|
|
| Юрій Лисянський |
Із козацького роду
Уже на початку ХХ століття відомий історик, великий князь Микола Михайлович Романов підмітив, що ім’я другого капітана - учасника першого навколосвітнього плавання (1803-1806 років) - «піддано незаслуженому забуттю. Наскільки пам’ятають Крузенштерна, настільки мало відомий його супутник і співробітник Юрій Федорович Лисянський».
Сучасна історія також дійшла висновку, що «загальноприйняте уявлення про провідну роль Крузенштерна в першій навколосвітній подорожі не відповідає дійсності. Не менше, якщо не більше, значення у проведенні всієї експедиції зіграв Ю.Ф. Лисянський, і якщо він до цих пір був менш відомий у широких колах географічної літератури, ніж Крузенштерн, то тільки через свою виключну скромність».
Юрій Федорович Лисянський, нащадок українського козацько-старшинського роду, ймовірно, мав «лисянське» коріння, звідки й одержав це прізвище. Як відомо, під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького в ряду славних міст Черкащини існував як окрема військово-територіальна одиниця в містечку Лисянка Лисянський козацький полк. Козаки Лисянські зустрічаються вже в «Реєстрі усього Війська Запорозького», що був складений після Зборівської угоди 1649 року, у складі трьох Лисянських сотень Корсунського полку. Зокрема, там є Дем’ян Якимович Лисянський, який після ліквідації полку був багаторічним сотником лисянським (1649-1665 рр.). Одна з гілок роду Лисянських, а саме батько Юрія, завдяки походженню зі старовинного козацького роду, у 1783 році одержав дворянську грамоту.
|
|
| Перший президент США Джорж Вашингтон,з яким зустрічався Ю.Лисянський |
Народився Юрій Федорович Лисянський 2 лютого 1773 року в м. Ніжині, що на Чернігівщині, в сім’ї священика церкви святого Іоанна Богослова. Основи грамоти Юрій пройшов під керівництвом свого батька протоієрея Федора Герасимовича Лисянського. Потім, у десятилітньому віці, він, завдяки тому, що батько став дворянином, був відправлений до Петербурга для навчання у Морському кадетському корпусі. Значну роль у вступі Юрія до кадетського корпусу зіграв канцлер князь Олександр Безбородько, родом з українців. Саме в кадетському корпусі, переведеному в той час до Кронштадта, і розпочалася дружба Юрія Лисянського з його однокласником Іваном Крузенштерном, яка зв’язала їх на все життя.
Уже в перший рік навчання Юрій засвоїв греблю на шлюпках, на другий рік навчився користуватися парусом та румпелем. Великий вплив на формування поглядів Лисянського мав професор корпусу М.Г. Курганов.
|
|
| Ілля Рєпін. «Козаки біля берегів Чорного моря». 1908 р. |
У зв’язку з початком російсько-шведської війни 1788-1790 років та браком на кораблях Балтійського флоту особового складу Адмірал-колегія постановила достроково випустити із Морського корпусу гардемаринів, присвоївши їм молодше офіцерське звання мічмана. Серед випускників був і Юрій Лисянський, якого направили в ескадру адмірала С.К. Грейга на фрегат «Подражіслав», що знаходився під командуванням Гревенса.
Від Балтики – до Австралії
Бойове хрещення Юрій Лисянський прийняв при Гогланді 6 липня 1788 року. В першому бою він заслужив похвалу капітана корабля, який розгледів у молодому гардемарині здібного офіцера російського флоту.
Після закінчення бойових дій на Балтиці Лисянський протягом трьох років ніс службу на кораблях російського флоту. В 1793 році йому було присвоєно звання лейтенанта.
У кінці року разом із Крузенштерном направлений для проходження морської практики в Англію, де обидва були зараховані на кораблі ескадри Ф. Мєррея, яка вирушала в Північну Америку. Лисянський знаходився на фрегаті «Луазо», який разом зі всією ескадрою ішов до Вест-Індії.
Під час плавання побував на островах Антигуа і Невіс, які вразили його своєю екзотичною природою, своєрідним побутом місцевого населення. Там же захворів на пропасницю, яка ледве не відняла у нього життя.
Після прибуття до Північної Америки, користуючись тим, що «Луазо» став на ремонт, Лисянський домігся у командира фрегата відпустки, яку використав для подорожі по США. Взимку 1795-1796 років він побував у Філадельфії, Бостоні, Нью-Йорку, де був особисто прийнятий першим американським президентом Джорджем Вашингтоном, а також іншими політичними діячами молодої держави. Побував також на верфях і доках, де спостерігав за будівництвом кораблів.
Весною Лисянський повернувся в порт Галіфакс і після кількох місяців разом із Крузенштерном вирушив у зворотне плавання до Англії.
|
|
| Шлюп «Нева», яким командував Ю. Лисянський під час кругосвітньої подорожі |
У середині березня Лисянський та Крузенштерн на військовому кораблі «Резонабл» вирушили із Портсмута, а у червні досягли мису Доброї Надії. Тут Лисянський затримався на декілька місяців: знайомився з побутом голландських колоністів, збирав колекцію місцевої флори й екзотичних раковин. Відвідав також і нещодавно відкритий острів Святої Олени.
У січні 1799 року Лисянський прибув до Індії, де провів більше трьох місяців. Звідки разом з англійською експедицією вирушив до берегів Австралії. Проте за наказом імператора Павла І, у зв’язку з розривом дипломатичних відносин з Англією і підготовкою союзу з наполеонівською Францією, був терміново відкликаний до Росії. Після повернення додому йому було присвоєно звання капітан-лейтенанта.
Невдовзі Крузенштерн подав докладну записку про необхідність кругосвітньої експедиції. Організацію її узяла на себе недавно заснована Російсько-Американська торговельна компанія, вона ж подбала і про всі видатки. Керівником експедиції було призначено Крузенштерна, а його помічником - Лисянського.
|
|
| Мис Доброї Надії в Африці, який обігнули шлюпи «Нева» і «Надія» |
У вересні 1802 року Лисянський разом із кораблебудівником Разумовим був направлений за кордон для закупівлі кораблів для майбутнього плавання. У Лондоні придбали два шлюпи, «Леандр» та «Темза», які на початку червня прибули до Кронштадта. Тут вони отримали нові назви: «Леандр» став «Надією», а «Темза» - «Невою».
Незадовго до нового плавання, в листопаді 1802 року, Лисянський був нагороджений орденом св. Георгія IV ступеня - за участь у 18 морських компаніях.
О 10 годині 7 серпня 1803 року шлюпи «Надія» та «Нева» знялися з якоря та відпливли від кронштадтського порту.
На «Неві» - довкола Землі
Під час усього плавання Лисянський знаходився на «Неві» (2 щогли, 14 гармат, водотоннажність 370 т., 52 чол. ), при цьому підтримуючи тісний зв’язок з «Надією» (3 щогли, 16 гармат, водотоннажність 450 т., екіпаж 75 чоловік ), що рухалася під командуванням Крузенштерна. «Неві» було доручено доставити вантаж у російські колонії на острові Кадьяк і на узбережжя Аляски.
Перші дні плавання супроводжувалися жорстокими штормами, в які потрапили обидва судна. Проте від самого початку регулярно велися метеорологічні, гідрографічні спостереження, збір та систематизація різноманітних географічних відомостей.
До середини грудня кораблі Крузенштерна і Лисянського підійшли до острова Святої Катерини, де командири збиралися поповнити запаси прісної води та провізії. Проте з’ясувалося, що мачти на «Неві» прогнили і їх слід терміново замінити. Оскільки острів був багатий лісом, виготовити нові мачти не склало труднощів, хоча на це пішло близько п’яти тижнів.
На шляху до Маркизьких островів Лисянський затримався на декілька днів на острові Пасхи, де провів низку астрономічних спостережень. Він уточнив координати місцезнаходження острова. Зокрема, виправив помилку,
|
|
| Карта першої російської кругосвітньої подорожі під командуванням Івана Крузенштерна. 1803-1806 рр. |
колись допущену Джеймсом Куком, який надав неправильні координати острова. Крім того, Лисянський склав словник мови місцевого населення, який включав близько сотні найбільш поширених слів та виразів.
Подальший шлях «Неви» лежав до берегів так званої тоді Російської Америки. Попрощавшись із Крузенштерном біля Гавайських островів, український мореплавець узяв курс на острів Кадьяк. Через двадцять три дні плавання капітан «Неви» вже наближався до останнього пункту свого призначення. Проте, ввійшовши до гавані острова Кадьяк, він дізнався про новину, яка змінила його плани, – російська факторія на острові Сітка поблизу Аляски була раптово атакована індіанським племенем
колошей. Малочисельні російські поселенці та алеути не могли протистояти достатньо добре озброєному племені і були перебиті, при цьому всі їх будівлі спалені. Також спалили і судно, розікрали склади з хутрами.
Щоб навести на острові порядок, на Сітку особисто прибув управляючий Російсько- Американською компанією А.А. Баранов. Перед своїм від’їздом він склав лист Лисянському з вимогою терміново йти йому на допомогу. Мореплавець узяв курс на Сітку і невдовзі підійшов до острова. За підтримки артилерії зі шлюпа «Нева» на берег був висаджений десант, і матроси поновили російський контроль над островом.
На місці попередньої спаленої фортеці заклали нову фортецю під назвою Ново-Архангельськ.
Під час півторарічного перебування в Тихому океані Лисянський склав опис островів Кадьяк і Сітка, а також двох невеликих островів, відкритих колись Чириковим. Цим островам він присвоїв імена Чичагова і Круза.
У вересні 1805 року «Неву» було завантажено, і шлюп вийшов у відкрите море. Спочатку Лисянський думав відправитися до Кантику, а потім узяти курс на Ландронські (Маріанські) острови. Цей маршрут тим привертав до себе увагу командира, що ним до цього ніхто не проходив. Лисянський сподівався зробити тут нові відкриття. Вже через кілька днів «Нева» впритул підійшла до коралових рифів, ледь не наштовхнувшись на них. Так було відкрито раніше нікому невідомий безлюдний острів. Команда «Неви» наполягла на тому, щоб новий острів назвали на честь їхнього командира.
Так острів ( координати: 26004/00/ с. ш. 173058/00// з.д. (G) (Я); площею 1,556 км2 ), на якому гніздиться велика кількість морських птахів та живуть гавайські тюлені-монахи, отримав назву Лисянського. Неподалік був відкритий, але не позначений на карті кораловий риф. Його Лисянський назвав рифом Крузенштерна.
|
|
| Пам’ятник знаменитому земляку-мореплавцю Юрію Лисянському у Ніжині, на Чернігівщині |
У другій половині листопада «Нева» знаходилась у районі Маріанського архіпелагу. Шлюп уже пройшов між островами Тініаном і Гуаном і тепер направлявся до острова Формоза. Тут знявся страшний тайфун. Корабельні снасті були порвані, шлюпка, яка висіла за кормою, розбита на скалки, все, що знаходилося на палубі, змито в море. Команда відкачувала помпами із трюмів корабля воду. Частину вантажу вдалося врятувати, інша частина, що намокла, стала гнити, і її довелося викинути за борт.
3 грудня 1805 року на рейді Макао відбулася зустріч екіпажів шлюпів «Неви» та «Надії». Подальший їх шлях пролягав уздовж берегів Китаю, Індії, мису Доброї Надії в Європу.
Відпливши в лютому 1806 року від берегів Китаю, шлюпи у квітні наблизилися до берегів Південної Африки. Тут вони потрапили у смугу густого туману і знову загубили один одного.
Підрахувавши, що запасів харчів достатньо на цілих три місяці, Лисянський вирішив іти прямо до Європи, не заходячи в жоден порт. У кінці квітня «Нева» вийшла в Атлантичний океан і 9 травня 1806 року перетнула Гринвіцький меридіан. Через місяць шлюп уже був у районі Азорських островів, а в кінці червня ввійшов у гавань Портсмута. Весь цей довгий шлях із Південного Китаю до Портсмута «Нева» пройшла за 142 дні, не отримавши при цьому жодних ушкоджень та втрат. До цього жоден корабель Європи не встановлював таких рекордів у швидкості плавання.
Невеликий ремонт був зроблений лише у Портсмутському порту. Поки «Нева» стояла в Портсмуті, англійці, як згадував пізніше Лисянський, «цікавилися, щоб побачити перший російський корабель, що здійснив таку важливу подорож навколо світу».
5 серпня 1806 року «Нева» увійшла у гавань Кронштадта. А ще за два тижні сюди прийшла й «Надія». Таким чином, Ю. Лисянський першим у російському флоті здійснив навколосвітнє плавання, зробив при цьому ряд географічних відкриттів і залишив вагомий внесок у вітчизняну океанографію, етнографію та інші науки.
Службові звіти – мовою «Енеїди»
Найкоштовніший подарунок - золоту шпагу - зробила йому команда «Неви», яку він без втрат провів через неймовірні випробування. Від держави ж він одержав чин капітана ІІ рангу, орден Святого Володимира ІІІ ступеня, премію та пожиттєвий пенсіон.
Після повернення із плавання Ю. Лисянський став готувати до друку опис своєї навколосвітньої подорожі. Також писав службові звіти, в яких часто пересипав російську мову щирими українськими зворотами, більш доречними в «Енеїді», а не у службових паперах. У 1809 році він ви-йшов у відставку, в чині капітана І рангу, щоб мати більше часу для підготовки праці. Вже у 1812 році йому вдалося випустити у світ книгу спогадів «Путешествие вокруг света на корабле «Нева» в 1803-1806 годах», на яку витратив 18500 рублів. У 1814 році книга Лисянського була перекладена на англійську мову. Якість матеріалів понині викликає повагу і подив, а зібрані колекції мушель, коралів, одягу та зброї стали гордістю Російського географічного товариства. Крім того, він склав перший у світі словник гавайської мови.
Останню частину свого змістовного життя капітан
1-го рангу Юрій Федорович Лисянський провів у відставці, займаючись вихованням синів. Влітку він проводив час у маєтку своєї дружини Кобріно, поблизу Гатчини, який у свій час належав прадіду О.С.Пушкіна Ганнібалу.
Весною 1820 року Лисянський був нагороджений шведським орденом Меча.
У 1824 році Юрій Лисянський відвідав рідне місто Ніжин, де було побудовано навчальний заклад нової імперської системи освіти - Гімназію вищих наук. Директору цієї гімназії Івану Орлаю він подарував свій атлас. Нині на центральній вулиці поруч - церква і будиночок протоієрея Федора Лисянського, пам’ятник його сину та студентська бібліотека з Музеєм рідкісної книги, де й зберігається дарунок мореплавця. А зветься та вулиця Гоголівською, адже у 1821-1828 рр. у гімназії навчався Микола Яновський, який увійшов до світової літератури під прізвищем свого славетного прадіда, козацького гетьмана Остапа Гоголя.
Пам’ятник Ю. Лисянському
Юрій Лисянський помер 26 лютого 1837 року і був похований на Тихвинському кладовищі Олександро-Невської лаври. На його могилі на зі-брані морськими офіцерами кошти було встановлено пам’ятник, ескіз якого намалював сам капітан. На постаменті лежить залізний якір - такий, як на його «Неві», що водив по хвилях морів Ю.Ф. Лисянський. Там же викарбувано епітафію, складену нашим відважним земляком.
Прохожий, не тужи о томъ,
Кто кинул якорь здесь.
Он взял съ собою паруса,
Под коими взлетит
въ предъл небес.
Від вдячних земляків
Ім’я Лисянського, як нащадка лисянського козацького роду, на честь священного козацького краю Лисянщини, який знаходиться в самому центрі України, є знаковим не лише для мешканців цього району. Його ім’я носять на Алясці півострів, протока й річка, гора на Сахаліні, а на Гавайях - острів Лисянський. Ми, його нащадки, пишаємося цим.