|
|
| Скіфський воїн. Золото |
Тисагети - чисельне скитське плем’я, що займає простір від будинів та живе виключно з полювання різної звірини.
Північніше тисагетів і айрків живуть скити, які не погодилися підлягати Царським скитам та відокремилися від них. Увесь терен заселений ними - це рівнина з добрими і родючими грунтами, за якою лежить гористий та кам’янистий край (вочевидь, автор має на увазі Уральські гори). У горах уже живуть не скити, а лисі (голомозі) люди, які такими є від народження. Вони мають широкі та приплюснуті носи, довгий хребет, розмовляють своєю мовою, а одяг носять такий, як скити. Харчуються дикими ягодами з дерев та кущів, для молока тримають овець, але дуже мало, бо пасовища там дуже бідні. Цих людей охороняє якась таємнича сила, вони не носять зброї, і ніхто на них не нападає. Суперечки між собою та своїми сусідами завжди залагоджують мирно. Всіх, хто приходить до них і просить захисту, вони приймають і живуть разом мирно, і звати цих людей - аргипеї.
Тепер про іседонів. Вони мають здоровий розум, добре розрізняють правду і неправду, добро і зло. Окремо треба відзначити, що в іседонів жінки мають рівні права з чоловіками і рівну пошану. Іседони кажуть, що за ними живуть одноокі люди, а далі грифіни стережуть золото.
Всі ці терени, які я описав, мають дуже холодну зиму. Наприклад, Меотіс у зимовий час замерзає повністю разом із Кімерійською (Керченською) протокою. Скити із Тавриди (Криму) ходять у військові походи через замерзлу протоку.
Скитія
Розповідаючи про скитів, я не захоплююсь ними, проте вони змушені виконувати найважливіші справи людського життя краще за будь-який народ на землі. Я маю на увазі їх здатність до самозбереження себе і свого способу життя. Прикладом цьому є те, що скитів не змогли знищити ніякі нападники на їх країну, а всіх нападників скити знищували самі.
Коли скити вирішать, що для них невигідно вступати у пряму битву з загарбниками, то вони будуть маневрувати зі своїм військом так, що ворог не зможе знайти їх армії, щоб втягти у битву. Скитія не має великих та укріплених міст. У містах та оселях вони живуть взимку, а весною, влітку, восени їх життя проходить у русі на возах. Куди б скити не рухались, вони мандрують своїми величезними просторами верхи кіньми або возами з критим верхом. Усі вони, один до одного, добре призвичаєні їздити верхи кіньми, в бій також ідуть у більшості верхи. Вони влучно стріляють стрілами з луків, завзято та дуже вміло в битвах орудують списами та мечами. Головним для скитів є те, що їх вояки постійно забезпечені якісними харчами, добре нагодовані і не втомлені при довгих переходах, бо їдуть верхи чи возами.
Скитів ніхто не зможе побити і підкорити, бо вони добрі та дуже завзяті вояки. Скити є дуже хоробрими вояками, а ще їм допомагає природа їх краю: річками, долинами і пагорбами. Крім усього цього, скити дуже рухливі, енергійні, завзяті, хоробрі, винахідливі люди, та ще й великі патріоти своєї країни, свого способу життя і дуже не люблять усе чуже.
Тут землі щедрі.
Тут річок без ліку.
Всілякі руди в надрах залягли.
І через те отак тут споконвіку -
життя і смерть
на відстані стріли.
Які тут не прокочувались орди!
Яка пройшла по землях цих біда!
Мечем і кров’ю писані кросворди
ніхто уже повік не розгада.
Ріки Скитії
Найкращими ріками Скитії є ті, якими майже цілий рік плавають морські човни, окрім зими, коли ріки замерзають. Найвеличнішою рікою Скитії є Істер (Дунай), що має п’ять портів і є найвеличнішою рікою на увесь світ. Найважливішим є те, що Істер постійно має багато води зимою і влітку.
Наступна ріка від Пиретусу (Прута) є Тірас (Дністер), який тече з півночі на південь, та бере вона свій початок із великого озера і служить межею між неврами та скитами-хліборобами.
Третя скитська ріка, східніше Тірасу (Дністра), є Гіпаніс (Південний Буг), що бере свій початок також у Скитії з іншого озера, навколо якого випасають білих коней. Це озеро називають Мати Гіпанісу. Коли п’ять днів плисти човном по Гіпанісу, вода в ріці - добра, але неглибока. Ще чотири дні плавання до самого Чорного моря - вода в ріці вже є солона; це тому, що тут вливається до Гіпанісу річка з солоною водою. Ця річка починається на терені скитських хліборобів, які називаються алізонами.
|
|
| Скіфська золота прикраса |
Далі на схід протікає друга найбільша ріка Скитії - Бористен (Дніпро). На мою думку, ця ріка є найбагатша та найцінніша не лише в цій частині світу, але де б то не було. Бористен (Дніпро) має найкращу та найсмачнішу рибу і таку ж воду, винятково чисту, блискучу і смачну для пиття, як ні в одній іншій річці. Ніде не вирощується і не збирається кращий та багатший урожай, як по обидва береги цієї величної ріки. Тут росте найкраща та найпоживніша трава для корму худоби та коням. Бористен - глибока та широка ріка, придатна для плавання нею морськими човнами.
Тече з півночі на південь, вона є добре знана до терену Герусів (Земля Русів), що знаходиться на віддалі 40 днів плавання човном із веслами, вгору від Чорного моря.
Нам відомо, що Бористен тече тереном скитів-хліборобів, після того як протікає північними незаселеними країнами. Скити-хлібороби живуть по обидва боки ріки, протягом 10 днів плавання човном.
Ближче до Чорного моря Бористен (Дніпро) та Гіпаніс (Південний Буг) пропливають не так далеко між собою, в низині рівнини, переходячи біля моря в багна та лимани. Суходіл між цими ріками заходить у море, утворюючи мис, який називається Гіполом. На цьому мисі вибудувана святиня богині Деметри, навпроти якої стоїть селище бористенів (наддніпрянців), що називається Ольвія (Богині Деметри у скитів не було, вона була у греків, вочевидь, Геродот назвав скитську богиню Мати -Земля грецькою назвою).
Наступна ріка Скитії - Пантикап (мабуть, Самара), вона також бере свій початок із озера, протікає крізь лісистий терен Гілай і впадає в Бористен. Далі на схід тече ріка Гіпакирис (мабуть, Молочна).
Наступна річка - Геррус, що витікає із Бористену далеко на півночі, де є терен, що також зветься Герус. Річка Герус створює межу між скитами-скотарями і Царськими скитами, впадаючи в ріку Гіпакирис (Про річку Герус у Геродота плутані відомості, тому що такої ріки, яка витікає із Дніпра і впадає у якусь іншу річку, тепер немає, напевно, і не було в часи Геродота). За Геродотом: вона знаходиться на півночі - там, де живуть бористени, а Дніпро стає судноплавним. Це може бути річка Десна на Чернігівщині.
Восьма ріка Скитії - Танаїс (Дон), бере свій початок далеко на півночі, витікаючи із великого озера, та впадає в Меотіс. Ця ріка розмежовує землі Царських скитів із землями племені сарматів.
Усі ці ріки, які я згадав, є найбільшими і найвідомішими серед тих, що течуть Скитією. Є ще дуже багато менших річок, біля яких багато широких долин із гарними родючими грунтами.
Віра і звичаї скитів
В цьому краю царів і пастухів
суворі люди, горді і вродливі.
Любили степ, і волю, і пісні.
Приносили присягу на вогні.
Стріляли з лука, билися мечами.
Зі списа їли здимлений шашлик.
Недаром «скіф» колись і означало -
суворий, грізний, воїн-степовик.
Опис природних багатств я доповню ще народними звичаями та вірою. Головна святість у всіх скитів є Гістія (Справедливість), за нею йде бог Зевс. Землю скити називають Матір’ю - дружиною Сонця. (Геродот назвав скитського головного бога грецькою назвою, як це він робить завжди. У скитів головним богом був Сварог, потім Хорс і Дажбог).
Меншими святими у них були: Аполлон, Небесна Афродита, Геракл та Орес (Орь). (Зрозуміло, що всі святі грецькі, за винятком Оря, і як вони називалися у скитів - невідомо).
Цих святих, чи богів, визнають усі племена скитів. Царські скити ще роблять пожертви на честь Посейдона (вочевидь, це був бог війни, чимось схожий на Перуна).
Гістія - скитською мовою означає «табу» (цілковита заборона робити будь-яку кривду, і ця справедливість вважається найбільшою святістю).
У скитів немає звичаю робити скульптури на честь богів, не будують вони і храмів для них, винятком є тільки один Орес (Орь). Спосіб принесення жертви богам чи святим усюди однаковий. Тварині, призначеній на жертву, зв’язують передні ноги мотузом, а залишений довгий кінець мотуза протягають між задніми ногами. Один із тих, хто виконує церемонію жертвоприношення, рвучко тягне за мотуз, звалюючи тварину на землю. Відразу ж інший накидає тварині на шию петлю, в яку просилюють коротку палицю, швидко закручують на ній тугу петлю. Тварина втрачає свідомість, і їй перерізають горло. М’ясо тварини варять, порцію м’яса разом із водою виливають на землю - це для бога, а решту роздають людям для споживання. У жертву приносять волів, биків, корів, овець, молодняк кіз і навіть коней.
Жертвоприношення на честь Ореса проводять біля його жертовника, який будується в кожному місті чи селі, де є представник влади. Оресу іноді приносять у жертву і вояків, узятих у полон на війні. На війні скитські вояки мають звичай пити кров із першого вбитого ворожого вояка. Із голів убитих ворогів скити здирають шкіру із волоссям, яку потім чіпляють до вуздечок як прикрасу та свідоцтво хоробрості вояків.
Кожен вояк-скит є дуже гордий із таких прикрас. Багато скитів мають стільки таких шкірок, що шиють із них плащі-накидки. Із черепів убитих ворожих правителів скити роблять чаші, з яких п’ють вино на святах та пригощають із них поважних гостей. При цьому розповідають, з чиєї голови зроблена ця чаша. Це робиться не лише із хвастощів чи гордування, а більше для поширення остраху серед ворогів. Бо з кожним ворогом може статися таке ж саме, якщо вони посміють напасти на скитів.
Суд і кара
|
|
| Бій старих кінних скіфів з молодими воїнами. Зображення на налуччі. IV ст. до н.е. Знайдено в кургані Солоха |
У Скитії є чимало віщунів-пророків, що віщують, працюючи із пруттям лози. Такого пруття приносять цілі кулі, кладуть їх на землю, розв’язують та розкладають і перекладають пруття на різні лади по декілька разів. Намотавши на пальці стрічки, вирізані із кори кислиці, перекладаючи пруття, виголошують віщування. Кажуть, що навчилися цього у богині Афродити (вочевидь, Матері-Землі).
Коли цар Скитії хворіє, це означає, що хтось вчинив якусь несправедливість: фальшиво поклявся, склав фальшиву присягу. Тоді кличуть до царя трьох визначних віщунів, які мають віднайти винуватця. Віщуни у свій спосіб віднаходять винуватця, якого арештовують і приводять до царя, де йому виносять вирок. У випадку, коли оскаржений заперечує і доводить свою невинність перед царем, той кличе вже шістьох віщунів, щоб ті всі разом знайшли винного. Коли всі віщуни знову звинувачують цю особу, то тому відрубують голову, а все його майно ділять між собою три віщуни. Коли ж вони виправдовують звинуваченого, цар кличе ще більше віщунів, які вже вирішують справу більшістю голосів.
При цьому, якщо оскарженого першими віщунами - всі наступні виправдали, за фальшиве звинувачення карають на смерть перших трьох віщунів. Карають так: на віз сухого хворосту, привезений парою волів, кладуть зв’язаних фальшивих віщунів і підпалюють все. Потім пускають волів, які втікають від вогню і тягнуть віз.
Таких засуджених і скараних віщунів скити називають брехливими пророками. Коли цар наказав кого скарати, то карають його синів і всіх членів їх родин чоловічої статі, а жінок не займають.
Коли скити присягають у вірності царю і своєму народові, роблять присягу урочисто, надаючи всій церемонії релігійного значення. Для цього наповнюють великий глек вином, і з кожної групи присягаючих, проколюючи тіло, беруть по краплині крові і змішують її з вином. Проказуючи молитву, у глек вмочують меч, шаблю, спис і стрілу, а потім урочисто виголошується присяга. Після цього всі, хто присягнув, разом зі своїми старшинами п’ють вино з підмішаною кров’ю, на чому і закінчується церемонія присяги.
Поховання царів
Можливо, грека трохи дивували
суворих скіфів грізні ритуали.
Він, може, часом щось і не второпав,
а часом грек, бувало, торопів.
У нього ж все - акрополь і некрополь,
а тут степи, - що неба, що степів!
Бо їде цар з рабами і скарбами,
царя везуть воли і шарабани.
Жертовна кров стікає з вівтаря,
ревуть воли, мемекають овечки.
І мертві слуги мертвого царя
тримають мертвих коней за вуздечки.
Страшне у скіфів дійство похоронне!
Ольвійський грек, бувало, похолоне.
Поховання померлих чи вбитих на війні царів скити роблять у землю краю, який називають Геррос (у перекладі на сучасну мову - Земля Русів). Геррос знаходиться там, де Бористен (Дніпро) уже є придатним для плавання великими човнами. Там померлому чи вбитому на війні царю-небіжчику копають прямокутну яму, в якій урочисто ховають тіло. Готуючись до поховання, покійникові розрізають живіт, вичищають нутрощі і наповнюють тіло різними пахощами, пахучим насінням, сухою м’ятою, волошками, любистком та іншим. Потім усе тіло покривають тонким прозорим шаром воску. Підготоване до поховання тіло скитського царя кладуть на воза чи на човна й обвозять по всіх теренах скитських племен. У кожному селищі до поховальної процесії долучаються люди, від чого збирається велика їх кількість. Всі вони йдуть за тілом царя до місця його поховання. Прибувши до викопаної ями, тіло кладуть до неї на приготоване йому ложе, застелене дорогим килимом. Навколо тіла царя встромлюють стріли, закопують стовпи, криють все дахом, облаштовують яму, як кімнату. Поряд із царем кладуть заморену його улюблену жінку та прислугу. Тут же ставлять царського воза із запряженою збруєю та забитих його улюблених коней, різноманітний дорогоцінний та золотий посуд, зброю, а в посуді їжу та напої.
Через сліпучу призму пекторалі
тепер для нас всі скіфи золоті.
Бо як вони свій епос не створили,
чи нам його не трапилось гортать, -
то що ж лишилось?
Піднімати брили.
Історію по золоту читать.
Нема письмен - є дивне сяйво казки.
Лук золотий натягує стрілець.
Летить грифон. І золоті підпаски
під вечір доять золотих овець.
Землі піднявши вже котору тонну,
у глибині, де шум не доліта,
читаємо, як скіфу золотому
дає скрижаль богиня золота.
І кожна бляшка, панцир, окуття
і на прикрасах вирізьблені драми -
це панорами скіфського життя,
увічнені по золоту майстрами.
По закінченні поховальної церемонії всі люди, що зібралися, насипають над домовиною царя високу могилу. Через рік після поховання царя справляють за ним ще одну церемонію - поминки.
Царі завжди тримають обслугу лише із скитів і ніколи з чужинців.
Поховання інших скитів проводять так, як це дозволяють їх статки. Можуть ховати і так, як описано вище. Після поховання скити роблять очищення: миють голови милом, купаються у лазнях, вживаючи насіння конопель. У Скитії коноплі ростуть всюди у дикому стані, крім того, всі скити їх ще й сіють та вирощують. З конопель добувають волокно так, як і з льону, з якого роблять тканини для одягу.
Лазню скити роблять так: забивають у землю три кілки, зверху їх скріплюють трикутною рамою, накривають вовняним покривалом, із чого виходить курінь. До куреня вносять розпечене до червона каміння, на нього сиплять насіння конопель, яке горить і виділяє випари. Ті випари очищають тіло від бруду так добре, що з такою лазнею не може зрівнятися ніяка інша, в тому числі й наша, грецька. Скитські жінки вміють робити мастило для намащування свого тіла. Вони розтирають на порошок кипарис, кедр та інші пахучі рослини, з тих порошків роблять мастило. Таким мастилом намазують своє тіло й обличчя, залишаючи його так на цілу добу. Потім миються, шкіра у них стає чиста, свіжа, біла та блискуча.
|
|
| Нерозораний курган Солоха неподалік села Знам’янка, що на Запоріжжі |
Скитський патріотизм
Скити, так, як і єгиптяни, є противниками всього чужого, особливо у звичаях та вірі є великими противниками
усього грецького. Для прикладу наведу те, що сталося з їхнім великим вченим-мандрівником Анахарзисом, а пізінше і з царем Скилою.
Перший був великим вченим, людиною з глибокими знаннями в різних науках, побував у різних країнах світу і всюди засвідчив свою вченість. Якось Анахарзис повертався із подорожі, переїжджаючи Гелеспонт, зупивнився в місті Кізик. У цей час населення Кізика мало велике свято на честь Матері богів. Запросили на те свято і чужинця Анахарзиса, який сказав, що, коли він щасливо повернеться здоровим у свою країну - відсвяткує таке ж свято на честь Матері богів і пришле їй у Кізик свій подарунок.
Після прибуття у Скитію, Анахарзис, відповідно до своєї обіцянки, влаштував таке свято, яке бачив у Кізику, зі всіма церемоніями. Сам він був одягнений у грецький одяг, як і люди в Кізику. На його одязі був приколотий значок Матері богів, у руці тримав бубон і щось виголошував. Скити, які були на святі, пильно спостерігали за всім, і кілька з них пішли до царя Савла і розповіли все, що бачили і чули. Савло прийшов на свято сам, побачив і почув, як одягнений у чужинецьке Анахарзис виконує чужинецькі обряди, і тут же вбив його.
Тепер, якщо хто питає скитів про Анахарзиса, вони кажуть, що ніколи і нічого про такого не чули, не бачили і не знають. Це тому, що він пристав на чужу віру й обряди, за це скити вважають його зрадником своєї країни і свого народу і знати не хочуть.
Анахарзис був дядьком скитського царя Ідантирса, сином Інураса, внуком Ликаса і правнуком Спаргапа. Коли Анахарзис був дійсно з того роду, то він був убитий його власним братом, бо Савло є батьком Ідантирса. За зраду своєї віри і країни скити, не задумуючись, убивали навіть своїх найближчих родичів.
Чимало років пізніше скитський цар Скила потрапив у таку ж біду. Мати його була з Істрії і тому вчила свого сина розмовляти і читати грецькою. Скила, завдяки матері та її вихованню, відчував відірваність від традиційного скитського життя, йому подобалось грецьке життя. Він часто перебував у одному грецькому селищі, яке знаходилося між бористенами. У цьому селищі Скила мав великий і дорогий дім, прикрашений мармуровими скульптурами, орлами і под. Щоб було кому доглядати й стерегти той дім, Скила взяв собі за жону одну з мешканок селища. Приїжджаючи сюди, цар завжди залишав своє військо за стінами селища, сам же йшов у місто, за ним зачинялася брама, до якої ставили сторожу, щоб ніхто з вояків не ходив до міста. Напевно, Скила робив це тому, щоб вояки не бачили, що він робить у місті.
Потрапляючи у свій дім, Скила перевдягався у грецький одяг і ходив вулицями міста без охорони. Ідучи містом, він знаходив релігійні церемонії, які справляли греки, і змішувався з ними як звичайний грек. Перебуваючи у місті місяцями, Скила це робив досить часто. Їдучи з міста, він скидав грецький одяг, одягався у скитський і повертався до свого війська. Але доля приберегла для нього за все це дуже гірку розплату.
Одного разу Скила надумав і собі влаштувати грецьке свято Діонісія в місті й пригостити греків міста. Свято проводилося за всіма ритуалами та церемоніями, був повен дім гостей. Усі гуляли, пили, але в самому розпалі пиру сталася дивна подія - в дім вдарила блискавка. Гості вийшли на вулицю й там продовжили гуляння, а дім Скили повністю згорів. На свято Діонісія грецька церемонія зі всіма оргіями для скитів була справою, що не вкладалася в голові. Все, що вироблялося на святі, скити сприймали як найбільший переступ проти їх віри та звичаїв. Скити не могли уявити, щоб Бог позбавляв своїх людей розуму та заохочував пити вино.
Дім у Скили був великий, гостей було повно, і між ними - один бористен. Цей скит-наддніпрянець бачив і чув усе, що виробляли греки разом із Скилою. Він вибрався з міста до скитського війська і розповів все про Скилу.
Цей скит сказав воякам: «Ви смієтесь із греків, коли вони напиваються до одуріння на святі Діонісія. Наш цар Скила також п’є вино разом із греками і вже від нього одурів. Коли ви не вірите, то ходіть зі мною у місто і я вам все покажу». Начальник війська погодився, узяв із собою кількох воїнів і скитів і повів їх у місто.
У місті вони побачили п’яний натовп і поміж греків - п’яного Скилу. Таке видовище скитів-вояків дуже вразило, і, повернувшись до війська, вони розповіли іншим про побачене ними скандальне видовище. Коли цар повернувся з міста, вояки із братом Скили Отамасадом підняли проти нього заколот. Скила, усвідомивши свою провину, втік до Тракії. Отамасад пішов із військом за ним і зустрівся над Дунаєм із фракійським військом.