|
|
| Пам’ятник Івану Сірку на козацькому кургані поблизу села Капулівка |
Славетну Чортомлицьку Січ, яка існувала в один із найяскравіших періодів козацької доби, засновано у1652 році. Вона суттєво впливала на політичні події у той складний, але героїчний час (друга половина XVII – початок XVIII ст.) і зникла з політичної карти за часів гетьманування Івана Мазепи. Саме з цією Січчю пов’язані імена визначних кошових отаманів Івана Сірка та Костя Гордієнка.
По козацькому сліду
Чортомлицька Січ була розбудована на правому березі річки Чортомлик, на місці її впадіння у Дніпровське (Старе) річище, неподалік сучасного села Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області. Заснували її козаки на чолі з кошовим отаманом Федором Лутаєм, які переселилися туди з Микитинської Січі. Місце розташування Чортомлицької Січі було обрано надзвичайно вдало у військовому відношенні - на півострові, у гирлі річки Чортомлик, біля впадіння річки Прочної в Скарбну. Місцевість із трьох боків захищена водою і лише з одного мала вихід до відкритого степу. Січ була обнесена ровом і тринадцятиметровим земляним валом. З боку поля і від Базавлуку на валу були облаштовані бійниці, з боку Скарбної і гирла Чортомлику стояли дерев’яні коші з насипаною землею, зі степу Січ захищала дерев’яна вежа з бійницями. А навпроти неї, за ровом, було зроблене передове земляне укріплення, пристосоване для розміщення козацьких гармат. Посеред Січі була також висока вежа для стрільби.
У центрі Січі - майдан, а навколо нього традиційно розташовувалися курені та будинки старшини. Вікна куренів завжди дивилися у бік майдану. Важливе місце на Січі займала церква Покрови Пресвятої Богородиці. Відомо, що кілька разів церква потерпала від пожеж, в яких гинуло й церковне начиння. За межами укріплень містилися господарські споруди, майстерні, кузні, ливарні. Була тут і будівля для тимчасового розміщення іноземних послів і купців.
У вільний від походів час козаки займалися рибальством, мисливством, бджільництвом, скотарством, хліборобством. Поширеними на Січі були й військові ремесла: виготовлення пороху, зброї тощо. Запоріжжя підтримувало тісні економічні зв’язки з Лівобережною та Право-бережною Україною, Слобожанщиною та Росією. Із Січі вивозили на продаж коней, худобу, рибу, віск, мед, хутра, а завозили хліб, сукна, зброю…
|
|
| Пам’ятний знак на місці старої могили Івана Сірка |
Продовжуючи традицію Січей-попередників, Чортомлицька Січ була військово-політичним центром збройної боротьби українського народу проти знедолення. Запорожці брали участь у битвах під Жванцем (1653 рік), Городком (1655 рік), в облозі Львова (1655 рік). Запорожжя не визнало Переяславської угоди 1654 року, виступило проти Андрусівського перемир’я 1667 року, внаслідок якого Україну було поділено між Московською державою і Річчю Посполитою. У політиці Запорожжя незмінним лишилося одне - захист прав і свобод українського народу, боротьба за свою державу.
Козаки Чортомлицької Січі на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком виконували роль оборонців південного прикордоння України від турецько-татарських нападів. Вони також здійснювали успішні військові походи на Кримське ханство, турецькі фортеці Тавань, Кизик-Кермен, Очаків, Акерман.
Навесні 1709 року Чортомлицька Січ, очолювана кошовим отаманом Костем Гордієнком, підтримала гетьмана Івана Мазепу в боротьбі за визволення України.
Проте гучна слава Чортомлицької Січі поширилася саме за часів отаманування Івана Сірка, який з 1663 року незмінно там проживав і протягом 15-ти років обирався кошовим. Саме тут він здобув всенародне визнання. Іван Сірко з усіх кошових отаманів Війська Запорозького найдовше обіймав цю посаду. Тут і поховали його з усіма козацькими почестями, а на знак пошани запорожці називали Чортомлицьку Січ - Сірковою Січчю.
Зруйнування Січі
Відносини Запорожжя з Іваном Мазепою були напруженими, але коли гетьман розпочав війну з Московщиною, Січ його підтримала. Кошовий отаман Кость Гордієнко вирушив зі своїм військом у похід і відразу розпочав боротьбу з московськими залогами. Участь запорожців у повстанні обурила Петра І, і він направив на Запорожжя військо під проводом полковника Петра Яковлєва. На своєму шляху воно здобувало міста, у яких стояли козацькі залоги, і жорстоко розправлялося з їх захисниками.
Під час цього карального походу кошовий Петро Сорочинський перебував у Криму, де вів переговори з татарами про надання козакам військової допомоги. Тому героїчну оборону Чортомлицької Січі очолив наказний отаман Яким Богуш, котрий наказав козакам перекопати рови довкола Січі, куди ринули води Чортомлику, а сама Січ опинилася на острові.
Спочатку Петро Яковлєв намагався домовитися з козаками, але після відмови січовиків став обстрілювати фортецю з гармат. Однак ядра просто не долітали до мети. Тоді нападники почали наступ на човнах, у результаті чого самі ж і зазнали втрат, бо запорожці підпустили їх близько, а потім обстріляли човни з гармат і рушниць. Московські війська опинилися у скрутному становищі. І не взяти б ніколи Яковлєву Січі, та знайшовся зрадник. Полковник Гнат Галаган розпочав із козаками переговори, обіцяв їм помилування, а тим часом провів московське військо під Січ. 14 травня 1709 року, коли запорожці вже склали зброю, росіяни увірвалися до Січі й учинили там страшну різанину. Розлючені стійкістю оборонців, російські воєначальники піддали полонених козаків таким тортурам, до яких важко було додуматися навіть татарам. Замордованих людей вішали на шибеницях і на плотах пускали вниз по Дніпру - на пострах іншим. Артилерію, бойове спорядження, військовий скарб і козацькі реліквії вивезли, а всі курені та будівлі в Січі спалили, зимівники навколо неї також. Знищили і кам’яний хрест, який був на могилі кошового Івана Сірка. Лише 25 років потому, повернувшись на свої займища, запорожці відновили давнє кладовище, а замість хреста на могилі отамана встановили камінь з написом. Цей камінь зберігся до наших днів. Уцілілі запорожці перейшли жити у володіння кримського хана і заснували Січ на річці Кам’янка, на території сучасної Херсонщини, і назвали її - Кам’янська.
Як Сірко чорта вбив
Від жителів Капулівки можна почути чимало розповідей про знаменитого кошового отамана Івана Сірка, про те, що рівного Сіркові не було у цілому світі, що сам Бог йому допомагав, що Сірко ловив кулі на льоту, міг перетворитися на будь-якого звіра чи птаха. Та й річка Чортомлик має свою назву тому, що Сірко убив чорта, який тільки мликнув догори ногами після влучного пострілу отамана. Ось як переповідає цю легенду дніпропетровський письменник Михайло Чхан у новелі “Як Сірко чорта вбив”, що
увійшла до повісті “Легенди про козаків”.
“Повертався кошовий до млина, йшов сам, ішов, ось уже й вода шумить на потоках. Глянув Іван Сірко на потоки і спинився, мов укопаний: перед ним сидів чорт. Хвіст у воді мокне, шерсть скуйовджена. Не злякався Сірко, боронь Боже! Дуже чудувався: ніколи ж бо чорта ні мертвого, ні живого не бачив. А чорт ще й усміхається:
- Здоров був, брате Іване!
Загудів гнів у жилах кошового, але стримався - до шаблі не потягся, тільки металево відбрив:
- Який я тобі брат, перевертню пекельний?! Зараз же вибачся і забирайся під три чорти!
Зареготався чорт, аж роги йому заплигали. А тоді глузливо почав:
- Бачиш, який ти: сам посилаєш мене до братів, а забув, що татари тебе чортом називають, дітей та жінок тобою лякають. Та й братчики твої тебе за мою рідню вважають або ж за спільника. Адже ж кажуть, що ти зо мною випиваєш?
Розгнівався кошовий:
- Я землю свою боронив від ворогів, але з дітьми та жінками не воював, не рубався! Брешеш ти! То ти людей з пуття збиваєш, і на крадіжку змовляєш, і на брехню зводиш, і на зраду штовхаєш. А якщо вороги твоїм іменем нарекли, то на те вони й вороги, то вони і є твої брати, бо той, хто дає комусь якесь ім’я, вибирає, що йому рідніше. Ото і є твої брати.
Покрутив чорт носом, як від ладану, і так спокійно каже:
- Хитрий ти, Іване, як сто черкаських відьом: все повернув на мене. А все ж ми - брати.
- Що ти, я ж козак, хрещений. Мене мати благословляла на захист України рідної.
- Яка різниця? - знизав знущально плечима чорт.- Я і ти на крові людській живемо. То, виходить, брати. Обіймемося, поцілуймося, братику Іване, - розперезався зовсім чорт.
- Не діждеш із козаком обійматися!
І вихопив кошовий пістоля з-за пояса козацького і твердою рукою навів на підступну потвору. Гримнув постріл - і мликнув чорт ногами в воду. І зімкнулася над ним ніч. А кошовий спокійно рушив по греблі назустріч сполошеним джурам.
- Що трапилось, батьку?! Хто стріляв?
Сірко сів на коня, довго їхав мовчки, а таки коротко виклав свою пригоду: як чорт хотів побрататися з ним та що з того вийшло.
А на другий день вся Січ тільки й теревенила про оту чудасію, як тільки кому ввижалось. І послухали козаки, і вірили так, ніби сам кожен ту зустріч мав. І ще раз схилилися перед батьковою всемогутністю та незаперечною характерністю. І ладні були йти за ним в будь-яке пекло та скручувати роги не тільки чортам, а й богам чужинським”. А річку в пам’ять тієї події нарекли Чортомликом. Бо так і кінчалась завжди легенда: “Як врізав батько Сірко з пістоля, то тільки ногами чорт мликнув!”
Ідемо до Івана Сірка
У 1965 році в Капулівці встановлено чавунний бюст кошового отамана роботи дніпропетровських скульпторів Олександра Ситника, Анатолія Білика, Семена Духовенка. Образ Сірка вони взяли з відомої картини Іллі Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Коли хвилі Каховського водосховища стали підмивати берег і загрожували могилі кошового отамана, його останки перенесли й перепоховали на Сторожовій Бабиній могилі, за п’ять кілометрів від старої могили отамана. Перенесли сюди і надмогильну плиту з написом: “На цій місцевості знаходилась Запорозька Чортомлицька Січ, яка була центром запорозького козацтва і відігравала прогресивну роль в історії українського народу”. А у 1990 році на могилі кошового отамана, тепер уже на новому місці, біля склепу, поставили нове чавунне погруддя Івана Сірка. Тепер могила кошового отамана Івана Дмитровича Сірка - пам’ятник всенародного значення.
А у 2007 році, у Дні козацької слави, на місцях Січей були відкриті пам’ятні знаки. Серед них на вулиці Івана Сірка в Нікополі - меморіальна дошка з барельєфною композицією: голова Сірка і кілька козаків на конях, один із них з бандурою, й напис: «Вулицю названо на честь героя України, кошового отамана Війська Запорозького Низового Сірка Івана Дмитровича».
У червні 2009 року у Нікопольському районі, поблизу села Капулівки, відкрито пам’ятний знак козакам Чортомлицької Запорозької Січі.
А нещодавно мер Нікополя Руслан Токар заявив, що біля села Капулівка, де поховано легендарного отамана Війська Запорозького Івана Сірка, буде відновлено Чортомлицьку (Стару) Січ, яка, за словами народного депутата України Миколи Томенка, увійде до історико-туристичного маршруту України.