|
|
| Данило I Галицький – князь Галицько-Волинський і Великий князь Київський (1240 р.), король Русі (1253 р.) |
Про українців як прадавній народ ідеться в багатьох історичних розвідках та документах, але цю інформацію не надто розповсюджували, а частенько робили все, щоб вона навіки канула в Лету. Про роками й віками замовчуване нині начебто говорять на повну силу, а подеколи - навіть аж занадто. Та річ у тім, що найчастіше обходяться патріотичними закликами, палкими гаслами, далі яких наш історичний віз ніяк не може зрушити з місця. Все-таки мало ми шануємо прадідів, навіть знаменитих. Часом, безмовно й не заперечуючи, віддаємо іншим народам свою славу й гордість.
«Славних прадідів великих правнуки погані…»
Справедливі слова Тараса Шевченка. Адже мало-таки ми знаємо про наших славних попередників. Приміром, про полтавця, нащадка козацького роду адмірала Василя Завойка. Сама дізналася випадково. Жителька Петропавловська-Камчатського розшукала мене за публікаціями про діячів культури й історії у пресі й завітала до редакції газети «Хрещатик», де я тоді працювала. Розказане нею зворушило до сліз. Було соромно, що людина з Далекого Сходу, зовсім не українка, піклується, щоб славне ім’я нашого земляка не вкрилося попелом забуття. Там, на далекій Камчатці, його знають і шанують, бо не забули добрі справи вихідця з України. Перебуваючи на посаді губернатора Камчатки, Василь Завойко очолив оборону Петропавловська в часи Кримської віни й став національним героєм. І… навчив камчадалів вирощувати на не надто придатній для хліборобства землі овочі, сам показуючи приклад… За часів його губернаторства там почали будувати теплі оселі, молоти зерно, випікати хліб, чим врятували місцевий люд від споконвічного холоду й голоду… Захищав наївних мисливців від спритників, коли ті за безцінь «скуповували» дорогі хутра. Багато чого зробив для розвитку забутої Богом і людьми землі, проживши на Далекому Сході майже двадцять років. Там його іменем названо вулиці, селище, острівець і навіть острів та затоку, а ми, хоч як це сумно констатувати, забули цього чоловіка, хоча його прах покоїться в українській землі, в Кривоозерському районі на Миколаївщині.
Візьмімо Пилипа Морачевського - першого перекладача українською мовою Євангелія... Скажете, що першими витлумачили по-українському Святе Письмо Панько Куліш, Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй?.. Звичайно, досі офіційно так і вважають, але ж насправді саме уродженець чернігівського краю, односелець моєї мами (з придеснянського села Шестовиці, де нині проводять щорічний фестиваль «Коровель»), так чудово справився з непосильним, як на той час вважали, завданням, довівши: українська мова - не місцева говірка, не діалект «вєлікого і могучого», а повноправна лінгвістична структура. Чим неабияк перепудив можновладців Російської імперії, мимоволі спричинивши появу горезвісного Валуєвського циркуляра. Євангеліє вийшло через майже тридцять років після смерті вченого накладом сто тисяч примірників. На титулі вказано прізвища всіх, хто сприяв його публікації, крім самого перекладача… Витримало не одне перевидання в Америці, куди завезли дорогоцінну книжку перші емігранти з України.
|
|
| Святослав Ігорович (Заво¬йовник) – Великий князь Київський (945-972 рр.) |
Всесвітньо відомий полярник Георгій Сєдов. Його вважають російським ученим, а прийшов він у світ широкий у злиденній хатині під очеретяною стріхою - в родині рибалки, в маленькому селищі на березі Азовського моря Кривій Косі, що поблизу Маріуполя. Перші літери вивчив у… чотирнадцять літ, а зумів досягнути таких вершин у пізнанні льодового континенту, які не змогли підкорити інші, муштровані всілякими науками ще змалечку… Щоправда, віддав за це життя, назавжди залишившись у краю вічної мерзлоти й білого безгоміння. Я була на його батьківщині, в Кривій Косі. Земляки не забули прославленого краянина. Там працюють чудовий музей Георгія Сєдова, школа його імені, але ж цього замало…
А чи багато з нас знають, що прадідом «російського» композитора Петра Чайковського був козак Чайка? Либонь, тому його так вабила Україна, Кам’янка, де на місцевому фольклорі написав чимало видатних творів?! Приміром, темою фіналу Другої симфонії, названої після першого ж виконання «Малоросійською», слугувала жартівлива пісенька «Журавель». І наспівав її йому слуга родини двоюрідної сестри, в якій гостював майже щоліта. Ось що згадує про це сам Чайковський: «Частину успіху я приписую справжньому композиторові цього твору Петру Герасимовичу, який у той час, коли я писав і награвав «Журавля», підспівував: «Таки, таки дибне, таки, таки щипле»…
Проект «Українці в світі» розказав багато цікавого
Можна навести ще безліч прізвищ достойних і несправедливо забутих наших краян, якими інші народи пишалися б і робили все задля того, щоб про них дізнався світ, аби ідентифікувати ці постаті як національне надбання, наголошуючи: вони належать саме їм. Може, колись так буде і в нас.
Нині з’явився для цього шанс: проект «Українці в світі» Всеукраїнського об’єднання «За Помісну Україну!» зібрав разом духовних подвижників від доби Київської Русі до сьогодення. Його мета - явити сучасникам діячів у різних сферах людської діяльності, народжених Україною.
Однією з ластівок проекту стала однойменна галерея, започаткована 2008 року громадською організацією «За Помісну Україну!» на чолі з Петром Андрійовичем Ющенком і передана безплатно у власність держави. Нараховує вона понад три тисячі портретів відомих і маловідомих діячів, шанованих і забутих особистостей. Донедавна була розташована у столичному Центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім». Там було представлено портрети геніальних українців, починаючи від доби Київської Русі й до наших днів, які відіграли помітну роль у історії світової культури в різних сферах діяльності. І хоча Указом Президента України від 15 лютого 2010 р. № 167/2010 галереї надано статус національної, нинішнього літа її наказали… демонтувати. Унікальні експонати, які б у розвинених державах стали національною гордістю, фактично опинилися без прихистку… А втім, коротко про це зібрання.
Вся історія України під одним дахом
Художники з усієї України на підставі досліджень вітчизняних та іноземних історичних джерел і відтворення старовинних гравюр намалювали портрети достойників, а деякі надали для експозиції музейні фонди України. Понад дві сотні чудотворних ікон Пресвятої Богородиці Діви Марії зібрали з храмів України. Серед них: «Печерська» - з Києва; «Зарваницька» та «Поча-ївська» - з Тернопільщини; «Грушевська» й «Самбірська» - із Львівщини, «Святогірська» - з Донецька, «Охтирська» та «Путивльська» - із Сумщини; «Бахчисарайська» - з Криму.
Широко представлено княжу добу нашої історії. Рівноапостольна княгиня Ольга, князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Галицький… Сини і дочки київських князів правили Францією, Норвегією, Данією, Угорщиною, Шотландією, Грузією, Візантією, Османською та Російською імперіями. Українські могутні гени проросли в європейський менталітет. Здавалося б, їх представляти немає потреби, кожен свідомий українець знає цих до-стойників ще зі шкільних років. А втім, переписувачі історії можуть ненароком «забути» про звитяжців, які творили державу Україну. Отож пам’ять про них треба залишити нащадкам, щоб не стали іванами безрідними.
За польсько-литовських
часів українські видатні діячі відстоювали права поневоленого народу, його самобутність і духовність. Любарт Гедемінович, Симеон Олелькович, Михайло Глинський, Костянтин Острозький, Іов Борецький...
Славні лицарі-козаки, котрі боронили рідну землю від чужинецьких нападів і відродили українську державність. Оспіваний у думах і піснях засновник Запорозької Січі Дмитро Вишневецький-Байда, який героїчно загинув у турецькій неволі. Перший із козацьких ватажків Криштоф Косинський, котрий кинув виклик польсько-шляхетським поневолювачам. Северин Наливайко, Петро Конашевич-Сагайдачний - творці держави вільних козаків. Козацтво стало потужною військово-політичною силою, відомою у всій Європі, брало участь у визвольних війнах у Франції, Німеччині, Австрії і навіть Іспанії.
У середині ХVІІ ст. український народ рішуче повстав проти польського шляхетського панування. Чимало лиха коїлося за часів Великої Руїни, коли українські землі шматували три сусідні держави: Московське царство, королівська Польща і султанська Туреччина. Та попри все, ця трагічна й водночас героїчна доба дала чимало визначних імен. Гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Кирило Розумовський… Іван Мазепа, затаврований як зрадник за прагнення створити вільну державу. Пилип Орлик, котрий написав Конституцію 1710 р., випередивши Європу на 80 років. На честь його сина названо аеропорт, що поблизу Парижа.
|
|
| Експозиція портретів великих українців у головному корпусі Національного педагогічного університету ім.Михайла Драгоманова приваблює відвідувачів різноманітністю і багатством історичного матеріалу |
Незважаючи на війни та лихоліття, українці були віруючим і освіченим народом. Юнаки навчалися в університетах Європи, а грамоту знали навіть сільські дівчата, чим неабияк дивували іноземців. Серед слов’янського світу найперші книжки, надруковані кирилицею, були українські. Вже 1460-го у Львові Степан Дропан друкував книги тогочасною українською мовою, тобто на 112 років випередив Івана Федорова. А й досі побутує міф про першодрукаря Івана Федорова.
З України до Московської держави ринула потужна хвиля вчених: Симеон Полоцький, Гедеон Вишневецький, Іоанн Максимович, Петро Могила… Перша школа 1649 року в Москві, друкарні, театр, українські книги, перекладна література, музика й нотне письмо - це лише деякі українські віхи на шляху пробудження російської духовності. Сам цар Федір наказав одяг «малоросійський великоросіянам носити».
Українці заснували школи від Воронежа до Іркутська, від Архангельська до Астрахані. За участі Стефана Яворського створено першу вищу школу Росії - Московську слов’яно-греко-латинську академію на зразок Києво-Могилянської. Феофан Прокопович, тодішній голова «вченої дружини» Петербурга, сприяв відкриттю Російської академії наук. У другій половині ХVІІІ ст. у Москві й Петербурзі працювала плеяда високоосвічених викладачів, перекладачів, видавців, письменників, журналістів.
До 70-х років ХVІІІ ст. вищі ієрархічні посади в Росії обіймали переважно українці: митрополити Філофей Лещинський та Димитрій Ростовський (у миру Данило Туптало), єпископи та архієпископи Феофан Прокопович, Рафаїл Заборовський, Стефан Яворський, Сильвестр Кулябка та багато інших.
Талановиті наші земляки працювали в різних галузях медицини. Тільки в другій половині ХVІІІ ст. серед викладачів і професорів медичних шкіл Росії було понад півсотні українців. А першим ученим-медиком з українським корінням, хто отримав Нобелівську премію з медицини, був Ілля Мечников, уродженець Харківщини. (Цього чоловіка й досі шанують у Франції, де покоїться його тіло. Я побувала в усипальні нашого краянина в паризькому інституті Луї Пастера. Він лежить поруч із своїм другом, на чию честь названо інститут. І як же здивувалися працівники інституту, коли я сказала, що він… з України. Мечникова там вважають вихідцем із Росії. Ось так.) Батьківщина фізика Жоржа Шарпака - вченого Пастерівського інституту в Парижі - Рівненщина, а економіст, викладач Гарвардського університету Семен Кузнець народився у Харкові. Обидва - нобелівські лауреати. За деякими підрахунками, цю вельми престижну відзнаку мають до сорока осіб з українським корінням.
Іван Пулюй - фізик і винахідник, доцент Віденського та професор Празького університетів, Степан Тимошенко - інженер, професор Мічиганського та Каліфорнійського університетів, автор найбільшого у світі моста через Міссісіпі. Микола Миклуха-Маклай - мандрівник, антрополог, етнограф, дослідник тропічної Океанії, Володимир Вернадський - природознавець, мінеролог і біохімік, основоположник вчення про біосферу та ноосферу, академік Петербурзької академії наук. Валентин Глушко - конструктор, творець реактивних двигунів, академік Академії наук СРСР, Костянтин Ціолковський - винахідник у галузі аеро- та ракетодинаміки, основоположник космонавтики. Авіаконструктор, винахідник гелікоптера, піонер авіації в Англії, Франції, США Ігор Сікорський розпочав шлях у науку з… київського двора на Ярославовому Валу.
|
|
| Олександр Безбородько (1747-1799 рр.) – козацький полковник, канцлер царського уряду |
Світова художня культура пишається творцями, народженими Україною, та шанує їх видатні імена. Євген Гребінка - письменник, статс-секретар Петербурзької академії мистецтв, людина, яка допомогла Шевченкові видати «Кобзаря». Художники Іван Сошенко, Ілля Рєпін, композитори Петро Чайковський, Ісаак Дунаєвський, танцівник, хореограф і керівник балетної трупи Паризької «Гранд Опера» Серж Лифар. (Я була на відкритті йому пам’ятника в Монте Карло. І знову здивувала люд, розповівши, що танцівник, який вніс неоціненний вклад у світову скарбницю балету, жив і зробив перші кроки на теренах богині Терпсихори в Києві. Мало ми пропагуємо своїх достойників.)
Не менш відомі спортсмени і тренери Іван Піддубний, Валерій Лобановський, Андрій Шевченко, брати Клички. Льотчик-космонавт Павло Попович, перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк… Перелік імен можна продовжити, адже, згадаймо, галерея нараховує понад три тисячі портретів.
Галерея залишилася просто неба…
Головна місія проекту «Українці в світі» - зберегти та ознайомити громадян України й зарубіжжя з творцями української і світової історії, наголосити на ролі вихідців із України у цивілізаційних процесах, продемонструвати потенціал українського народу, його внесок у світову духовну скарбницю та головне - формувати в нових поколіннях українців почуття власної гідності, пошани до національних героїв.
…У липні 2010 року виставку Національної портретної галереї «Українці в світі» демонтовано. Залишилися понад три тисячі безцінних експонатів, дві сотні чудотворних ікон Пресвятої Діви Марії Матері Божої, можна сказати, просто неба. Чи ж думали ініціатори кричущого акту вандалізму, що цим вони підрубали під корінь українське генеалогічне дерево? Либонь, таким чином звільнили місце в Центрі ділового та культурного співробітництва «Український дім» для інших акцій, скажімо, виставок-продажу різноманітного шмаття, яким і так переповнені київські площі, вулиці, переходи в метро… Ясна річ, за це платять чималі гроші. А який зиск з історії? Навіть національної?
Врешті-решт, мало хто думає про майбутнє. Звідти походять занепад освіти і патріотичного виховання молоді, засилля агресивної маскультури, яка нівелює особистість, насаджує несмак, жорстокість, насилля, викорінює все людське, пропагує культ м’язів і золотого тільця. Та чи ж не страшно, що маємо шанс виховати покоління безпам’ятків, байдужих до власного коріння?! А ще гірше - манкуртів, котрі не знають, звідки походять, отож робитимуть усе те, що скажуть чужі дядьки. За купюри, ясна річ.
І наостанок: за два роки існування в галереї портретів побували понад п’ятнадцять тисяч дітей і дорослих з різних куточків України та з-за кордону. Хочеться вірити, що іскорка національної гордості не згасне в їхніх душах, попри старання ненависників усього українського. До слова, 2010 року розпочато створення аналогічної галереї у Росії, для чого виділено одне з найпрестижніших столичних приміщень - колишній Музей Леніна на Красній площі…