Війна Кира з масагетами
Там степ і степ.
І скіфи славнозвісні.
Вози у них міцні, шестиколісні.
Отари незліченні, табуни.
І дивна мова з голосом струни.
Скитія була великою і могутньою країною, більша її частина була в Європі, а дещо менша в Азії. Тоді кордоном між Європою і Азією була ріка Аракс (Волга), а перед тим таким кордоном була ріка Танаїс (Дон).
В Азії, за рікою Аракс, жило велике войовниче та могутнє скитське плем’я - масагети (так їх називали греки, що в перекладі сучасною українською мовою означає: великі рільники, або, можливо, великі поляни). На європейській частині ріки Аракс жило інше скитське плем’я - іседони (з грецької «погрожувачі списами»).
|
|
| Цариця Тамара |
Країну масагетів мав намір загарбати та підкорити правитель персів Кир. Однією з причин для загарбання було те, що правитель Кир у війнах завжди був переможцем. Другою причиною могло бути бажання відплатити скитам за підкорення у минулому Персії, Медії і всієї Малої Азії.
У цей час у масагетів царицею була Томирис (можливо, це була Тамара з додатком грецького закінчення «-ис»). Вона була вдовою, тому Кир послав до неї послів (сватів), просити її руки, щоб одружитися. У такий спосіб, можливо, Кир сподівався долучити до Персії масагетів без війни.
Томира Кирові відмовила, бо могла здогадуватися, що йому не так була потрібна її рука, як її країна. Після відмови Кир вирушив у похід на масагетів. Пішов він зі своєю армією через Кавказ, прибувши до ріки Аракс, розпочав зводити переправу.
Томира, цариця масагетів, надіслала Кирові таке повідомлення: «Правителю персів і медів, раджу тобі облишити свої наміри, бо вони нічого доброго тобі не принесуть. Керуй своїм народом, а мені залиш керувати моїм народом. Якщо ти відкинеш мою пораду, тоді слухай! Коли тобі вже так закортіло спробувати силу масагетів, то припини зводити переправу і дозволь моїй армії відійти від ріки на таку віддаль, яку вона пройде за три дні. Тоді ти вільно переходь на нашу сторону і будемо битися. Або якщо тобі так зручніше, відведи від ріки свою армію на таку ж відстань і дозволь моїм воякам зустріти твою армію на вашій стороні ріки».
Кир, одержавши таке повідомлення,скликав своїх полководців, щоб вислухати їхню думку та прийняти рішення, переходити річку чи пропустити масагетів на свою сторону. Всі полководці радили пропустити масагетів на свою сторону і тут дати їм бій, з надією їх розбити і знищити. Тільки один із радників Кира не погоджувався з цим, і це був Крез - правитель Лідії. Він сказав: «Я чув і знаю, що масагети більш примітивні за персів і їх життя в порівнянні з нашим - дуже бідне. Вони не знають багатого і самодостатнього життя, і нам це треба використати. Перейшовши ріку, поставимо гарні намети для нашого табору. Наготуємо смачної їжі та всяких ласощів і достатньо міцних напоїв та вина, наче для пишного бенкету. Зробивши це, відведемо наші головні сили від табору до ріки, а для охорони табору залишимо тільки невеличкий загін. Коли противник дізнається про слабку охорону табору, він спокуситься і захопить його. Знайшовши там багато їжі, ласощів і напоїв - наїдяться та нап’ються, а ми - нападемо на п’яних та сонних і переконливо виграємо битву з великим успіхом».
Кир все зробив, як радив Крез: поставив намети, наготував їжі і напоїв, залишив загін війська для охорони наметів і відтягнув до ріки Аракс головну частину армії.
|
|
| Фрагмент з життя древніх скитів, одягнених у вишитий одяг |
Під керівництвом сина цариці Томири Спаргапа третя частина армії масагетів стерегла армію Кира. Коли дозорці повідомили, що табір персів стереже мале військо, а головна частина армії Кира десь біля Аракса, Спаргап напав на сторожу табору, знищив її, цілком заволодівши табором.
Масагети знайшли в наметах чудову їжу і напої, сіли святкувати перемогу, їли і пили, доки не поснули. Перси напали на п’яних і сонних масагетів, багато повбивали, решту пов’язали і забрали в полон. Серед полонених був і керівник тієї частини армії масагетів.
Спаргап - син цариці Томири
Хто каже - скіфи, хто їх зве - сколоти.
Хто каже що, залежно від мети.
А наше діло - все це прополоти,
аби хоч крихту істини знайти.
Спитати мудрих, зазирнути в Лету,
хто, що й коли казав про цей народ -
Плутарх. Страбон і Гекатей з Мілету,
але найбільше, звісно, Геродот.
Цариця масагетів Томира, одержавши звістку про розгром третьої частини її армії Киром і полонення решток разом з її сином, послала Кирові таке повідомлення: «Правителю персів, така жага крові, як твоя, не робить тобі честі. Ти не повинен тішитися своєю роботою, бо вона не може додати хоробрості вояці. Твоя зброя складається з хмільних напоїв, різної їжі та фруктів, якими ти завжди наповнюєш себе до одуріння. Тому пам’ятай: коли сп’яніння проходить, а хміль осідає на низ, тоді наверх, як отруйний чад, випливають підлі наміри і діла. Все це, правителю персів, і вжив для знищення моїх вояків і захоплення мого сина. Тепер слухай мене: я дам тобі мудру пораду для твого ж добра: поверни мені мого сина і відразу ж покинь мою країну зі всім твоїм військом. Можеш похвалитися тим, що розбив і знищив третю частину моєї армії. Коли ж ти відкинеш мою пораду, то присягаюсь Сонцем - нашим Богом, я дам тобі стільки крові,скільки ти не зможеш випити, хоч і маєш до неї величезну жагу!»
Кир, заохочений такою легкою перемогою, не брав до уваги застереження і поради Томири. Спаргап, син цариці Томири, отямився від хмелю зв’язаним і закованим у кайдани. Усвідомивши свій стан, він попрохав Кира зняти з нього кайдани, Кир задовольнив прохання Спаргапа. Але тільки-но зняли кайдани з правої руки Спаргапа, як він сам себе забив.
|
|
| Битва греків з амазонками. Фрагмент |
Томира, дізнавшись, що Кир не виконав її прохання і попередження, повела всіма силами наступ на армію Кира, і він змушений був прийняти битву там, де хотіли масагети. Битва між масагетами і персами була, як здається мені, найзапекліша з тих, що Кир і перси до цього часу бачили і знали. Обидві армії при зближенні знищували одна одну стрілами із луків, поки стріл вистачало. Потім перейшли на ратища, списи і мечі, і жодна з армій не хотіла відступати. Зрештою, масагети стали перемагати персів і винищили їх на полі бою цілком. Загинув там, на 29-му році його правління, і Кир - правитель Персії. По закінченні битви цариця Томира наказала розшукати Кира між вбитими і пораненими, і труп було розшукано і принесено їй. Томира наказала: наповнити шкіряний мішок кров’ю вбитих і поранених, відрубати голову Киру і вкинути її туди. Після чого Томира сказала: «Думаю, що я тебе перемогла. Ти підступно забрав життя мого сина, а я виконала свою обіцянку і погрозу. Дала тобі стільки крові, скільки ти не вип’єш, хоч мав до неї велику жагу»!
Розповідали мені ще кілька версій про битву масагетів і персів, смерть Кира, але ця розповідь видається мені найбільш правдивою, тому її і записав.
Масагети вдягаються і ведуть такий самий спосіб життя, як і скити; одні з них воюють на конях, як кіннота, інші воюють піші. В їх армії є кіннота і піші стрільці, і всі вони добре стріляють стрілами з луків. Мають вони списи і ратища, добре б’ються також і мечами.
Із металів вони більше використовують золото та бронзу. Бронзу - на кінцівки стріл і списів та гаки для ратищ, а з золота виготовляють прикраси для шапок, пасків, одягу, кінської збруї. Заліза та срібла у них немає, мабуть, їх і не знають, але золота та бронзи у них - необмежена кількість.
|
|
| Геракл |
Кожен чоловік у них має жінку, живуть вони з жінками на приречення і без обману. У масагетів, коли чоловік хоче мати собі жінку, він вивішує на своєму житлі чи возі щось схоже на прапорець, і жінка йому знаходиться.
Головним богом масагети вважають Сонце, тому вони для нього приносять більшість найкращих та найбагатших пожертв. (Книга IV, 271-318 стор. анг., 1-143 стор. оригіналу.)
Походження скитів
А цій землі нічого не забракло -
ні рік, ні моря, ні озер,ні трав.
Найперший скіф,молодший син Геракла,
собі роздольне царство вибирав.
…Хоча як інші книги погортай,
то перший цар був скіфський Таргітай.
І, як легенда каже прастара, -
він син Дажбога і дочки Дніпра.
Скити про себе казали: «Ми є наймогутнішим народом зі всіх народів, що заселяють цю країну». Першим чоловіком у них був Таргетай, він був сином їх бога - Сонця, а його матір була дочкою Бористену (Дніпра).
Таргетай мав трьох синів: Ліпоксая, Арпоксая і Колаксая (Геродот до імен додавав закінчення - «-сая», «- сай»). В час життя цієї родини їм із неба був посланий дар: золотий плуг, золоте ярмо, золота сокира і золотий шлем. Плуг - на обробіток землі, ярмо - для запрягання волів, сокира - для знищення ворогів і для господарства, а шлем - для захисту голови в боротьбі з ворогами. Першим знайшов цей небесний дар Ліпоксай, але не міг його взяти і принести додому. Коли він намагався це зробити, той покривався вогнем. Так само не міг його взяти і другий син. Коли прийшов третій син - Колаксай, то забрав дар і приніс до житла. Батько і старші брати вирішили, що це свята воля і наказ Неба, щоб царем був Колаксай.
Нащадки Ліпоксая і Арпоксая стали орачами-хліборобами та скотарями, а нащадки Колаксая стали Царськими скитами. Тепер усі скитські племена, які, хоч і мають між собою деякі відмінності, називаються сколотами.
Греки всіх їх стали називати скитами, а їхню країну, після правління царя на ймення Скит - Скитією. Скити вважають, що від часу сформування їх нації-держави і від першого царя Таргетая до вторгнення на їх землю Дарія, через Гелеспонт, пройшло тисячу років. (Дарій напав на Скитію у 512 році старої ери, з чого виходить: 1000+488+1980=3468 років, як скити-руси-українці вже жили державним життям, хоч і з перервами).
Золотий дар Неба: плуг, ярмо, сокира і шлем пильно охороняється царями Скитії і всіма скитами. Цей дар є у великій пошані серед скитів. Кожного року, в певний час, скити відвідують цей дар і складають великі пожертви на свою державу.
|
|
| Вітчизняні вчені не без підстав вважають, що саме у цій місцині донецького степу - на березі пересохлої річки Мокра Волноваха - остаточно примирилися і покохалися войовничі сармати і горді амазонки. Тут і досі у високій, густій траві сіріють величезні бр |
За переказами, в Скитії існує таке правило: «Хто із сторожі того золотого Дару в час свята засне на відкритому повітрі, він протягом року помре і йому дають стільки поля, скільки він за день, від сходу до заходу Сонця зможе об’їхати верхи на коні».
Греки із Понту розповідають про Скитію, що до цієї частини світу прийшов Геракл ще тоді, коли вона була не заселена. Тоді там була непривітна погода. Геракл випряг свої кобили і пустив їх пастися, а сам закутався у шкіру лева і ліг спати. Прокинувшись, він не побачив своїх кобил і почав їх усюди шукати і ніде не міг знайти.
Довго блукав Геракл тією країною і натрапив на місцевість, яка була вся покрита лісом (це можуть бути Дніпрові плавні). Тут він натрапив на печеру, у якій побачив дивовижну жінку, в неї замість ніг було щось схоже на хвіст гадюки. Жінка сказала Гераклу, що його кобилиці у неї і вона їх поверне, якщо він стане її коханцем. Геракл, хоч і боявся чудо-жінки, змушений був погодитися і прожив з нею, мабуть, довгий час, бо мав від неї аж трьох синів. Геракла ніколи не залишала думка їхати туди, куди він мав намір. Одного разу чудо-жінка запитала Геракла, що вона повинна зробити з синами, коли вони виростуть. Чи залишити їх у своїй країні, володаркою якої вона є, чи відіслати туди, куди він піде?
Геракл відповів їй: «Який із цих трьох синів зможе одягти на себе броню з поясом так, як одягаю її я, і зможе стріляти стрілами з лука так, як стріляю я, того залиш собі, а останніх двох, якщо схочеш, пришли мені. Коли так зробиш, то не тільки виявиш до мене свою шану, але й сама будеш щаслива у своєму житті». Після цього Геракл запряг у воза кобил і поїхав назавжди.
Час спливав, хлопці - сини Геракла і чудо-жінки - росли, мати назвала старшого Агатирс, середнього Гелон, а наймолодшого - Скит. Пам’ятаючи науку Геракла, мати розпочала вчити синів тому, що їй показав їх батько. Старший і середній сини добре не навчилися науки Геракла, а наймолодший Скит опанував все так, як це вмів батько. Агатирса і Гелона мати послала правити до інших скитських племен, а Скита залишила царем у своїх володіннях, де він став батьком Царських скитів.
Більше згадок про цю частину світу можна знайти в поемі Аристея, який народився на острові Мармора. Він розповідає, що подорожував по країні іседонів, за якими мешкали аримаспи. За аримаспами - вже грифини (схожі на орлів) стерегли золото. По західній частині аримаспів і грифинів жили гіперборейці (нормани, країна яких простяглася на південь до самого Чорного і Азовського морів). Гіперборейці жили постійно й осіло на своїй землі, а іседони, скити і кіммерійці завжди мандрували одні до других.
Скитські племена
Понад Дніпром жили все хлібороби,
що звав їх Геродот - борисфеніти.
Були людьми не східної подоби,
лишили голос у віках дзвеніти.
Хліб на Побужжі сіяли на продаж,
тих скіфів називали орачами…
На захід від морського порту, в затоці Бористену (Дніпра), який стоїть на середині скитського узбережжя Понту (Чорного моря), живе скитське плем’я із домішкою греків, що називається калі-піди. Сусідами каліпідів на сході є алазони, люди цих племен ведуть скитський спосіб життя. Вони вирощують для харчування різне зерно: пшеницю, просо, горох, квасолю, цибулю, часник і коноплі.
На північ від алазонів живуть скитські хліборобні племена, які вирощують зерно собі і на продаж. За ними, північніше, живе скитське плем’я - неври, а за ними лежить дика незаселена земля. Це все, що відомо про населення, яке заселяє землі понад рікою Гіпаніс (Південний Біг), на захід від ріки Бористену.
|
|
| Фото Антона Бобиря |
На схід від Бористену, починаючи від Понту, простягся великий терен, що має назву Гілай, увесь зарослий лісом (Дніпрові плавні із прилеглими до них землями). Північніше цих просторів, як відомо грекам, що живуть над рікою Гіпаніс, живуть скити. Вони займаються обробкою землі, називають себе Бористенітами (наддніпрянцями). Скити-бористени заселяють простір на схід до ріки Панкікап (схоже на річку Молочну або Кальміус), на відстані трьох днів подорожі від Бористену. На північ бористени заселяють простір, який можливо проплисти човном за 11 днів Бористеном, починаючи від Гілаю.
Ще далі на північ лежить великий, мало заселений терен, за яким живуть андрофаги-манітерс, які мало пов’язані зі скитами, але теж є чисельним народом. Ще далі, дуже далеко на півночі, знаходиться вже зовсім пустеля, без слідів людського життя.
На схід від скитів-хліборобів, що живуть з обробітку землі, вже за рікою Пантікап (Молочна чи Кальміус), живуть скити-скотарі. Тут вони розводять різну худобу і коней, випасають їх, а обробкою землі не займаються, бо на тому, мабуть, не знаються. Всі ці простори, за винятком Гілаю, не мають лісів; терен скитів-скотарів простягається на схід, на 14 днів подорожі аж до ріки Геррус (ця річка по віддалі схожа на Кальміус).
Далі вже лежить простір, де живуть царські родини, яких називають Царськими скитами. Вони є дуже войовничими та численними, це плем’я дивиться на інші скитські племена, як на своїх підданих. Терен Царських скитів простягся на схід до річки Танаїс (Дон), так і в Таврію (Крим) до Таврійських гір, а на сході до того рову, що його викопали сини осліплених невільників-персів. Закінчується терен Царських скитів на узбережжі Меотісу, де є торговельний пункт, що називається Кремні.
На північ від Царських скитів і скитських племен, що до них належать, вже живе, мабуть, не скитське плем’я меланхленів (чорних сіряків), бо вони поверх одягу носять чорні плащі. За меланхленами, як вже відомо, лежить незаселений простір-пустеля, вкритий багнищами та озерами, що є для життя непридатний.
За рікою Танаїс (Дон), на схід від Царських Скитів простягся простір, заселений сарматами, аж до Меотісу (Азовського моря) і до ріки Аракс (Волга), Каспійського моря та на північ так далеко, що можливо проїхати тільки за 15 днів. Савромати (сармати) - люди з очима, як у ящірок. Вся ця країна дуже мало має лісів, обробляється частково, а решту займають багатющі пасовища.
Походження сарматів таке: колись у давнину греки воювали із амазонками. В битві на ріці Термодон греки перемогли амазонок і забрали їх у полон (царство амазонок було десь у Передкавказзі, можливо, на терені сучасної Кубані). Полонених амазонок греки посадили на три кораблі та повезли морем (Меотісом) у Грецію. Під час подорожі морем ті жінки вчинили заколот і знищили усіх греків. Амазонки не вміли керувати кораблями, тому вони поклалися на милість вітру в морі, який пригнав кораблі до берега Азовського моря. Кораблі з амазонками пристали до берега в місцевості Кремні (це десь між теперішнім Маріуполем і Таганрогом) на скитському терені. Амазонки вийшли з кораблів на сушу і оселилися табором. Перше,що вони зробили, - це захопили табуни скитських коней, що паслися в тій місцевості. Утворивши озброєний загін, амазонки розпочали напади на сусідні оселі скитів. Скити не зрозуміли спочатку, звідки взялися розбійники, а захопивши у сутичках кількох амазонок, виявили, що це жінки. Таке відкриття спонукало виробити тактику боротьби з амазонками.
Скити, створивши загін із озброєних молодих хлопців, приблизно рівний загонові амазонок, поселили його поряд з табором амазонок. Скити на своїй нараді вирішили: замість воювати з амазонками, вбиваючи та калічачи молодь, краще поженити своїх хлопців на них та мати дітей від таких хоробрих жінок.
Скити-молодики виконали настанову старших, вони переконали амазонок, що не мають наміру їх нищити, а хочуть взяти собі за жінок. Внаслідок зближення напади амазонок на скитські оселі припинилися, а табори стали пересуватися все ближче та ближче, аж поки одного дня не об’єдналися зовсім.
Одного разу юнаки-скити сказали своїм жінкам: «Ми маємо батьків та свої господарства, залишайте табірне життя і ходімо жити з нашими людьми». Амазонки дали таку відповідь: «Ми і жінки вашого народу ніколи не зможуть жити разом, бо наше життя дуже відрізняється від їх життя. Ми їздимо верхи, наша робота із стрілами й луками, списами і мечами, при потребі б’ємося нарівні з чоловіками, жіночої роботи ваших людей не вміємо. А ваші жінки не вміють того, що ми, а виконують лише домашню роботу. Вони ніколи не ходять на полювання, не кажучи вже про участь у боротьбі з ворогом. Коли ви хочете жити з нами як порядні чоловіки, то йдіть до своїх батьків і заберіть свою частину господарства та повертайтеся до нас».
Скити-молодики погодилися на це, пішли та одержали свою частину майна і повернулись до жінок-амазонок, а потім усі разом перетнули Танаїс, проїхали на схід три дні, потім повернули на північ, проїхали ще три дні і зупинились. Тут вони й осіли на віддалі 6-ти днів їзди від Танаїсу та Меотісу, взявши назву «сармати». В цьому краю, який тепер називається Сарматія, вони і розмножилися, заселивши його. Жінки сарматів і їх нащадки, дотримуючись звичаїв своїх матерів-амазонок, їздять верхи кіньми, полюють звірину, беруть участь у війнах з ворогами та вдягаються, як чоловіки. Мова сарматів - скитська, за винятком окремих слів і висловів амазонок.
Суміжно десь, в лісах, жили будини,
Бобрів ловили в лісових озерах.
Будини займають простір північніше від сарматів, їх країна має багато лісів, що постачають будівельний матеріал різних сортів (можливо, назва походить від слів «будувати», «будівельники»).
Мова і звичаї у будинів - скитські. Терен, який вони заселяють простягся на північ на 7 днів подорожі. Ще північніше за будинами простягся великий незаселений простір.