|
|
| Олександр Карпенко - головний отаман Київського обласного товариства УРК |
Корінням я
всесвітньо-планетарний,
стою у кроні українських літ
Щире і правдиве слово до людей і про людей, слово любові до неньки України й усього сущого на нашій землі - що може бути ціннішим, важливішим у час, коли знецінено духовне, коли хтось на роздоріжжі, коли на терезах долі честь і безчестя, правда і кривда, любов і зло. У тяжкі часи саме слово стає дороговказом, вселяє надію, піднімає над буденністю і возвеличує дух. Возвеличує український дух, прославляє землю, що дарує нам життя, годує нас і віками радує красою многоцінне слово поета-пісняра, головного отамана Київського обласного товариства Українського Реєстрового Козацтва Олександра Карпенка.
Його пісні «Обіймись, Україно!», «Мамина осінь», «Героям Крут» уже полюбилися тисячам і тисячам слухачів, їх співають від Донбасу до Карпат. Та й чи можуть залишити когось байдужим глибокі за змістом, сповнені синівської любові й турботи про рідну землю, про народ такі слова:
Обіймись, Україно!
Заповіт Кобзаря в небі лине.
Це - як Бог! Це - як хліб!
Як в колисці надія -
твоє немовля!
Обіймись, Україно!
Пісня-заклик, пісня-молитва вже стала гімном козацького товариства, яке очолює Олександр Карпенко, дала назву Всеукраїнському пісенному фестивалю, який нещодавно відбувся у Києві за підтримки голови благодійного фонду «Україна - єдина родина», відомого мецената Івана Матієшина.
Пісенний шлях козацького отамана розпочався на Чернігівщині, у селі Шаповалівка Борзнянського району, в родині, де всі співали: і матуся Уляна Митрофанівна, і батько Федір Юхимович, сестра й брати. Та найперші, найголовніші уроки пісенного мистецтва й добра, відповідальності за все і всіх малий Сашко отримав від діда Митрофана Порфировича, людини з великим життєвим досвідом, народного філософа. Дід багато чого бачив на своєму віку - пройшов тяжкими дорогами громадянської, втратив у Другу світову двох синів, працював у колгоспі від зорі до зорі, але на тернистих житттєвих дорогах не розгубив порядності й людяності, любові до життя, до рідної землі, мови, пісні.
Сашкові на все життя запали в душу рідні українські пісні, у яких невичерпне джерело мудрості й наснаги. Цю дідову, батьківську, материнську любов до пісні Олександр Карпенко проніс через усе життя. З пісні, з рідної чернігівської землі, на якій здавна буяло життя ( у Борзнянському районі, у сусідніх із Шаповалівкою селах Гришівка, Червоне Озеро, Комарівка, Сиволож, у самій Борзні, донині збереглися свідчення святості для нас і наступних поколінь цих теренів - поселення епохи неоліту й бронзи, скіфські кургани VII-II століть до нашої ери, селища черняхівської культури, городища Київської Русі), черпав Олександр Карпенко наснагу для роботи й творчості.
Кажуть, що талановита людина талановита у всьому. Олександр Федорович, за яку б справу не брався, - все у нього виходило. Після закінчення середньої школи вступив на підготовчі курси до Київської сільськогосподарської академії. Але зрозумів, що призначення його в іншому, і… пішов навчатися у професійно-технічне училище. Так хотів випробувати себе, зрозуміти, де той шлях, яким має іти. Згодом вступив до педагогічного технікуму, по закінченні якого працював майстром виробничого навчання, вихователем. Згадуючи ті часи, Олексадр Карпенко говорить, що учитель, педагог - найблагородніша професія у світі, бо саме учитель, як хлібороб ниву, засіває ду-
шу дитини насінням добра і знань. І саме від учителя залежить, що зійде в молодих душах - чортополох чи добре жниво.
І нині, вступивши до лав Українського Реєстрового Козацтва, Олександр Федорович продовжує працювати з молоддю, опікується шкільними колективами, залучає школярів до роботи у козацтві, до вивчення історії, до творчості.
|
|
| Усі ми - реєстровці |
А до цього, ще будучи молодим педагогом, ішов наполегливо дорогою знань. Олександр Карпенко вступає до Київського інженерно-будівельного інституту і з відзнакою його закінчує, працює старшим інженером, головним інженером Головкиївміськбуду, потім у науково-дослідному Інституті будівництва і продовжує навчатися, займається наукою. Захищає кандидатську дисертацію і з науковим ступенем кандидата технічних наук очолює в Інституті будівництва один із найголовніших секторів.
У 1999 році у біографії Олександра Карпенко розпочинається нова сторінка. Він із затишку й комфорту високої інститутської посади розпочинає власну справу, створює у Києві на базі однієї з міських лікарень соціально-оздоровчий комплекс для ветеранів війни «Гарант», де лікувалися й оздоровлювалися фронтовики з усіх куточків України. П’ять років життя Олександр Карпенко присвятив благородній справі допомоги ветеранам, інколи забутим і залишеним напризволяще.
Записи у книзі відгуків, що велася у соціально-оздоровчому комплексі і яка й нині зберігається у козацького генерала, знайомлять з історіями, різними і разом з тим дуже схожими, об’єднаними у цій книзі буття чуйністю й душевністю Олександра Карпенка.
…Якось на столичному залізничному вокзалі стало зле сивочолому ветерану. Хтось намагався допомогти ліками, хтось викликав швидку допомогу. Перший виклик залишився без відповіді, на інший лікарі прибули без потрібних лікарських засобів і обладнаня та й залишили ветерана на вокзалі з порадою якнайскоріше дістатися додому за місцем прописки. І лише Олексадр Карпенко, до якого надійшов дзвінок про нештатну ситуацію, по-справжньому допоміг старій людині: забрав його до лікувального центру і виписав звідти лише після повного одужання.
Уся планета - круг життя гончарний розкручується плином наших ген
Ще одну нову сторінку у власному життєписі Олександр Карпенко розпочав у 2001 році, коли вступив до лав реєстрового козацтва. Здається, до цього йшов усе своє життя, адже генетика у нього козацька, як і в кожного українця. Та й той факт, що прізвище Карпенків, як і близьких до нього Карпек, Карпенських, Карпиків, часто зустрічається в історії українського козацтва, говорить сам за себе. Тож із того моменту, коли Олександр Федорович усвідомив себе козаком, нащадком лицарів запорозьких, весь свій час присвячує громадській роботі. Спочатку його призначають радником Гетьмана УРК з патріотичного виховання молоді, через два роки - головним отаманам Київського обласного товариства УРК.
Енергійний, заповзятий, сповнений ідей і задумів, Олександр Карпенко запалює козацькими ідеями родину, друзів, колег і просто знайомих. Його брат Іван, дружина Оксана, берегиня і вірний друг, семирічний син Федір теж стають реєстровцями. А головне - помічниками, порадниками у всіх козацьких справах, ідейними однодумцями. Іван Карпенко невдовзі очолює Білогородське товариство УРК, Оксана організовує роботу обласного штабу, допомагає у проведенні усіх без винятку козацьких заходів, що проходять на Київщині, забезпечує зв’язок із засобами масової інформації й громадськістю, роботу сайта Київського обласного товарства УРК.
|
|
| Під час відкриття фестивалю «Обіймись, Україно!» |
Тож результати злагодженої роботи не забарилися - нині на Київщині активно діють близько двадцяти регіональних осередків УРК - у Кагарлику, Вишгороді, Миронівці, Бородянці, Переяславі-Хмельницькому, Василькові, де створено районні і міські товариства Українського Реєстрового Козацтва. У Миронівському районі до козацького руху приєднуються села - Шандрівка та Маслівка, йде підготовка до презентації реєстрових осередків у Білій Церкві, Броварах, Борисполі.
Надзвичайно важливим є те, що до лав УРК вступають представники місцевих органів влади, як у Миронівці, Кагарлику, Василькові, де голова райдержадміністрації Володимир Сабодаш - генерал-майор УРК. У козацтво йде багато молоді, інтелігенція, підприємці, одним словом, люди з активною життєвою позицією.
Останнім часом родина Карпенків не має вихідних - щосуботи, щонеділі зустрічі у штабі Київського обласного товариства УРК, із людьми у регіонах, посвяти у реєстрові козаки, презентації нових осередків чи проведення фестивалів пісенної творчості у райцентрах Київщини.
З гордістю Олександр Федорович розповідає про те, що до лав УРК вступила трохи не вся Стрітівська школа кобзарського мистецтва, яку очолює великий симпатик козацького руху Галина Іванова. Невдовзі тут знову відбудеться посвята новобранців у реєстровики. З вогником в очах говорить про творчі плани - віршів у творчому доробку поета, лауреата Всеукраїнських пісенних конкурсів, уже зібралося на цілу збірку, тож треба її видавати. Розповідає про співпрацю з відомими композиторами Леонідом Попернацьким (автором музики пісні «Обіймись, Україно!»), однофамільцем Анатолієм Карпенком, композитором і керівником ансамблю Збройних сил України Дмитром Антонюком, відомими артистами, разом із якими плануються нові пісенні фестивалі на славу України.
Відкрите добру щире серце, чисті помисли, високий патріотизм - це сутність Олександра Карпенка, генерал-полковника УРК, головного отамана Київського обласного товариства Українського Реєстрового Козацтва. Примножені силою родини й друзів, побратимів-козаків у стократ, проростуть його козацькі мрії гарними справами, щасливим майбуттям - сумнівів у цьому немає.