|
|
| Художник Опанас Заливаха |
Наша оповідь - про життєвий і творчий шлях відомого українського художника, колишнього політв’язня, лауреата Шевченківської премії із суто козацьким прізвищем - про Опанаса Заливаху.
Фахівцям, поціновувачам справжнього високого мистецтва давно відомі дивовижні, неповторні твори цього універсального майстра-інтелектуала, якого у світовому колі малярства, не без підстав, називали й називають шанобливо - „український Пікассо”. А ось широка вітчизняна аудиторія, на превеликий жаль, мало обізнана з творчою біографією і багатою художньою спадщиною нашого земляка зі Слобожанщини, який, попри широке світове визнання, залишався в житті і творчості самим собою - особистістю, що зросла з рідного народу, ввібравши в себе кращі національні традиції.
А ще постать Опанаса Заливахи цікава і знакова для нас тим, що його творча доля пов’язана з Донецьким краєм. Сьогодні, уже після смерті, художник своїми досі невідомими роботами повертається до нас.
Від Гусинки - до висот Господніх
«На світ я народився в селі Гусинка, що на Харківщині, в 1925 році. Нещодавно був там. Заливах у селі вже немає… А рід мій - від бродячих майстрів-малярів. Певне, є і козацьке коріння», - згадував згодом сам художник.
Та на Батьківщині, в рідній Україні, маленькому Опанасику судилося жити недовго. Його дитинство випало на жахливий голодомор 30-х років. Щоби врятувати сім’ю, дітей від смертельного лиха, батько, єдиний із села, спромігся вивезти родину з геноцидної зони на Далекий Схід - історичний для українців Зелений Клин. Там, серед земляків, Заливахам вдалося вижити, звестися на ноги, подолавши величезні труднощі.
До малярства сина Опанаса заохотив батько-коваль, який кував із заліза не лише підкови, але й робив справжні витвори мистецтва. Саме він і помітив у свого кмітливого нащадка, як кажуть, творчу жилку.
Спочатку сімнадцятирічний Опанас вступив до художнього училища у приамурському Благовіщенську. Далі було навчання у середньоазійському Самарканді, підмосковному Загорську, похмурому Ленінграді. З академії, де колись навчався великий український поет і художник Тарас Григорович Шевченко, у 1947 році майбутнього лауреата Кобзаревої премії вигнали за те, що він проігнорував якісь офіційні вибори. Це був перший, але не останній, свідомий конфлікт Опанаса Заливахи, що мав незалежний козацький характер, із тоталітарним режимом, імперсько-радянською системою. Аж після смерті Сталіна його знову поновили в академії.
Після успішного закінчення навчання молодий художник Опанас Заливаха нарешті повертається в рідну Україну, яку не по своїй волі змушений був покинути майже двадцять років тому. Працює в Івано-Франківську. У цей період свого життя він, як сам зізнався опісля, усвідомлено і наполегливо починає пошуки свого національного коріння - в житті, у творчості, щоби твердо відповісти на три головні питання: хто він, звідки і куди?
|
|
| Естамп О.Заливахи, знайдений у Слов’янську |
Опанас відвідує Львів, Київ, що були осередками народження нової української генерації. Тут близько знайомиться зі своїми однодумцями, здебільшого - ровесниками. Серед них - мужній правозахисник, поет із Луганщини Іван Світличний, молода, талановита художниця з Києва Алла Горська. Зав’язуються стосунки з нині добре відомими Україні філософом Євгеном Сверстюком, літературознавцем Іваном Дзюбою, правозахисником Михайлом Горинем, поетом Іваном Драчем та іншими представниками тоді ще молодої національної творчої інтелігенції. Пізніше Опанас Заливаха познайомився і затоваришував із майбутнім Героєм України (посмертно), її болем і гордістю Василем Стусом. До речі, багато років опісля художник написав портрет поета-страдника й талановито-гостро проілюстрував його посмертну книгу «Вікна в позапростір». У нових друзів О. Заливаха бере самовидавничу літературу. Не лише одноосібно знайомиться з суворо забороненими системою правдивими творами, але й розповсюджує їх. Така активна діяльність не могла пройти поза увагою пильного і жорстокого КДБ, лякливої до правди влади. Опанаса Заливаху заарештовують і на п’ятирічку спроваджують у мордовські концтабори.
Важке, тривале перебування у неволі художник переніс по-філософськи мужньо. Навіть за гратами не припиняв працювати. У нелюдських табірних умовах йому вдалося створити і переправити на волю серію екслібрисів для своїх друзів. За допомогою кулькової ручки заповнив документальними малюнками свій захалявний маленький блокнотик (пригадуєте, як творив у засланні Шевченко). Друзі не забували Опанаса, надсилали листи, літературу. Багато читав. Та головне - осмислював своє життєве кредо, подумки виробляв свій подальший художній стиль.
Після звільнення О.Заливаха плідно, напружено працює, удосконалюється як майстер. Не зупиняючись на досягнутому, він завжди у творчому пошуку. Користується беззаперечним авторитетом - як художник, повагою - як людина. Та лише у 1988 році відбулася його перша персональна виставка, яка офіційно відкрила Україні талановитого, своєрідного автора, що достеменно відбувся як визначний митець. Опісля персональні виставки робіт українського художника з величезним успіхом проходили у багатьох країнах світу. А вже у незалежній Україні, в 1993 році, Опанасу Заливасі було присуджено Національну премію ім. Т.Г.Шевченка, премію імені Стуса.
Останній період творчості Опанаса Заливахи, що пішов із життя 2007 року, фахівці охарактеризували як «вертикальний». Що це - художня філософія? Сам автор так званих вертикальних ліній відповідав-пояснюв, що для нього вертикаль означає велике дійство : єднання неба і землі. Адже ще в давній українській народній коляді зафіксовано навіки: «Небо і земля нині торжествують!»
У своїх останніх творах, що спонукають нас до глибинних роздумів, засобом пензля і фарби, простору і ліній автор намагався показати єдність протиріч нашого складного, неоднозначного буття, неосяжного загадкового космосу, художньо занотувати цей зв’язок між земним і небесним.
Ось так митець Опанас Заливаха, гідний нащадок славних українських козаків, став невід’ємною складовою цього вічного єднання, вертикально піднявшись душею і розумом від батьківської чорноземної землі до небес Господніх…
|
|
| Естамп О.Заливахи, знайдений у Слов’янську |
Дружківська прописка
Резонно запитаєте, а до чого тут Донеччина, зокрема містечко Дружківка? Що поєднує Донецький край з творчим шляхом відомого українського художника Опанаса Заливахи? З листа до нього Алли Горської, датованого 1966 роком, дізнаємося, що О.Заливаха «не зміг взяти участі в монументальному комплексі «Школа». Мова йде про мозаїчне оформлення школи №5 м.Донецька, здійснюване творчою бригадою з Києва, до складу якої входили згадана вище А.Горська, її чоловік В.Зарецький, художники Г.Зубченко, Г.Марченко, Г.Синиця та інші.
І все ж Опанас Заливаха працював на Донеччині! У 1980 році створив вітраж для одного із сільських будинків культури в Добропільському районі області. Цей факт офіційно підтверджено, є відповідний документ про виконану художником роботу. Та з якихось невідомих причин цей масштабний твір О. Заливахи так і не було виставлено, хоча він і розрахований на масового глядача радянських часів. І ось більш як через чверть століття на покинуті, запилені квадратики кольорового скла випадково натрапив колекціонер із Дружківки, дякуючи чому цікава художня композиція через багато років знову побачила світло. За допомогою меценатів-патріотів Євгена Шаповалова, Сергія Дуди та міської газети «Наша Дружківка» (редактор Євген Фіалко) твір видатного майстра став надбанням місцевого історико-художнього музею. Нині триває кропітка робота з реставрації, компонування та встановлення вітража. Та ця масштабна робота Опанаса Заливахи на донбаську тему безцінна ще й тим, що жодного із його вітражів, як вважають спеціалісти, на сьогоднішній день не збереглося.
Козацькі естампи
А нещодавно знайдено ще один “донецький слід” у творчій долі відомого українського художника. Стараннями молодого історика-краєзнавця Олександра Добровольського зі Слов’янська виявлено понад 20 рідкісних естампів і листівок роботи Опанаса Заливахи. Автор адресував їх місцевому жителю, колишньому токарю Дружківського машзаводу Анатолію Свердюку. Той свого часу був засуджений на десять років позбавлення волі за антирадянську агітацію. Певне, за колючим дротом вони й познайомилися, затоваришували на все життя, довго листувалися.
Ці невеличкі за розміром твори Опанаса Заливахи, які наскрізь пройняті козацьким духом, національними мотивами, віднині будуть зберігатися в музеї видавництва “Смолоскип”, що в Києві.
Ось так, по смерті художника, до нас доходять його досі невідомі творіння. Вони – як послання митця із вічності, як заповідь були вірними свого родового, козацького коріння.