|
|
| Каплиця Покрови Пресвятої Богородиці |
«Є місце на карті України, одна лиш назва якого сповнює серця українців гордістю і любов’ю. Піднімає національний дух і гідність, пробуджує історичну пам’ять. Вимовиш два слова – «Чигирин», «Чигиринщина» - і в уяві постануть козаки і гетьмани: Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко. Виринуть з туману віків гайдамаки та їх ватажки: Йосип Шелест, Максим Залізняк, Семен Неживий. Піднімуться з глибин Холодного Яру повстанці отамана Василя Чучупака, партизани Петра Дубового». Такими словами розпочинається краєзнавчий фотопутівник «Чигиринськими шляхами» відомої журналістки з Черкащини Лідії Титаренко, виданий у рамках туристично-краєзнавчого проекту «Від краю - до краю».
Презентацією цього путівника газета «Україна козацька» відкриває рубрику «Козацький туризм» і започатковує цикл статей про туристичні маршрути місцями козацької слави.
Уздовж Притясминських дюн
Біля пам’ятного знака «Чигиринщина» на автотрасі Черкаси-Чигирин розпочинається подорож до столиці України середини XVII століття. Земляний пагорб у вигляді козацької могили насипано обабіч шляху, який у давнину називали Чорним. Це по ньому, здіймаючи хмари куряви, наскакували з Дикого поля ординці, мчали на герць із чужинцями сотні і полки великих гетьманів. На шпилі узвишшя гордо здіймається до неба стилізована фігура вершника-козака з пікою у руках.
Побудовано пагорб-в’їзд на Чигиринщину у 1995 році на честь 400-ліття від дня народження Богдана Хмельницького. Одразу за чигиринськими «воротами» починається Худоліївка - село, що притулилося під піщаними кучугурами та сосновим лісом.
З історичних джерел та переказів
Як більшість поселень Чигиринщини, Худоліївка заснована у XVII ст. За переказами, тут оселився старий козак. Звали його Худолієм. Він обзавівся господарством, одружився і заснував хутір. Худоліївка знаменита тим, що звідси починаються родові корені видатного українського історика, керівника Української Народної Республіки, першого українського Президента Михайла Грушевського. У Худоліївці жили його діди-прадіди, котрі всі були священнослужителями. Досі збереглося місце, де стояла хата Грушевських. У селі діє православна церква Святої Параскеви.
Уважний мандрівник, оглядаючи з вікна автобуса чи автомобіля краєвиди Худоліївки, Трушівців, Краснопілля, інших сіл, що ведуть нинішнім Чорним шляхом до Чигирина, зверне увагу на довге пасмо піщаних горбів. Зараз вони густо вкриті сосновим масивом. А в давнину вітри підіймали з незаліснених, подекуди до десяти метрів заввишки бугрів важкі піщані хмари. Звідки ж узялися ці високі піщані «дюни» на переважно чорноземних теренах Черкащини? Цей природний феномен довго не могли пояснити. Ключ до розгадки запропонували історики. В арабських писемних джерелах IX століття вони знайшли розповідь про таємничу країну Артанію, а також про острів русів «завдовжки у три дні путі». На основі цих стародавніх описів, а також археологічних знахідок матеріальної культури виникла гіпотеза, що тисячу й більше років тому Дніпро-Борисфен ніс свої води не одним річищем, а кількома. Зокрема, нижче Дніпра він розділявся на два могутні рукави, які знову з’єднувалися в одне ціле за Чигирином. Той рукав, що ніс свої води аж у Холодний Яр, де у наступні століття постав Мотронинський монастир, був судноплавним. Це засвідчують знахідки уламків древніх кораблів, численні легенди. Територія у більш як сто кілометрів, котру омивала ріка, й була загадковим островом, про який згадував арабський мандрівник. Із плином часу Дніпро увійшов в одне русло. «На пам’ять» про зниклий рукав та «загублений» острів він залишив більш як 140-кілометрові піщані бархани, заліснені у середині 50-х років минулого століття.
|
|
| Паркова скульптура «Кобзар» біля підніжжя Замкової гори |
Боровиця - шаблі козацької криниця
З історичних джерел та переказів
Перші документальні згадки про Боровицю належать до початку XVII ст., як козацька слобода заснована 1613 р. на королівських землях Чигиринського староства на річці Боровиці. Уродженець Боровиці гетьман нереєстрових козаків Павло Бут підняв у 1638 році велике повстання проти польських магнатів. Після 1654 року містечко належало гетьманові Богдану Хмельницькому.
На високій дніпровській кручі потопає у густих садах велике село. Наприкінці 50 років XX століття частина Боровиці пішла під води «рукотворного моря» - Кременчуцького водосховища. «Перетворювачі природи» завдали Боровиці та навколишнім селам відчутної шкоди. І не лише матеріальної. Від переселення з осілих, прадідівських місць зазнали моральних втрат старі козацькі роди, загублено чималий історико-культурний пласт автентичного українського середовища. І все ж, попри нищення національної пам’яті, духовне, історичне осердя Боровиці живе. Старожили бережуть пісні, перекази, бувальщини про лицарське минуле свого села, про свого земляка Павла Бута (Павлюка) та його побратима Карпа Скидана. Це вони, відважні й непохитні, підняли козацько-селянські маси на збройне повстання проти польської сваволі. Сталося це за десять років до початку Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Тоді, похмурого грудня 1637 року, Павлюк з 6-тисячним товариством зазнав під Кумейками тяжкої поразки. Виданий зрадником, незламний гетьман мужньо прийняв мученицьку смерть. На стрімкому березі Боровиці височіє могила, насипана братами-козаками й названа Павлюковою. Поруч пам’ятний знак гетьманові, встановлений у наші дні на честь 355-ї річниці козацько-селянського повстання.
До Чигирина, до столиці
|
|
| Пам’ятник Максиму Залізняку у селі Медведівка |
З історичних джерел та переказів
Чигирин виник, за припущеннями дослідників, 1512 року. У жовтні 1592 року місту було надано Магдебурзьке право. З 1648-го по 1678-й рік Чигирин - столиця козацької України. Тут знаходилися гетьманська резиденція, генеральна військова канцелярія, державна скарбниця, архів, функціонувало 12 іноземних посольств, серед яких Швеції, Росії, Туреччини, Венеції, Трансільванії. Триста документів-універсалів Богдана Хмельницького видано за підписом «дано з города столичного Чигирина». Десять шляхів з’єднувало столицю з найбільшими містами Польщі і Росії.
|
|
| Тисячолітній дуб Максима Залізняка |
Біля Чигирина проліг знаменитий Чорний шлях, який з’єднував козацьку цитадель із Стамбулом. Після облоги та штурму Чигирина у 1677-1678 роках 200-тисячною турецько-татарською армією економічно знекровлене місто перестало бути гетьманською резиденцією і столицею козацтва.
Зараз у Чигирині діє музей Богдана Хмельницького, відтворено бастіон гетьмана Дорошенка, церкву Петра і Павла (XVII ст.), гетьманську резиденцію.
Огляд колишньої гетьманської столиці розпочнемо з історичної частини міста. Біля підніжжя Замкової гори, на місці козацького цвинтаря XVI-XVII ст., 1995 року побудовано каплицю Святої Покрови, у якій спочивають останки українських лицарів. Обабіч території колишньої гетьманської резиденції Богдана Хмельницького - єдиний в Україні музей видатного полководця, дипломата, засновника Української козацької держави.
Після перегляду експозиції підійдемо до Замкової гори. Біля паркової фігури кобзаря меморіальний знак повідомить про те, що у козацькій столиці двічі побував Тарас Шевченко. Після першої поїздки у 1843 році Кобзар виконав тушшю малюнок «Дари в Чигирині» та офорт під такою ж назвою.
У 1845 році, коли Шевченко вдруге приїхав до Богданового краю, з-під його пензля вийшли ще два краєвиди: «Чигиринський дівочий монастир» та «Чигирин з Суботівського шляху».
Якщо витесаними з каменю стрімкими сходами (214 східців) піднятися на Замкову гору, то неподалік грандіозного пам’ятника Богданові Хмельницькому побачимо велетенські скелясті камені. Під одним із них - глибока криниця. Давня легенда про цілюще джерело сягає часів козаччини. Коли у взятих в облогу оборонців фортеці і Замкової гори скінчилася їжа і запаси води - з-під скелі несподівано забило джерело. Кришталево чиста вода не лише вгамувала спрагу, а й зцілила поранених. Джерелиця наснажила чигиринців на перемогу.
|
|
| Пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому у селі Суботів |
Із Замкової гори відкривається захоплюючий пейзаж. У далині мріє Дніпро-Славутич, під горою блищить річка Тясмин. У центрі міста вічнозелений тризуб, малий державний герб України, композиція з 650 ялинок. Це головний елемент майбутнього парку Соборності, котрий підніметься над Тясмином у формі географічної карти України.
Цікавим буде відвідання новозбудованого в 2004 році Свято-Казанського собору та археологічного музею. Якщо поїздка до гетьманської столиці припаде на літо - гості Чигирина зможуть побачити роботу гончарних майстерень. Національний історико-культурний заповідник разом із Національною спілкою майстрів народного мистецтва щороку у червні-липні проводить Всеукраїнський молодіжний симпозіум гончарного мистецтва.
Не залишить байдужим туриста і подорож до старовинної Стецівки, заснованої у XVII ст. На південній околиці цього великого села відтворено комплекс «Козацький хутір» - етнографічно-туристичний комплекс. Окраса цього куточка - церква Святого Миколая та вартові історії - вітряки.
Колиска гетьмана Богдана
Суботів ще здаля зустріне в’їзним знаком «Бунчуки», символом гетьманської влади, і поведе стежками-шляхами, якими ходив видатний полководець.
Тут 1595 року він народився. Звідси він ходив разом з батьком, козаком Михайлом Хмелем, у далекі лицарські походи. У Суботові він зазнав найбільшого щастя і горя. Праведний гнів молодого сотника за завдані чванливою шляхтою кривди, за приниження гідності спалахнув козацьким повстанням. Згодом - великою визвольною війною проти національного та со-ціального гніту.
Землі, на яких розкинувся Суботів, були заселені з давніх-давен. Численні археологічні пам’ятки, серед яких багатошарове Суботівське городище бронзового та залізного віку, розповідають про життя і побут різних цивілізацій. Перші писемні згадки про Суботів з’явилися на початку сімнадцятого століття. Спочатку це був хутір на річці Суба. Належав він батькові майбутнього гетьмана підстарості Чигиринському Михайлу Хмельницькому. У 1656 р. за наказом і коштом Богдана Хмельницького побудовано Іллінську церкву.
У серпні 1657 року в ній поховано творця Української держави. Навесні 1664 року польський шляхтич С.Чарнецький під час набігу на Суботів вчинив акт вандалізму і викинув труну з тілом гетьмана з храму. За народними переказами, козацька розвідка упередила злочинні наміри ворогів і перепоховала Богдана Хмельницького чи то біля Михайлівської церкви, чи то у Холодному Яру. Досі невідоме місце, де спочивають останки гетьмана. Нині у Суботові знаходиться філія Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». Головні об’єкти його: Іллінська церква, музеєфіковані рештки гетьманського палацу, етнографічний музей.
Іллінський храм, шедевр архітектури XVII століття, вражає своєю могутньою красою і довершеністю. Побудований він як родова усипальниця Хмельницьких і як неприступна оборонна фортеця. Міцні її мури сягають двох метрів! Вікна-бійниці розташовані таким чином, що з них, за потреби, можна було вести вогонь з легких козацьких гармат.
Водночас Іллінська церква справляє враження величної досконалої споруди. Використаний стиль поєднання елементів раннього українського бароко та європейського ренесансу свідчить про високий художній смак засновника храму.
Від святині та кам’яних козацьких хрестів, які понад три століття вартують її, перейдемо через глибокий узвіз. На території гетьманового замчища киплять реставраційні роботи. Вже відновлено в’їзні ворота, побудовано павільйон над залишками кам’яниці Хмельницьких .
Численні іноземні посли, котрі прибували до заміської гетьманської резиденції на прийом, часто називали Суботів «другим Версалем». Майже 300 універсалів, підписаних Богданом, завершувалися словами «Дано із Суботова».
У 1995 році на честь 400-річного ювілею Богдана Хмельницького у Суботові встановлено бронзовий пам’ятник гетьманові. Напроти монумента збереглася ще одна історична пам’ятка - чималий камінь-піщаник, біля якого збиралася старшина на раду і «карала козацьких ворогів». Піщаник досі вкритий «шрамами» та заглибленнями. Може, то й справді сліди від козацьких шаблюк.
Гайдамацька Медведівка
Заснована у XVII ст., у 1649 році Медведівка стає власністю Богдана Хмельницького. Сотенне містечко мало Магдебурзьке право і користувалося привілеями проводити два рази на рік ярмарки і щоденні торги. З 1768 року воно стає колискою народного повстання, яке увійшло в історію під назвою Коліївщина. Велику роль відіграло село і під час національно-визвольних змагань за незалежність України у 1918-1923 роках. Сьогодні у Медведівці діє краєзнавчий музей, православна церква, збереглося приміщення католицького костелу.
Зупиняємося біля місцини, де стояла батьківська хата ватажка гайдамацького повстання. Біля криниці, яку й досі називають Залізняковою, можна відпочити на дерев’яних лавках. Далі старим і вузьким узвозом вийдемо нагору. У центрі Медведівки височить церква Успіння Пресвятої Богородиці, побудована 1864 року. Столітній храм - окраса всієї Притясминської сторони. Викликає захоплення розпис церкви, виконаний місцевими майстрами.
На жаль, не зберігся до нашого часу Миколаївський собор Медведівського Свято-Миколаївського монастиря, визначна пам’ятка архітектури. Побудовано було святу обитель у 1785-1795 роках на півострові, в заплаві Тясмину. Шедевр зодчества, могутній дев’ятизрубний храм з п’ятьма величними ярусними банями, був найвищим в Україні з усіх дерев’яних храмів. Крім того, собор мав рідкісної краси стінопис. Поблизу вівтаря - зображення ктитора, покровителя обителі, великого гетьмана Богдана Хмельницького. У 30-і роки XX століття вражаючої величі собор знищили войовничі атеїсти.
Дивом збереглося приміщення римо-католицького костелу. Під час існування колгоспу у ньому влаштували млин. Тепер будівля пустує, і її ще можна реставрувати.
У центрі Медведівки зупинимося біля пам’ятника «батькові Максимові». Незламний запорожець з високо піднятою головою гордо поглядає з постаменту. Одягнений у дорогі старшинські строї, з булавою у руках, Максим Залізняк повернутий до «святого і страшного» Холодного Яру.
Про минувшину Медведівки і Холодного Яру розповість завідувач філії «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Богдан Легоняк. Він покаже скіфський курган (III тисячоліття до нашої ери), котрий зустрічає подорожніх з північної сторони поселення, повідає про колишню медведівську фортецю.
З ярмаркового майдану Медведівки спустимося вниз до річки Сріблянки, а потім дорогою, праворуч - до Мельників і центру Холодного Яру, ліворуч - до сіл Івківці, Головківка, до легендарного джерела Живун.
Головківка здавна славилася майстрами гончарства. Сьогодні тут функціонує народний музей, в експозиції якого представлені найкращі зразки знаменитого головківського розпису. У селі діє церква та дві каплиці. У сусідніх Івківцях відновлено столітній млин-вітряк.
Гордість Атаманського парку - мінеральне джерело Живун, яке не замерзає у найлютіші морози. Понад 30 цілющих мікроелементів має життєдайна вода, що омиває коріння дубів та берестів. У ній міститься срібло, а тому набрана додому джерельна вода не псується, а зберігається чистою та свіжою і рік, і два.
Під зеленими шатами Холодного Яру
Столиця Холодного Яру - село Мельники. Біля будинку культури - великий меморіальний знак. Велетенський 16-тонний камінь-піщаник - пам’ятник полеглим за Українську Народну Республіку холодноярцям. У Креселецькому хуторі, який належить до Мельничанської сільради, є ще один меморіал повстанцям та головному отаманові полку гайдамаків Холодного Яру - Василю Чучупаку.
На узліссі, де загинув у сутичці з ворогами 25-річний отаман, встановлено пам’ятну дошку і гранітну стелу всім козакам-гайдамакам, котрі у 1918-1922 роках відстоювали незалежність Української держави зі зброєю в руках.
|
|
| Біля джерела «Живун» в Атаманському парку |
Під густими шатами Холодноярського лісу звивиста дорога петляє вгору, до таємничих валів, печер, підземних ходів. Та найперше - до святої обителі - Мотронинського монастиря.
Вражають подорожніх високі вали і глибокі рови, що обперізують не лише Мотронинський монастир, а й усю територію Холодного Яру. За свідченням археологів, добре збережені вали завдовжки понад 50 кілометрів і заввишки 8 метрів - це залишки фортифікаційних споруд, які дійшли до нас із сьомого століття до нашої ери. За однією із версій учених, на місці сучасного Мотронинського монастиря в доісторичні часи існувало велике прамісто, в якому, можливо, зародилася перша цивілізація світу. Тисячі ще недосліджених могил-курганів, розкиданих по Холодному Яру, сховане під товщею землі мега-поселення досі зберігають одну з таємниць початку людства.
За Мотронинським монастирем та однойменним доісторичним городищем, між розкішними ясенами, побачимо Склик - традиційне місце збору гайдамаків. Колись тут на велетенському дубі висів казан, дужий дзвін якого було чути на кілька кілометрів. Тепер тут встановлено гранітний тулумбас - пам’ятник народним месникам та їх проводирю Максиму Залізняку.
Поминувши Гайдамацький, Січовий, Поташний яри та Великодню гору, опинимося на широкому узліссі, котре нині стало полем. За ним, у залісненому Кириківському яру, на хуторі Буда, зеленіє буйним чубом патріарх українських та західноєвропейських дубів - 1000-літній дуб, названий іменем Максима Залізняка. Під його кроною відпочивали київські князі, ставав на раду Богдан Хмельницький, спішувався Петро Дорошенко, збирали відчайдух Северин Наливайко, Павло Бут-Павлюк. Тут гайдамаки давали клятву боронити рідну землю від «лядської наруги», отамани Холодноярської республіки присягали віддати життя за волю самостійної України. Приходив сюди і Тарас Шевченко. Стовбур вартового Холодного Яру в обхваті майже 9 метрів і заввишки 32 метри.
Знаменитий художник Данило Георгійович Нарбут зобразив велетенського дуба як символ героїчної і трагічної історії Холодноярського краю, всієї нашої України.