|
|
| Останній гетьман України Кирило Розумовський |
Вісімнадцятирічний президент Академії наук
Кирило Григорович Розумовський, граф і останній гетьман Лівобережної України, народився 1728 року в Лемешах у сільській хаті. Ріс і здобував освіту під протекцією старшого брата, який забрав його в Санкт-Петербург і знайшов для молодшого на дев’ятнадцять років родича опікуна в особі Теплова. У супроводі останнього, після відповідної підготовки в Петербурзі, вирушив п’ятнадцятирічним за кордон «для дальнейшего совершеннейшаго обученья». У Берліні навчався у знаменитого математика Леонарда Ейлера, а також в університетах Кенігсберга, Геттінгена, Страсбурга, слухав лекції у Гданську, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчав німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.
15 червня 1744 року обом Розумовським надали статус графів Російської імперії. Повернувшись із-за кордону 1745 року, Кирило став улюбленцем царського двору. А невдовзі (у травні 1746-го) вісімнадцятирічного юнака призначили президентом Петербурзької академії наук. Сама імператриця посватала за нього свою внучату сестру Катерину Наришкіну (1729-1771), яка одержала в посаг кілька десятків тисяч кріпаків, будинок у Москві на Воздвиженці (згодом належав графу Шереметьєву), підмосковні села, пензенські вотчини та чимало чого іншого. Злиденний пастух став одним із найзаможніших людей Росії. А невдовзі й гетьманом України. Йому надавали величезні маєтності, всі прибутки грошима, хлібом і вином з гетьманських володінь, зібрані до його обрання, тобто за 16 років (від 1734 до 1750-го). Наступними царськими указами обумовлювалося, що на урочистих публічних церемоніях Кирило Розумовський має сидіти поруч із генерал-аншефами, і, оскільки «против других гетманов имел ту отличность», що був граф Російської імперії і користувався особливою довірою й «благоговеньем» імператриці, в усіх паперах Колегії іноземних справ його мали величати як «высоко й благоурожденнаго».
До вірності і послуху приводив
1750 року у Глухові, у присутності великого зібрання глухівців, представників усіх десятьох козацьких полків, старшин, духівництва та російського посланця графа Гендрікова, Кирила Розумовського обрали гетьманом. Сам він був на той час у Петербурзі, де у присязі, даній Єлизаветі Петрівні у двірській церкві, зобов’язувався бути «вірним, добрим і слухняним рабом і підданцем і народ малоросійський до вірності і послуху приводити». Імператриця вручила йому гетьманські клейноди: оздоблену коштовним камінням золоту булаву, великий білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку і срібні литаври. Та не дотримав клятви новоявлений козацький ватажок, використавши відновлення гетьманства як можливість відродження й зміцнення української державності. В Україну гетьман прибув тільки 6 липня 1751 року з численними екіпажами, верховими кіньми, кухарями і музикантами, гайдуками і скоморохами, навіть з трупою акторів. На урочисту церемонію його зустрічі в Глухів прибули майже вся старшина, понад шість тисяч козаків, вище духовенство.
З перших днів гетьманування Кирило Розумовський подбав про власне збагачення та соціальне зростання своїх близьких і далеких родичів. Сестрам та їхнім чоловікам надавав сотенні містечка, які до того були вільними. Так, бунчуковий товариш Дараган (чоловік сестри Віри) одержав місто Бориспіль Переяславського полку, а Климович (чоловік сестри Агафії) - Срібне Прилуцького полку і Олишівку Ніжинського полку, родича Кочубея призначив генеральним обозним. Загалом часи гетьманування Розумовського характеризуються як період панування козацької старшини. Сам він за чотирнадцять років перебування на цьому посту приїжджав в Україну лише кілька разів, та й то на короткий час. Переважно жив у Петербурзі й Москві. А втім, і там не забував про українські справи.
Хоча сам був чи не найбільшим землевласником в Україні й одним із найбагатших у Росії, почав дбати й про своє оточення, зміцнювати зв’язки, зокрема родинні, між впливовими українськими старшинами. Через шлюби своїх дітей поріднився із Журавками, Кочубеями, Апостолами, Галаганами, Валькевичами, Дараганами.
Без дозволу царя гетьман роздає старшині у володіння вільні маєтності, сотенні містечка й села. Ще з часів Петра I в Україні призначали полковників тільки за погодженням з царським урядом. Новоявлений гетьман почав робити це самостійно. Під його впливом з’явився царський указ від 13 січня 1752 року, яким заборонялося поширювати на українське населення стан холопства, а тих, хто переступав цей указ, оголошували злочинцями. Щоправда, під тиском царського уряду 1760 року видав універсал, за яким переходи селян дозволялися лише тоді, коли все їхнє майно залишалося поміщику.
|
|
| Палац Кирила Розумовського у Батурині |
Без дозволу гетьмана заборонялося арештовувати українців, окрім карних злочинців. Для підтримання таких правил Розумовський запровадив при дворі канцелярію, де приймали листи, скарги, прохання від населення, що було важливо для запобігання зловживанням старшинами та царською адміністрацією і сприяло зміцненню влади гетьмана. Розумовський сам встановлював митні податки й не звітував перед Петербургом. Почав реформування армії, запровадив у своїх полках однострій - голубий мундир. Через такі порушення присяги вже у березні 1754 року імператриця спеціальним указом заборонила гетьману призначати полковників - віднині він міг тільки пропонувати кандидатури. А ще повинен був надсилати докладні звіти про всі прибутки та видатки. Ліквідували й внутрішні митні збори.
Щоб остаточно підірвати прагнення гетьмана до автономії, 1756 року українські справи перенесли з Колегії іноземних справ до Сенату. Репресії прискорила анонімна «Записка о Малой России», в якій автор намагався довести існування в Україні сепара-тистських віянь і обгрунтовував потребу в радикальних змінах у її управлінні. Писав, буцімто українці почуваються надто незалежними, «мов якісь американці». Попри все це, Розумовський за допомогою могутніх покровителів все-таки намагався й далі зміцнювати місцеві та центральні органи управління в Україні. Насамперед встановив на території кожного полку станові шляхетські суди: по два земські, два підкоморські й по одному гродському. Лівобережна Україна поділялася на 20 повітів, у яких діяли ці судові установи. Щоб піднести роль Генерального суду, вищої судової інстанції Лівобережної України, гетьман запровадив два Генеральні суди, скасувавши судові функції Генеральної канцелярії. Розуміючи, якої великої шкоди для держави завдає винокуріння, універсалом від 6 липня 1761 року заборонив зловживання винокурінням, що шкодить здоров’ю суспільства. У Гетьманщині не мали права на гуральні й шинки російські поміщики та вихідці з інших країн. Універсал надавав виняткове право на гуральництво тільки козацькій старшині. Полковники і сотники мали стежити за суворим дотриманням вимог універсалу.
Розумовський скасував Правління гетьманського уряду, зменшивши роль загальновійськової Козацької ради й зміцнивши Старшинську раду, а також Генеральну військову канцелярію та Генеральний військовий суд. Таким чином, за час правління Розумовського в Лівобережній Україні було створено централізований адміністративно-державний апарат управління, який опирався на збройні сили - козацьке військо та Запорозьку Січ. Загальна кількість старшин у часи гетьманства Розумовського була майже 750 осіб та ще понад 500 військових, значкових товаришів, які становили резерв для поповнення адміністрації.
Дбаючи про освіту земляків, гетьман і представники старшини 1763 року підготували на ім’я Катерини II чолобитну, в якій ішлося про потребу в перетворенні Києво-Могилянської академії на університет та заснування університету в Батурині. З ініціативи Розумовського розробили проект, в якому передбачали в Батуринському університеті заснувати дев’ять кафедр: латинського красномовства, логіки, метафізики й практичної філософії, натурального права й юриспруденції, старожитностей, історії «літеральної» й політичної, генеалогії та геральдики, експериментальної фізики й математики (з усіма її частинами), теоретичної й практичної фізики, анатомії, хімії, ботаніки й натуральної історії. Курс навчання мав тривати три роки. За гетьманом лишалося пожиттєве право фундатора і протектора Батуринського університету.
|
|
| Вознесенська церква 1824 року, зведена на кошти родини Розумовських, у смт Козелець |
Провінція Російської імперії
Розумовський ініціював запровадження спадкового гетьманства, щоб таким чином закріпити відновлення державно-політичної автономії України, чого не могла дозволити Катерина II. Не дивлячись на те, що у червні 1762 року брав участь у двірцевому перевороті (керований ним Ізмайловський гвардійський полк відіграв вирішальну роль в усуненні з престолу Петра III і проголошенні імператрицею Катерини), ласки від жорстокої правительки, яка ненавиділа Україну, не дочекався. Хоча отримав звання сенатора і генерал-ад’ютанта імператриці, однак через чвари з новим фаворитом цариці, графом Орловим, змушений був переїхати в Україну.
У прагненні зберегти державно-політичну автономію України у складі Росії він розробляє спеціальні пункти щодо цього і пише на ім’я Катерини II чолобитну. Але ім-ператриця, викликавши Розумовського до Петербурга, змусила його подати прохання про звільнення від гетьманства, що й затвердила указом від 10 листопада і сенатським указом від 17 листопада 1764 року, за якими скасовувалося гетьманське правління й створювалася Малоросійська колегія на чолі з графом Румянцевим. Запорозьку Січ підпорядковували Колегії «малороссийских дел». Цариця давно виношувала свої плани щодо України: «Малоросія, Ліфляндія і Фінляндія суть провінції, які правляться дарованими їм привілеями; порушити ці привілеї й поводитися з ними, як з чужими землями, - це була б явна дурниця. Ці провінції так само, як і Смоленщину, треба легкими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитися, як вовки в лісі», - писала вона в таємній інструкції генерал-прокуророві Сенату князеві В’яземському. Ось так. Згодом Україну перетворили на звичайну провінцію Російської імперії. З компетенції гетьмана вилучили Київ і підпорядкували безпосередньо Сенату. Всіх козаків наказали вивести з міста і поселити на лівому березі Дніпра. Київську полкову канцелярію перевели в містечко Козелець Чернігівської губернії. Так завершилося гетьманство Кирила Розумовського.
Того ж таки 10 листопада 1764 року Розумовський дістав чин генерал-фельдмаршала, пожиттєве гетьманське жалування, а також містечко Гадяч із навколишніми селами, Биківську волость і палац у Батурині. А втім, за ревізією 1782 року, лише на Чернігівщині йому належало 74 177 посполитих, а в російських губерніях (псковських і можайських помістях) - понад 45 тисяч кріпаків. Багатий посаг дружини, величезна спадщина старшого брата Олексія (і дружина, і брат померли 1771 року), даровані маєтності від Єлизавети Петрівни та Катерини II поставили Кирила Розумовського в ряд найбагатших людей Російської імперії.
Коли ж колишньому гетьманові заборонили перебувати в Україні, він від’їжджає за кордон, склавши перед цим функції президента Російської академії наук. Лише через одинадцять років йому дозволили повернутися в Україну. З 1794-го Кирило Розумовський оселився в Батурині, де споруджував церкви та палаци, а ще в Баклані, Почепі, Яготині. Свій вік доживав у самотині. Троє його синів стали видатними людьми: Олексій був сенатором, міністром народної освіти; Адрій став дипломатом, дружив із Гайдном, Моцартом, а Бетховен навіть присвятив йому три квартети; Григорій - один із перших визначних геологів Російської імперії, почесний член кількох іноземних академій, відкрив мінерал, який на його честь назвали розумовськітом.
Помер Кирило Григорович Розумовський на 75-му році життя. Похований у батуринській церкві Воскресіння Христового, відбудованій ним на руїнах мазепинського храму, зруйнованого під час розгрому Батурина у 1708 році Меншиковим. На його могилі встановлено мармуровий пам’ятник з гербом і горельєфним профілем гетьмана, а на пам’ятнику - чаша. На могилі напис: «Здесь покоится тело его сіятельства господина генерал-фельдмаршала, сенатора, действительного камергера й орденов россійских святаго апостола Андрея Первозванного, святаго Александра Невского, польскаго Белого Орла і голстинскаго святыя Анны кавалера графа Кирила Григоріевича Разумовскаго, родившагося в 1728 году марта 18 дня, скончавшагося в Батурине 1803 году генваря 9-го, в семьдесят четыре года, девять месяцов и двадцать два дни».
Ось така неймовірна історія родини козака Григорія Розума з невеличкого села Лемешів. Як згадка про неї і реальний свідок тих часів на пагорбі вивищується Трьох-святительська церква. Кажуть, є в селі будиночок-музей земської школи, споруджений на місці хати, зведеної колись Кирилом на честь матері, владної й гордої сільської жінки Наталії Розумихи, яка волею Всевишнього стала графинею й статс-дамою при царському палаці. Та передусім залишила по собі добру пам’ять, збудувавши у зовсім непримітному районному містечку Козельці дивовижної краси собор Різдва Богородиці, де й знайшла вічний спокій. Храм зберігся і досі радує нас. Величну споруду видно здалеку з траси, що веде в Росію. За різними даними, спорудили його Григорович-Барський та Андрій Квасов за проектом самого Растреллі. Різьблений із липи іконостас роботи придворного художника Стеценка. В обрамленні дубового й лаврового листя та голубів, що нагадують ангелів, дивляться крізь століття строгі лики святих у овальних рамках… А на соборі напис: «Сей храм соорудила графиня Наталия Розумовская в 1742 году».