|
|
| Директор Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни, депутат Київської обласної ради, генерал-лейтенант УРК Юрій Гріненко |
Таким козацьким Переяслав-Хмельницький не був, мабуть, від часів Богдана Хмельницького. Уквітчаний синьо-жовтими прапорами й козацькими хоругвами, сповнений різноголоссям і піснями, козацькими маршами духового оркестру, що линули у височінь, нагадуючи кожному, якого він роду.
Роду місцевий люд - козацького. Ще 1625 року на території Переяславського староства було сформовано полк реєстрових козаків. Полковим центром став Переяслав - нині Переяслав-Хмельницький.
Переяславські реєстровики, на чолі яких у різні роки стояли такі відомі козацькі полковники, як Федір Лобода, Павло Тетеря, Яким Сомко, Степан Сулима, Григорій Іваненко, були активними учасниками всіх доленосних подій на українських теренах, багатьох битв, у яких козаки ставали на кривавий герць із многоликими, ненависними загарбниками. У 1630 році переяславці воювали за волю й свободу своєї землі у повстанських загонах Трясила, у 1637-1638 роках гострили шаблі проти ворога у вихорі повстання Павлюка й Острянина. Участь Переяславського полку у Національно-визвольній війні забезпечила Богдану Хмельницькому перемогу в багатьох визначальних битвах.
Политі гарматним вогнем, посічені кулями дороги переяславських козаків вели їх до звитяг у переможних битвах під Жовтими Водами (1648), Корсунем (1648), під Батогом (1652). Славною сторінкою історії Переяславського полку стали Азовські походи (1695-1696), у яких схрещувалися козацькі шаблі з турецькими ятаганами. Мужність і хоробрість козаки з Переяслава проявили у Польських походах (1733-1735), у роки російсько-турецьких війн (1710-1713, 1735-1738, 1768-1774), що значною мірою і забезпечило перемогу російської імперської армії над османами.
Повернувшись із перемогами на рідну землю, переяславські козаки, як і від початку світу, сіяли хліб, ліпили глечики, ростили синів. Від серця батьківського до синівського, зі спогадами й легендами, піснями й надіями на краще майбуття передавали вони любов до рідного краю, повагу до дідівських звичаїв, віру у Бога, відчуття козацького роду.
|
|
| Отаман Переяславського полку УРК, відзначеного «Бронзовим козацьким хрестом» III ступеня, Євген Черней та генерал-лейтенант УРК Юрій Гріненко |
У тяжкі часи колонізації, революцій і воєн, голодоморів, нищення усього українського царі та їх нащадки заборонили згадку про Запорозьку Січ, про саме козацтво. Згоріли в огнях лихоліть літописи, потрощені чужим чоботом, змовкли бандури, у сибірських холодах морили українських гетьманів, їх синів, їх нащадків, щоб мовчали, корилися, відцуралися мови і пісні.
Без ліку згинуло на будівництві петербургів, у сибірах козацьких синів. Та сила і дух їх вистояли, ожили разом з Україною, що врешті-решт стала незалежною, як мріялося нашим прадідам у походах, під Берестечком і Зборовом, у тих кривавих січах, де сталилась українська воля й доля.
З набуттям Україною незалежності відродилося українське козацтво. Одне за одним у різних регіонах створюються козацькі товариства, які, як сівач у полі, сіють зерна правди про козацтво та нашу історію.
Переяслав-Хмельницький, місто княже й козацьке, з величною історією і глибоким корінням місцевого люду, на початку XXI століття теж
охрещується в козацтво. Тоді, у 2004-му, на першу посвяту у реєстрові козаки (у Переяславі ж із 1625 року діяв полк реєстровиків, знамено яких у наші дні гідно підхопило Українське Реєстрове Козацтво) вийшло триста шістдесят чоловік - і сивочолі чоловіки, і молодь, у жилах яких нуртує козацька кров.
Урочисто й щиро звучать слова присяги реєстрового козака, обіцянка вірно служити Україні й козацтву, бути гідним продовжувачем традицій лицарства. Здається, в ті величні, сповнені особливого, навіть сакрального, змісту слова вслуховуються хрести на Мазепиній церкві, дерева, посаджені Тарасом Шевченком біля будинку його друга лікаря Козачковського, навіть сонце і небо, відвічні свідки слави козацької.
Бабуся, чий онук, висвятився в козаки, стирає зі щоки чисту сльозу, а потім перехрещує онука, його друзів, й усіх триста шістдесят новобранців із вірою, щиро, так, наче проводжає їх на Січ.
Снують літа сурову нить сумління
|
|
| Перший отаман Переяславського полку УРК, світлої пам’яті Микола Гладкий. 2005 р |
Сьогодні в реєстрі Переяславського полку, який очолює генерал-майор УРК Євген Васильович Черней, - дві тисячі імен. Дві тисячі патріотів, козаків, берегинь, козачат, працюють на просвітницькій козацькій ниві, присвячуючи вогонь сердець справі відродження козацтва, історичної пам’яті, тих традицій, які передали нам наші прадіди.
Розповідаючи про діяльність полку, який має чималу структуру - підрозділи полку діють у більш ніж тридцяти населених пунктах Переяславщини та майже в усіх загальноосвітніх школах міста й району, - Євген Васильович наголошує, що прийом новобранців до лав УРК - це завжди урочисте свято. І не тільки для тих, хто вступає в козаки, а й для багатьох мешканців міста, що відчувають свій зв’язок зі своїм козацьким родом. Урочистості святу надає й те, що для посвяти в реєстровці переяславці завжди обирають історичні місця - Троїцьку церкву, церкву Вознесіння Христового чи Острійський храм, збудований ще 1606 року, тож бачив на своєму віку і перших козаків-реєстровців, що приймали присягу у 1625 році, бачив і Федора Сулиму, і Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Тараса Шевченка, сотні славних синів, що боронили від ворога свою, Богом дану землю.
У фотоархіві полку чимало світлин, які розповідають про багатолюдну посвяту, яка відбулася кілька років тому в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» і яку проводив Гетьман УРК Анатолій Шевченко. Тоді до лав реєстрового козацтва вступило кілька сотень молодих хлопців та дівчат, старшокласників, студентів. Та й сам фундатор, багаторічний директор заповідника, Герой України, людина-легенда, Михайло Іванович Сікорський теж став реєстровиком.
За час діяльності полку понад двадцять разів під національними й козацькими знаменами збиралася козацька старшина полку, новобранці, щоб із молитвою і вірою у козацьке майбуття нашої держави вимовити слова присяги козака. І коли ти дивишся в очі новобранців, чуєш їх-
ні щирі голоси, розумієш, скільки б літ не минуло від часів виникнення лицарсь-кого козацького ордену, від подій, коли відчайдухи на полях брані ловили гарячі кулі своїми серцями, козацький народ залишиться козацьким. Адже в жилах синів батьків-ська, дідівська, прадідівська кров, у синів очі, душі їхніх предків, і той генетичний зв’язок не перерве ніщо, поки існуватиме рід людський, поки літа снуватимуть нитку сумління й відповідальності перед Богом і людьми.
Чи є що глибше від глибин людських
Кожне ім’я козака, що занесене у реєстр Переяславського полку УРК, записане і в книгу буття, на скрижалі історії. Окремим рядком - прізвище відомої на Переяславщині і за її межами людини, чий авторитет для багатьох - аксіома, взірець, приклад для наслідування. Мова про Юрія Олександровича Гріненка, директора Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни, кандидата медичних наук, заслуженого лікаря України, депутата Київської обласної ради, генерал-лейтенанта УРК. Професія лікаря, яку Юрій Олександрович здобув у відомому на весь світ Київському інституті імені О.Богомольця, сформувала його як людину, як особистість. Працюючи з 1980 року рядовим лікарем у Республіканському госпіталі для ветеранів Великої Вітчизняної війни, а згодом заступником
|
|
| Генерал-лейтенант УРК Юрій Гріненко з козачатами Переяславського полку УРК в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни |
Нині Центр, як провідна медична установа у системі медичних закладів для ветеранів війни, має найсучаснішу лікувальну та діагностичну базу. Щороку в одинадцяти лікувальних відділеннях, зокрема кардіологічному, терапевтичному, неврологічному, інтенсивної терапії надається фахова медична та соціальна допомога більш ніж дев’яти тисячам ветеранів.
Справжня турбота про людей, які втратили своє здоров’я у військових операціях, - це і модернізація Центру, і підготовка високопрофесійних кадрів медиків, вважає Юрій Гріненко. Він розповідає, що лише за останні роки після капітального ремонту введено у дію другий лікувальний корпус на 180 ліжок, відкрито хірургічне відділення, сучасним обладнанням оснащено консультативно-діагностичне, стоматологічне, бальнеофізіотерапевничне та інші відділення. Колектив Центру, а тут працює понад шістдесят лікарів (усього понад 800 співробітників), спирається у своїй роботі на останні наукові досягнення у галузі медицини, активно співпрацює з Інститутом геронтології НАН України, Національною медичною академією післядипломної
освіти. І, звичайно ж, у Центрі проводяться свої наукові дослідження, результати яких постійно друкуються у спеціалізованих виданнях, методичних збірниках.
За багаторічну сумлінну роботу і високий професіоналізм понад 60 працівників Центру відзначені грамотами Міністерства охорони здоров’я, а Юрій Гріненко - почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Та найбільшою нагородою для директора Центру є та шана, повага і довіра, з якими йдуть до нього люди як до лікаря, до депутата Київської обласної ради, гуманіста.
У тому селі, звідки мій дід і прадід,на пагорбі древній розкронився дуб
В унікальній книзі «Неурядова старшина Гетьманщини», укладеній авторським колективом, у складі якого - відомі вчені-дослідники козацтва В.В.Кривошея, І.І.Кривошея та О.В.Кривошея, і виданій Інститутом політичних та етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса Національної академії наук України, Українською академією наук та Музеєм Гетьманства, що, на жаль, вийшла накладом лише триста примірників, на сторінці 95 знаходимо цілий список козаків на прізвище Гриненко. Розповідаючи про свій рід і село Велика Рибниця на Сумщині, у якому народився, Юрій Олександрович із жалем зауважив, що ще за радянської доби «грамотії» у паспортному столі змінили його прізвище з Гриненко на Гріненко - чи то були такі уважні й «гарно» вчилися у школі, чи то в рамках тотальної політики русифікації українських прізвищ. Було це багато років тому, і начебто незначній зміні прізвища великої уваги тоді не надав, все хотів внести поправку, так би мовити, повернути власне ім’я, та закрутився, не встиг, а тепер де ті архіви, усі документи, діти носять прізвище Гріненко, яке усі знають і поважають. Тож начебто змирився, лише матуся завжди була проти. Мабуть, відчувала, що зі зміною однієї букви зникає, розривається той невидимий зв’язок поколінь, пращурів із нащадками. Так воно, можливо, і є. Бо ті Гриненки з книги «Неурядова старшина Гетьманщини», а це і Гриненко (ім’я історія не зберегла) - значковий товариш Миргородського полку, і Гриненко Мартин - син козака, який службу розпочав 1758 року, служив у Прилуцькому полку, і Гриненко Іван - козак 1-ої полкової сотні Переяславського полку, значковий товариш (1708-1751), мав житловий двір
|
|
| Генерал-лейтенант УРК Юрій Гріненко з козачатами Переяславського полку УРК в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни |
Божественне ім’я несе небесну силу
Святий Юрій (Георгій), Святий Юр, Юрій-Змієборець - мученик і воїн, переможець злісного дракона. Він наділений народом і церквою най-кращими людськими якостями - мужністю і відвагою, хоробрістю, щедрістю, любов’ю до людей. Юрій, що походив з князівського роду у Каппадокії, перебуваючи на військовій службі, завдяки мужності, проявленій у боях, став полководцем і трибуном при імператорі Діоклетіані, його радником, людиною наближеною, супутником. Але Діоклетіан розпочинає гоніння на християн, Юрій, не вагаючись, відмовляється від почестей і слави і мужньо стає на захист батьківської віри - християнства. Мужній воїн зазнав тяжких мук від гонителів і загинув за Христа. Загинув, але переміг у вірі, за що Церква нарекла його Змієборцем, Побідоносцем.
Святий Юрій, покровитель усіх Юріїв, наділив і генерал-лейтенанта УРК Юрія Гріненка своїми щедротами. Головна із щедрот - Віра. Віра у Сили Небесні, у рідну землю й свій народ, у силу козацьку.
Щедра на ласки доля привела Юрія Гріненка до Переяславського полку УРК ще п’ять років тому. Він у числі тих, хто формує доктрину реєстрового полку, його ідеологію.
На думку козацького генерала, сучасне козацтво повинно обов’язково мати підтримку у суспільстві, довіру людей, яку можна завоювати лише конкретними патріотичними справами на користь громади. Не менш важливе завдання,
на думку Юрія Гріненка, - співпраця з органами місцевого самоуправління, депутатами усіх рівнів. У Переяславському полку УРК нині добрий десяток сільських голів, представники райдержадміністрації, районної ради, зокрема, заступник голови Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Валентина Губар, начальник відділу у справах сім’ї та молоді РДА Валентина Голуб, начальник відділу освіти РДА Петро Ярмоленко, начальник відділу фізкультури і спорту РДА Борис Сонько.
Нещодавно в Українському державному медико-соціальному центрі відбулися урочистості, присвячені 5-річчю осередку УРК, створеного тут. Центральною подією заходів стала посвята шістдесяти трьох новобранців у реєстрові козаки. Серед новобранців і голова Переяслав-Хмельницької районної ради Андрій Недяк.
Представники влади, депутати - авангардний загін реєстровиків Переяславщини. Активно працюють на ниві козацького відродження сільські голови сіл Єрківці та Дівички Катерина Кондратенко та Ольга Ломака. Сільські козацькі осередки села Соснова очолює сільський голова Василь Очкур, села Строкова - Микола Жук, села Жовтневе - Микола Гудзь, Сомкової Долини - Василь Жук. У реєстровому козацтві і сільські голови - сотники УРК Іван Бобровник, Олександр Середній, Василь Вовчанівський.
В авангарді козацького руху директори загальноосвітніх шкіл Микола Авраменко (с.Пологі Вергуни), Сергій Кириченко (с.Пристроми), Анатолій Красуцький (с.Соснова), Павло Чепіга (с.Горбані), Віталій Білоусько (с.Гайшин), Віталій Заболотній (с.Велика Каратуль), Олександр Гайван (ЗОШ № 2 м.Переяслав-Хмельницький). У школах цих сіл, як і в багатьох інших, діють учнівські козацькі республіки. Значна робота з виховання молоді на засадах козацької педагогіки проводиться також у Районному будинку дитячої та юнацької творчості, який очолює берегиня УРК Оксана Чорниш, у дитячому реабілітаційному центрі «Мрія Переяславщини» на чолі з Ольгою Гарагою.
Розповідаючи про роботу з молоддю, ті численні заходи, які проводяться у школах, а це й виховні години, організація козацьких світлиць і музеїв, походи місцями козацької слави, інтелектуальні та спортивні козацькі змагання, генерал-лейтенант УРК Юрій Гріненко зазначає, що в учнівських козацьких осередках працюють найактивніші діти. На його думку, до лав козацьких треба приймати лише відмінників навчання, інтелектуалів, спортсменів. Щоб було кому продовжити козацький славний рід. Щоб було кому гідно нести козацьке знамено.
З історії Переяславського полку
Переяславський полк УРК створено у лютому 2004 року. Нині в реєстрі полку понад дві тисячі козаків. Підрозділи полку діють у більш ніж тридцяти селах району та майже в усіх загальноосвітніх школах Переяславщини.
До складу полкової старшини Переяславського полку УРК входять Григорій Карнаух, Микола Чередник, Ігор Корнєєв, Олексій Роман, Олександр Гайдар. Отаман полку – Євген Черней, чий внесок у відродження козацтва на Переяславщині відзначено бронзовим,срібним та золотим хрестами УРК.
У реєстрі Переяславського полку голова районної ради Андрій Недяк, начальник відділу освіти Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Петро Ярмоленко, начальник відділу фізкультури і спорту РДА Борис Сонько, директор Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни, заслужений лікар України, депутат Київської обласної ради Юрій Гріненко, сільські голови села Соснова – Василь Очкур, села Строкова Микола Жук, села Жовтневе Микола Гудзь, села Сомкова Долина Василь Жук.
Сотниками козацьких сотень УРК є сільські голови Іван Бобровник (Пристімська сотня), Олександр Середній (Великокаратульська сотня), Василь Вовчанівський (Горбанівська сотня), керівник сільгосппідприємства «Соснова» Юрій Павлушко (Соснівська сотня), секретар Дівичківської сільської ради Іван Матюк (Дівичківська сотня), головний інженер ТОВ «Швейна фабрика «Галина» Ігор Лопатинський (Переяславська сотня).
Переяславський полк реєстрових козаків сформовано у 1625 році. За першим відомим реєстром 1638 року, полк складався із десяти сотень, які комплектувалися за територіальним принципом: Переяславської, Богушківської, Кропивнянської, Іркліївської, Лубенської, Березанської, Яготинської, Бориспільської, Миргородської та Биківської. Напередодні Жовтоводівської битви, у квітні 1648 року, Переяславський реєстровий полк перейшов на сторону по-встанського війська Богдана Хмельницького.
|
|
| Свято-Вознесенський кафедральний собор у Переяславі-Хмельницькому, на будівництво якого гетьман Іван Мазепа виділив 30 тисяч золотих монет. Будівництво собору розпочато в 1695 році, а завершено у 1700 році |
У Переяславі гетьман, переосмисливши результати попередньої боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки розробив основні принципи національної державної ідеї, що стала визначальною для українського народу протягом наступних століть. Саме тут він сформулював програму дій, націлену на створення власної незалежної держави в межах усіх українських етнічних земель: «Визволю з лядської неволі народ весь руський… Тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львов, Холм і Галич. А ставши по Віслі, скажу дальше ляхам: сидіть, мовчіть, ляхи».
Переяславський полк як військова і територіально-адміністративна одиниця Української козацької держави відіграв визначну роль у подіях 1648-1654 рр. Полкове місто Переяслав у той період було одним із найбільших центрів з ремонту і постачання озброєння для української армії. Уже в перший період війни Переяслав перетворився на головний центр артилерії. Після воєнних походів сюди звозили гармати та «пороховий» і олов’яний скарб. Будучи єдиним старовинним полковим центром Лівобережної України, місто неодноразово ставало місцем збору козацьких військ напередодні військових походів.
У січні 1654 року Переяслав став місцем проведення ради, яка увійшла в історію під назвою Переяславська рада і щодо якої ще й до цього часу точаться жваві дискусії як у наукових колах, так і серед широкого загалу.
Царським указом від 9 липня 1783 р. Переяславський полк був реорганізований у регулярний кінний полк російської армії.