Розстріляний З’ЇЗД КОБЗАРІВ

Бандура – символ незламності національного духу

(Початок у №3-4)

“І тут співрозмовник просто ошелешив мене: виявляється, він мав повну інформацію про знищення більш як двохсот українських кобзарів, котрих було скликано під приводом якоїсь наради до Харкова наприкінці 1932 року за розпорядженням згори. Говорив він скупо - можливо, сам був причетний до цієї справи. Безперечно одне: казав правду, бо як колишній співпрацівник НКВС, певна річ, ризикував - розголошувати такі таємниці! То була свого роду прелюдія до страхітливого голоду, що саме наростав... У подальші передвоєнні роки ніхто вже не бачив на Україні жодного кобзаря”.

Віктор Рафальський помиляється: навіть після жахливої енкаведистської масакри кобзарі в Україні не перевелися. Декому, як, наприклад, Єгору Мовчану, поталанило врятуватися. Мовчан, за його словами, не поїхав до Харкова

на “сльот народних пєвцов” лише тому, що його поводир кудись запропастився. Інші - як Михайло Полотай, Федір Кушнерик чи Михайло Носач, запопадливим творінням радянського псевдогероїчного епосу виторгували собі життя. Але й тих, і тих залишилося зовсім мало. Коли на розстріляний з’їзд енкаведисти змогли зігнати понад 200 кобзарів і лірників (А. Парфиненко називає більш приголомшливу цифру - 337), то на так звану Першу республіканську нараду, яка відбувалася в Києві 15 квітня 1939 р., вдалося зібрати лише 37 народних співців. Що ця нарада була жалюгідним фарсом, свідчить виступ на ній Федора Кушнерика. Знаючи про масове знищення органами кобзарів під Харковом, Кушнерик, мовби й нічого не сталося, “щебетав”: “Тільки Велика жовтнева революція зробила нас, незрячих, зрячими, дала нам щасливе життя, дала нам можливість творити, складати пісні про наше славне радянське життя, співати їх рідному народові, займатися нашою любимою справою”.

Відомий кобзарезнавець зі Львова Богдан Жеплинський склав реєстр кобзарів і лірників, знищених більшовиками в 30-х роках, і тих, що пропали безвісти. Цей мартиролог неповний, усього 72 особи. Запам’ятаймо ж імена народних співців-мучеників:

КОБЗАРІ

Борець Іван Олексійович. З Борисполя на Київщині (1990 р.н.). Учасник Першої народної капели кобзарів. У 1925-1926 роках грав у Харківській капелі, відтак перейшов до Полтавської.

Гащенко Павло Михайлович. Із села Костянтинівки Богодухівського району Харківської області. Брав участь у роботі ХII Археологічного з’їзду у Харкові (1902 р.).

Глушак Никифор Іванович. З Чорнобиля на Київщині (1890 р.н.). Виготовляв бандури.

Губенко Михайло. З Миргорода (1891 р.н.). З 1927 р. кобзарював, виступав в ансамблях кобзарів.

Кобзар «Безіменний». Художник С. Якутович

Дейнека Карпо. З Конотопа (1897 р.н.). Виготовляв бандури.

Дорошенко Федір Васильович. Фундатор Першої капели кобзарів у Києві.

Древченко (Древкін, Дригавка) Петро Семенович. Із села Семенівки на Полтавщині (1871 р.н.).

Думенко (Демченко, Дума) Лука. З села Киселівки (нині Менського району) на Чернігівщині.

Сологуб Віктор. Із села Юрківці Талалаївського району Чернігівської області. З 1920 року виступав зі своїми трьома синами-бандуристами - Володимиром, Миколою та Михайлом.

Христинко Макар. Жив на хуторі Костів (нині Валківського району) Дніпропетровської області (1870 р.н.).

Цебренко Григорій. Один з організаторів Першої української художньої капели кобзарів. 1917 року брав участь у кобзарському концерті в Києві.

Щербина Данило. Із Волинського Кіровоградської області (1891 р.н.). Під час Першої світової війни як військовополонений був у Ні-меччині, виступав у Берліні.

Ященко Оврам Семенович. Із села Харківці Переяслав-Хмельницького району Київської області. У 1918 р. створював Першу українську художню капелу кобзарів.

Гура (Гурін) Петро Іванович. Із села Красної Луки Гадяцького району Полтавської області. У 1930-х роках жив у Юзівці (нині Донецьк). Пропав безвісти.

Демченко Микола. З села Дементіївки Харківського району Харківської області (1873 р.н.).

Колодуб. Із села Великої Кошелівки Ніжинського району Чернігівської області (1893 р.н.).

Кужковенко. До революції 1917 р. був засланий до Сибіру, де втратив зір. У 1920-х роках кобзарював на Україні. Пропав безвісти.

Лавриш (Лаврик) Петро. Із села Хомутець Миргородського району Полтавської області (1873 р.н.).

Матвій (приблизно 1865 р.н.). Із села Черевки Миргородського району Полтавської області.

Мирон Якович. Із села Олександрівки (за Новим Мерчиком) на Харківщині.

Парасочка (Петровський) Василь. Народився у Петрівці Костянтиноградського повіту Полтавської губернії.

Пасічниченко. Миргородський кобзар.

Побігайло Олексій. Учень Михайла Кравченка.

Портрет кобзаря С. Яшного. Художник О.Сластьон. 1903 рік

Повар Панас Митрофанович. Із села Верхолісся.

Сіроштан Іван. Із села Хомутець Миргородського району Полтавської області (1863 р.н.).

Симоненко Василь. Із с.Корюківки на Чернігівщині.

Соломах Никифор. З Миронівки на Харківщині (1893 р.н.).

Токар Ілля Якович. З Дементіївки Харківського району Харківської області (1863 р.н.).

Токаревський М.Д. З 1912 року зазнавав переслідувань.

Федоренко Василь Петрович. З-під Харкова. У 1920-х роках грав на ярмарках Полтавщини.

Німченко К. З Кубані. Бандура його конструкції 1923 року розглядалася на засіданні експертної комісії УРФІЛу і дістала високої оцінки.

Осадько Василь Якович (1865 р.н.). Грав у Харківській капелі, згодом створив власний ансамбль, з яким мандрував по Україні.

Павлинський Антон (1870 р.н.). Визначний київський майстер бандур. Пропав безвісти.

Панченко Федір Петрович. Один із засновників Першої капели бандуристів (1918 р.) у Києві. За свідченнями кобзарів, закатований у 1930-ті роки.

Паплинський Антон Карлович. Київський майстер бандур. Член ревізійної комісії Першої української капели кобзарів.

Пасюга Степан Артемович.

Потапенко Василь Васильович. У 1902 р. був на ХІІ Археологічному з’їзді. Брав участь у створенні Першої художньої капели кобзарів (1918 р.).

Рожченко (Рожко) Пилип Порфирович. З Конотопа (1889 р.н.). Грав у конотопських ансамблях.

Руденко (Рудиченко) Данило. З села Баби Менського району на Чернігівщині.

Скакун Андрій Юхимович (1891 р.н.). Із Баришівки на Київщині. Учасник Київської капели бандуристів кінця 1920 - початку 1930 років.

Скоба Антон Якович. З Багачки на Полтавщині (приблизно 1865 р.н.).

Заєць Микола Мартинович (1902 р.н.). Церковний регент у Лубнах. Мандрував з Харківською капелою кобзарів, деякий час був її художнім керівником. Заарештований 1937 р. Пропав безвісти.

Кононенко Пилип Петрович. З Великої Писарівки на Полтавщині (1904 р.н.). Засновник Полтавської капели. Грав у Харківській (1925-1928 рр.), згодом - Конотопській капелах. Виготовляв бандури.

Конопліч Кіндрат Михайлович. З Борисполя на Київщині (1900 р.н.). Грав у Київській (1927-1929 рр.), згодом - Бориспільській капелах.

Конон Григорій Якович (1887 р.н.). З Борисполя на Київщині. Один із засновників (завідувач художньої частини) Першої української художньої капели кобзарів. Загинув 1937 року.

Ляшенко (Старченко) Іван Пимонович. З Підгороднього Дніпропетровської області.

Матюха Максим Мусійович. З Конотопа (1896 р.н.). Один із організаторів кобзарського руху на Сумщині.

Минзаренко Дем’ян. З Полтавщини (1889 р.н.). У 1920-х роках мандрував з капелами. Репресований 1936 року.

ЛІРНИКИ

Бернацький І.К. Із Зінькова на Полтавщині (1901 р.н.). Від нього М.Гайдай записав думу “Про Коновченка” (1926 р.).

Боклаг Назар. З хутора Лихачівки Харківської області. 1930 року фольклористи записали від нього думу “Про трьох братів Озівських”.

Вахко Гарасим. Від нього на ярмарку в Ічні С.Маслов записав псалом “Удова” (1902 р.).

Веселий (Цар) Самсон. Народився у селі Литвинівці (тепер Валківського району) Харківської області. Від нього записано думу “Про Олексія Поповича” та псалми (1930 р.).

Гончар Варивон. Із села Ков’яги Харківської області. 1930 року був ще живий. Пропав безвісти.

Граб Левко. У 1915-1920 роках лірникував у Менському районі на Чернігівщині.

Гришко О.Л. Немає жодних біографічних даних.

Зелінський Семен. З Київщини.

Іванецький Антон Максимович. Із села Соболівки.

Йосип. Родом з Павлограда. Грав біля Самарського монастиря. Ходив разом з кобзарем Древченком.

Кисіль. У 1920-ті роки ще грав на київських базарах. Пропав безвісти.

Ковальвах Прокіп Петрович. З-під Полтави.

Колесник (Колісник) Нестор Данилович. Із села Катричівки Валківського району Харківської області.

Кішка Петро. З Чернігівщини.

Лісовий (Папуда) Іван. Із села Цибулева Монастирищенського району Черкаської області.

Мартиненко (Димберський) Іван. Народився у с.Димберах (приблизно 1884 р.). 1920 року жив у Києві.

Мережко Іван Харламович. Із села Чаплинки Петриківського району на Дніпропетровщині.

Метельський. Із села Цибулева Монастирищенського району Черкаської області.

Москаленко Купріян. У 1920 роках жив у Києві. Пропав безвісти.

Лімоз (Біяший) Василь. Із села Білоуса на Чернігівщині. Приятелював з лірником-земляком Овчаренком (Шаповалом) Григорієм. Обидва пропали безвісти.

Полунець Григорій. Зі слободи Зіньківщина Полтавського району. 1902 року П.Мартинович записав від нього псалми.

Тертій Степан Костянтинович. Із Старої Басані Новобасанського району Чернігівської області…

Вчуся в таборі

грати на бандурі

бо думаю собі

поки я в таборі

то хай хоч навчуся

грати на бандурі

і вчуся вчуся

а то у мене

нічого не виходить:

струни з-під пальців

тікають на Україну.

Тарас МЕЛЬНИЧУК