшим на Брацлавщині, і майже усе доросле чоловіче населення було «у козаках», десятиліттями не випускало зброю із рук, власною кров’ю поливало шлях українського народу до свободи.
Жорнище, як сотенне містечко Кальницького полку, було ще й значним військовим укріпленням, за яке постійно точилися запеклі бої. У 1675 році польські війська під проводом самого короля вели бої за Жорнище проти загонів гетьмана Петра Дорошенка.
Вихідці з мальовничого подільського села шукали слави і на Запорожжі, у битвах під Пилявою, Зборовом, Берестечком, Батогом, Конотопом, Полтавою. Розповіді про козацькі шляхи Вовченків і нині зберігаються у родині реєстрового козака. Тож і сам він прийшов у козацтво не випадково, а за покликом серця, за голосом прадідів, що козакували на Січі. Втім, хто про те знає тепер напевно? Хто про те розкаже? Хіба що серце, хіба що душа…
Нашу генетику не змінити
Василя Вовченка, заступника отамана Київського міського товариства УРК, кавалера трьох найвищих козацьких нагород (він відзначений бронзовим, срібним та золотим хрестами реєстрового козацтва, а ще медалями та відзнаками за охорону правопорядку у столиці, церковними - за відродження духовності), колеги, товариші, козаки знають як людину надійну, товариську, а ще як майстра на всі руки. Це теж, певне, прадідівський спадок, що передався з генами. За козацьких часів село Жорнище, звідкіля рід Вовченків, славилося ремеслами - тут мешкали найкращі на усю околицю бондарі, шевці, ковалі - самих тільки кузень у селі було вісім, а ще чотири водяних млини. Кожен мав удома як не гончарну піч і ліпив горщики, так ткацький верстат і ткав верети, килими, полотно. І собі, і на продаж - село стояло на порубіжжі, на перехресті шляхів, тож завжди торгувало.
|
|
| Київські реєстровці з учнями столичної загальноосвітньої школи №252 |
До праці, як і його вся родина, Василь Вовченко був звичний змалку. Уже шестикласником працював у радгоспі, влітку пас корови - росту був невеликого, то спершу на коня, об’їжджати череди, хлопця підсаджували друзі.
У пастухах, у тому першому правдивому університеті сільського життя, Василь багато чого навчився - щонайперше поважати працю, цінувати копійку. Мабуть, саме тоді зрозумів, що вміння та знання - це сила. Якщо нічого не вмієш, нічого не знаєш, тебе навіть у пастухи не візьмуть, бо й тут, на зеленому роздоллі, потрібно й коня осідлати, і корів вчасно напоїти, не перепасти, але й не залишити голодними. Словом, тут своя наука, яку хлопець
освоїв, допомагаючи матері, Антоніні Василівні, що працювала на фермі.
Корінням роду приростає людина до землі, до рідного села, у якому Василь Васильович нині на місці батьківської звів нову хату. Але тоді, у юні роки, хлопцеві хотілося у широкий світ, тож після
успішного закінчення школи вступив до технічного училища цивільної авіації. Потім пішов до армії, служив на флоті, згодом, як спортсмена (мав вагомі успіхи в легкій атлетиці, волейболі, кандидат у майстри спорту з вільної боротьби та гирьового спорту), Вовченка переводять до автомобільних військ, до спеціальної роти. Зі служби повернувся з нагородами - двома медалями. І знову - на рідний авіаційний завод.
Василь Вовченко працює і навчається в авіаційному технікумі, де отримує спеціальність техніка-технолога з холодної обробки металів. Згодом вступає до вишу і змінює професію: з авіації переходить на будівництво, щоб заробити квартиру для молодої родини, у якій одна за одною з’являються дві доньки. Нині вони - випускниця та студентка академії міліції - надія і гордість батька.
Родина, робота, громадська діяльність, козацтво - найважливіші складові світу Василя Вовченка. Своє життя він не уявляє без дітей і онучки, без друзів і козаків, з якими відчув себе справжнім нащадком запорозьких лицарів, людиною, що має коріння, древній козацький рід.
Присягу на вірність Українському Реєстровому Козацтву Василь Вовченко приймав чотири роки тому у козацькій церкві на Солом’янці. З перших днів реєстровець активно включається у роботу Київського міського товариства УРК, яке очолює В’ячеслав Тарасов. Отаман та його заступник зосереджують свої зусилля на роботі з молоддю. З пропозиціями щодо створення шкільних козацьких республік та козацьких класів ідуть у загальноосвітні школи, середні спеціальні заклади. Поза увагою реєстровиків столиці не залишилося майже жодної загальноосвітньої школи в Оболонському та Святошинському районах. На черзі створення козацьких республік у школах інших районів Києва.
Іде козацька зміна
За ініціативи та підтримки столичних реєстровців учні проводять тижні козацької слави, походи історичними місцями, спортивні змагання. До змагань готуються класами, школами особливо ретельно, бо ж хто з козачат не хотів би, як Василь Вовченко, більше сорока разів однією рукою піднімати важезну, двопудову гирю!
Розповідаючи про проблеми та перспективи створення козацьких республік, Василь Васильович з радістю зазначає, що діти залюбки вступають до козацьких лав, цікавляться історією козаччини, з гордістю називають себе козаками. Це означає, що у козацтва є надійна юна зміна.
«Козацька варта столиці»
Саме таку назву носить козацький патрульний загін, що разом із правоохоронцями Святошинського та того ж таки Оболонського районів оберігає у свята й вихідні спокій мешканців столиці. Під час патрулювань «Козацької варти столиці» було затримано не одного порушника правопорядку.
Василь Вовченко, заступник командира загону, відзначає, що не менш важливим завданням козацьких охоронців є профілактика правопорушень, роз’яснювальна робота з молоддю. За активну участь у роботі загону «Козацька варта столиці» Василь Вовченко нагороджений медаллю «За охорону порядку».
Добрі справи та авторитет реєстрових козаків Київщини - гідний приклад для наслідування. У рідному селі Жорнище, де Василь Васильович уже завершує будівництво нового будинку, його тільки й розпитують про козацький осередок, діяльність «Козацької варти», просять привезти односельцям козацьку газету. А нещодавно до пана Василя звернулися односельці з проханням організувати козацький осередок УРК у Жорнищах. З проханням прийняти до козацького товариства звернувся навіть місцевий священик.
Що й казати, у козацькому краї нащадки славних козаків, що боролися за кращу долю України, завжди будуть почувати себе КОЗАКАМИ.